«Ми не маємо ховати своїх друзів»: війна двічі вдарила по одній родині
Їх шукали більше доби, спершу серед завалів, а потім – під землею. Пошуково рятувальна операція перетворилася на історію очікування повернення тіл 12-річної Любави та 17-річної Віри Яковлєвих. Сестри, загинули під час масованої російської атаки по Києву 14 травня 2026 року. Яким було життя родини до трагедії, та чому сестри Яковлєви в ніч атаки були вдома самі, розповіли їхні друзі репортерам Frontliner.
Вперше втрату родина Яковлєвих пережила у квітні 2023 року. Тоді, батько дівчат Євген Яковлєв загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині. Дружина Тетяна опинилася в ситуації, коли потрібно одній виховувати двох дівчат. Та не встигла родина ще прийняти втрату батька, як у ніч на 14 травня 2026 року в будинок, де вони жили, влучила російська ракета. На той момент у квартирі перебували старша сестра Віра Яковлєва та молодша Любава. Зі слів друзів, в ту ніч старша сестра написала в спільному чаті, що вже давно не чула таких гучних вибухів.
Коли гине близька для тебе людина
ілюзія безпеки зникає.
«Страшно це казати, але ж ми звикли до цього. А тому й не завжди можемо піти в укриття. Знаєте, коли ти читаєш у новинах про загиблих, це здається чимось далеким від тебе, а коли гине близька для тебе людина ілюзія безпеки зникає, і ти розумієш, що ти можеш так само загинути в будь який момент», – розповідає Владислав, близький друг Віри Яковлєвої.
За хвилину до російського удару
Після того як Віра перестала відповідати на повідомлення, друзі стривожилися. Ніхто не розумів, що сталося, доки у стрічках новин не з’явилася інформація, що в будинок, де мешкали сестри влучила російська ракета. Віра навчалася на другому курсі Фахового коледжу мистецтв Київського національного університету технологій та дизайну. Зі слів друзів та одногрупників, вона була дуже творчою, полюбляла експериментувати зі своєю зовнішністю: часто змінювала колір волосся, шукала нові образи та не боялася вирізнятися серед інших.
Мама у момент прильоту
перебувала на нічній зміні.
Тіла сестер опинилися під завалами
Під час розбору завалів рятувальники спершу знайшли тіло Любави, а згодом і Віри. Поряд із місцем удару весь цей час залишалася їхня мати Тетяна Яковлєва. Вона мовчки спостерігала за роботою рятувальників біля квартири, яка ще вчора була домом. Вона розповіла, що у квітні 2023 року росіяни забрали життя її чоловіка на війні, a тепер вбили її дітей і знищили дім, а з ним і пам’ять про сім’ю.
«Ми з Вірою були дуже близькими друзями. І коли я вперше побував у неї в гостях, мені запамʼяталося те, що в неї дуже добра мама. Із того що я знаю, у момент прильоту вона перебувала на нічній зміні. Здається, вона працює в закладі для дітей з важкими травмами. Мені важко бачити в якому стані вона зараз, адже відчути те, що вона зараз переживає напевно, що неможливо», – каже Владислав.
У день прощання товариші Віри збиралися святкувати день народження однієї зі своїх подруг. Але війна змінила плани. В цей день вони зібралися разом, щоб провести вв останню путь Любаву та Віру, яких вбили російські військові.
Ми не маємо ховати своїх друзів, ми юнаки,
але в нас не було й схоже не буде дитинства,
«Ми мали святкувати й відкривати подарунки, а ми прощаємося зі своєю близькою подругою, відспівуємо її. Ми не маємо ховати своїх друзів, ми юнаки, але в нас не було й схоже не буде дитинства. Скільки ще крові має пролитися щоб все це закінчилося», – каже Діана, одногрупниця та близька подруга Віри Яковлєвої.
Молодша сестра Любава Яковлєва навчалася у 6 класі ліцею №323. Зі слів близьких друзів Віри, попри різницю у віці, сестри були майже однаковими, як зовнішністю так і інтересами, a тому, багато часу проводили разом.
«Це були прям сестри-сестри, Віра ж любила постійно змінювати зовнішність і експериментувати з макіяжем, і в цьому їй допомагала молодша сестра. У мене навіть відео є де вони разом це роблять, але тепер навіть не знаю як його можна дивитися, дуже важко», – говорить Владислав.
Попрощалися з сестрами, які загинули через російську атаку
Попрощатися із сестрами Яковлєвими до Михайлівського Золотоверхого собору прийшли близькі друзