Медики з Києва долають сотні кілометрів, щоб допомогти цивільному населенню в селах прифронтових регіонів, де немає доступу до якісної медицини. Вони вважають: люди, які відмовилися виїжджати, мають таке ж саме право на допомогу, як інші.
Швидка від'їжджає від Інституту серця о першій ночі. Летить під сто пʼятдесят кілометрів на годину, зрідка вмикаючи сирени, бо майже усі траси – порожні. Тримає курс до Коростеня. У невеликому місті на Житомирщині є посмертний донор, чиє серце може врятувати важкохворого пацієнта.
Через Херсонщину проходить одна із найскладніших ділянок фронту – з лабіринтами дельти, заростями і примарними переправами. Серед тих, хто адаптувався до цієї стихії – підрозділ «Бузький гард». Його бійці поєднують знання місцевості з тактикою асиметричних ударів. Frontliner розповідає, як вони працюють у зоні постійного ризику.
Художниця Валентина Гук прикрашає вулиці Харкова власноруч створеними мозаїками. Сьогодні на будівлях міста висять уже шість візерунків створених з уламків вікон, що не витримали російських обстрілів. На кожну з них Валентина витрачає кілька тижнів кропіткої роботи, починаючи від пошуку скелець на руїнах та закінчуючи їхнім складанням у незвичні «пазли».
Росіяни посилюють атаки на Донеччині, зокрема нищать критичну інфраструктуру найбільших міст області. Авіабомби та FPV-дрони сипляться на вулиці Добропілля, Костянтинівки та Дружківки годинами поспіль.
Волонтери миколаївського загону швидкого реагування Червоного Христа надають допомогу постраждалим від обстрілів, працюють на завалах, транспортують маломобільних та навчають екстрені служби.
Захист для українців давно перестав бути абстрактним словом – він має людські обличчя й передбачає конкретні вчинки. За роки війни героями стали звичайні люди: айтішники, студенти, фермери, журналісти.
Місто затихає, зустрічаючи поховальну процесію. Вже за кілька хвилин, коли вона зникне за рогом, вуличний рух продовжиться, ніби нічого і не було. Вшанування пам’яті пронизує реальність, підпорядковуючи собою ритм життя.
На кладовищі селища Ярова викопали двадцять нових могил. Труни поклали в ями, швидко засипали та пішли геть – за пʼять кілометрів від нуля не буває тривалих прощань. Спочивають поховані недалеко від місця, де їх миттєво вбила російська керована авіабомба 9 вересня 2025 року.
Радіація, дикі звірі й «Шахеди». Уночі неподалік міста-примари Прип’ять бійці мобільної вогневої групи 25-ї бригади імені князя Аскольда стоять на посту, стежачи за небом, де будь-якої миті може з’явитися загроза. Frontliner провів із бійцями добу на бойовому чергуванні.
На початку повномасштабного вторгнення наймолодшими воїнами стала молодь 2003 року народження. Зараз – це народженні у 2007-му. Їхні подвиги та загибель сприймаються особливо болюче.
Вони вважають себе щасливчиками – ті, хто доживає свої роки в турботі та під дахом. По всій Україні прихистки для людей з інвалідністю та пенсіонерів переповнені. З кожним роком війни ситуація погіршується.
Щонайменше дев’ять тисяч іноземців воюють за Росію проти України, порахували в проєкті Координаційного штабу «Хочу жить».
Через Херсонщину проходить одна із найскладніших ділянок фронту – з лабіринтами дельти, заростями і примарними переправами. Серед тих, хто адаптувався до цієї стихії – підрозділ «Бузький гард». Його бійці поєднують знання місцевості з тактикою асиметричних ударів. Frontliner розповідає, як вони працюють у зоні постійного ризику.
Росіянин Михайло Романов, командир ланки танкового полку, застрелив мешканця села Богданівка та тричі згвалтував його дружину у 2022 році. В суді його інтереси представляє Андрій Доманський.
Шум вітру в горах замість тривожних новин, дитячий сміх замість сирен. У «Голосному кемпі» на Буковині підлітки, які пережили війну, знову вчаться бути дітьми. Тут вони вперше за довгий час можуть відчути себе у безпеці.
У місті досі працює ринок, ростуть квіти в парку, але поруч – згарища, обвалені будинки й загроза дронів, артилерії та авіабомб. Тут досі живуть люди, які не виїхали, і військові, які тримають лінію.
Кожного дня з фронту повертаються ті, хто захищав нас від агресора, але чи готові ми їх зустрічати? Час від часу цивільні губляться, не знаючи, як правильно спілкуватися з ветеранами, які теми обговорювати, а от яких краще уникати.
