З поховання на концерт: чому служба військового музиканта складніша, ніж може здаватися
Вранці вони виконують жалібний марш та державний гімн на цвинтарі, а через кілька годин уже можуть давати концерт з сучасними композиціями на честь якоїсь пам'ятної дати. Такою є щоденна служба військового оркестру. Ранкову репетицію перед чином поховання починають з композиції «Везувій». Мелодія справді відчувається як вулкан – наче звук от-от сягне високої стелі і вийде за межі будівлі. Про службу військового оркестру в часі війни – у матеріалі Frontliner.
«З 224 такту – тихіше, а 217 – крещендо», – дає настанови оркестру курсант Даниїл Петренко. Він готується до державного іспиту, аби стати військовим диригентом. У цьому залі – музиканти-військовослужбовці, які володіють мідними та ударними інструментами. В іншому – репетиція виконавців з дерев’яними інструментами та саксофоном, з якими теж займається курсант під контролем свого викладача.
Начальник оркестру підполковник Віктор Цапура спостерігає за процесом. Адже одне із завдань оркестру – співпраця з кафедрою музичного мистецтва інституту психологічної підтримки персоналу Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, яка єдина в Україні готує військових диригентів.
Та Віктор Олександрович все контролює – час від часу підходить до своїх хлопців, щось підказує чи запитує, перевіряє нотні стани чи спостерігає за грою із зали. Начальник оркестру як старший за званням відповідає за військову дисципліну, проведення ритуалів й урочистостей.
Віктор Цапура є начальником військового оркестру Національної академії сухопутних військ з 20 квітня 2021 року. До того понад 14 років керував військовим оркестром 95-ї десантно-штурмової бригади.
Віктор Цапура пригадує, що їхня бригада поїхала на Схід у 2014 році однією з перших. Тоді довелося два роки виконувати бойові завдання, які не були пов’язані з музикою. А 8 березня 2015 року виступали з оркестром в центрі Слов’янська під охороною снайперів в той час, коли люди боялися вийти на вулицю. Місто лише звільнили від російської окупації у липні 2014-го.
Творчість за армійським розкладом
Військовослужбовці оркестру щодня на службі за загальним розпорядком академії – з 8 ранку до 17 вечора. Проте Віктор Цапура ділиться, що часто робочий день ненормований. Зазвичай вранці репетиція, об 11:00 духовики та ударники їдуть на чин похорону, а вокалісти та бальники з оркестру продовжують займатися в академії.
-
Репетиція військового оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Львів, Україна, 6 квітня 2026 року. Анна Зубенко / Frontliner
-
Військовослужбовці оркестру на перерві між репетиціями, Львів, Україна, 6 квітня 2026 року. Анна Зубенко / Frontliner
По обіді репетиції продовжуються у різних форматах – всім оркестром або групами. Плани залежать від повідомлень про похорони, про які начальник оркестру дізнається зазвичай звечора.
Іноді оркестр виїжджає на похорони в села чи містечка Львівської області, тоді день починається о 6-7 ранку і завершується пізніше через час витрачений на дорогу. Та в області працюють ще три військових оркестри, тому вдається домовлятися про те, хто куди поїде. Торік випав день, протягом якого було аж 17 похоронів у Львові та області. Для церемонії поховання тоді оркестр ділять на групи або ж відправляють лише трубача та барабанщика.
Люди дивуються, як ми можемо одразу після похорону
давати концерти. Але такі наші реалії,
Часом трапляється, що вранці оркестр грає на похороні, а ввечері має давати концертну програму з іншим репертуаром – жвавих народних чи сучасних композицій. Адже оркестр залучений до академічних, гарнізонних та загальноміських заходів.
«Іноді люди дивуються, як ми можемо одразу після похорону давати концерти. Але такі наші реалії, до яких мусимо підлаштовуватися. Хоч кожна людина має своє сприйняття і комусь перелаштуватися буває важко. Та це наша робота», – ділиться підполковник Віктор Цапура.
Деколи оркестр проводить після похорону репетицію військового дефіле. Це видовище, коли музиканти не лише грають на своїх інструментах, а й рухаються за певним сценарієм. Таке собі поєднання стройової підготовки, музики і трохи хореографії.
Військова дисципліна і творчість
«Ми забезпечуємо морально-психологічний стан військовослужбовців, проведення всіх військових ритуалів та зустрічі вищих державних посадовців, а також проводимо активну концертну програму», – каже підполковник Віктор Цапура звичною для себе армійською мовою. І сміється з питання, як вдається поєднувати сувору військову дисципліну з творчістю. Підполковник впевнений, що творчості без дисципліни не буде. Та й взагалі без дисципліни складно з усім.
Щоб потрапити на службу у військовий оркестр потрібно мати музичну освіту – закінчити коледж, консерваторію чи інститут культури. Після цього – пройти відбір художньої комісії, яка оцінює здібності потенційного музиканта оркестру. А далі вже проходити курс базової загальної військової підготовки (БЗВП).
Та зараз на службу в оркестр може відбирати лише тих,
хто став обмежено придатним для передової
і може служити в ТЦК або тилових частинах,
Крім творчої роботи, військовослужбовці оркестру іноді мають заняття в тирі чи на полігоні – проходять спеціальну, військово-медичну, тактичну та стрілецьку підготовку.
«Аби потрапити на службу в оркестр та стати гарним фахівцем потрібно витратити 10-15 років свого життя. Музична освіта – одна з найдорожчих в Україні», – каже начальник оркестру Віктор Цапура.
Репертуар оркестру різноманітний – той, який потрібно виконувати за статутом, класична музика відомих композиторів Володимира Івасюка чи Миколи Лисенка, а ще сучасні композиції, що зараз популярні. Тому військовий оркестр виконував і саундтрек з фільму «Венздей», і «Смарагдове небо», і «Стефанію».
Їздимо ближче до фронту і намагаємось хоча б на годинку
повернути людей в іншу реальність,
Часто влітку військовий оркестр виступає в шпиталях. Керівники закладів іноді скептично ставилися до виступів, аби військовим під час лікування не шкодив гучний звук. Та в таких випадках диригент і музиканти підбирають відповідний репертуар і виконують композиції негучно. Торік часто їздили виступати на Франківщину. Після одного з виступів хлопець прийшов і подякував, що про них згадали.
«Іноді не всім оркестром, а невеликими групами їздимо ближче до фронту і намагаємось хоча б на годинку повернути людей в іншу реальність. Після виступів нам казали, що вражені нашою грою. Ми мотивуємо солдат, бо немотивований солдат не буде ефективним», – каже Віктор Цапура.
Та будь-які плани можуть бути перервані повідомленням про похорон військовослужбовця, якого потрібно гідно провести в останню путь.
Похорони як щоденна служба
Після репетиції оркестр ділиться на дві групи. Одна залишається у Львові для супроводу похорону. Інша група йде до автобуса, який повезе військовослужбовців у село Лисиничі за Львовом. Вони запакували свої інструменти і під супровід львівського дощу завантажились в автобус. Лише всілись, як повз проїхав траурний кортеж – військовослужбовці зупинилися, аби вшанувати воїна, якого повезли додому назавжди.
Дорогою на похорон військовослужбовці оркестру спілкуються, читають новини в телефоні або мовчать, вдивляючись у вікна. Один з них – Андрій Родич каже, що загиблий, якого сьогодні супроводжують – чоловік його далекої родички. Ділиться, що не знав його особисто, та згадує про інших військових з його рідного села.
Андрій Родич місцевий, тому вказує водію автобуса дорогу, щоб не заблукати. Та це зробити складно – від околиці села уже зібралися люди, які прийшли зустріти героя. По обидва боки дороги вже горять лампадки, а на небі збираються хмари. Автобус з оркестром зупиняється біля церкви. Військовослужбовці залишають свої інструменти в автобусі і виходять, щоб навколішках зустріти загиблого воїна. Сьогодні село Лисиничі прощається з воїном Віталієм Куривчаком.
Після прощання вдома оркестр супроводжує похоронну церемонію до церкви псалмами. Диригент йде попереду та піднімає руки вгору, що означає сигнал уваги для всіх учасників оркестру. Жестом показує номер церковних псалмів, які потрібно виконати.
-
Військовий оркестр супроводжує похоронну ходу до церкви, Лисиничі, Україна, 6 квітня 2026 року. Анна Зубенко / Frontliner
-
Військовослужбовець оркестру з інструментом, Лисиничі, Україна, 6 квітня 2026 року. Анна Зубенко / Frontliner
Під час похоронної процесії люди говорять про те, що додому повернулися лелеки. Птахи активно кружляють над селом, наче теж не можуть летіти далі, не віддавши шану воїну.
Після панахиди у церкві військовий оркестр супроводжує траурну церемонію на цвинтар. Довкола починають квітнути дерева, наче як символ зародження життя. А повз ці дерева військовий оркестр проводжає героя «на щиті» до місця його останнього спочинку.
Військовий оркестр виконує сигнал «Шана» і відразу державний гімн. Почесна військова варта робить три залпи салюту в небо. Від гучних звуків здригаються усі присутні. Священник говорить прощальну промову, труну з тілом воїна назавжди опускають в землю. А військовий оркестр йде назад до автобуса – на сьогодні найважча частина служби завершена.
Якщо постійно думати про те, що відбувається,
то можна зійти з розуму.
«Ми звикли до того, що робимо щодня»
Дорогою до Львова військовослужбовці оркестру намагаються переключитися на звичайні побутові теми. Говорять про карасів у ставку за містом та що буде з цвітом дерев, якщо вдарять морози.
«Ми звикли до того, що робимо щодня. Якщо постійно думати про те, що відбувається, то можна зійти з розуму. Якби щодня не доводилося проводити військових в останню путь, то служба була б прекрасною», – каже військовослужбовець Володимир Базюк, який в армії вже 27 років.
Служба у військовому оркестрі стала такою ж рідною, як і побратими. Жартує, що завжди переживає, щоб не вдарити когось інструментом випадково і вчасно помітити жести, які показує начальник.
Володимир пам’ятає усі виступи оркестру, поїздки за кордон та навіть дні народження кожного зі своїх побратимів по службі. От розповідає про поїздки в 2002-2003 до Кракова, в Обенро у Данії 2012-го року, а також військове паломництво до Франції 2019-го.
Володимир Базюк, як і решта музикантів оркестру, хотів би зараз повертатися з якоїсь закордонної мандрівки, де б гідно представляли Україну і її музичну культуру. Та поки повертаються з Лисинич до Львова. Завтра знову гратимуть «Шану» та державний гімн на цвинтарі. Та з надією, що колись гімн звучатиме тільки на честь радісних подій.
***
Привіт! Це Марія та Анна, авторки цього матеріалу. Дякуємо, що дочитали його до кінця.
Творчість за армійським розкладом. Саме так можна охарактеризувати щоденну службу військовослужбовців військового оркестру. Їхній репертуар різко змінюється щодня — від тужливих сигналів та виконання державного гімну під час похорону військових до сучасних жвавих композицій для військового дефіле чи концерту на честь памʼятної дати. Репортаж висвітлює один день зі служби військового оркестру і показує його роль під час війни.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***
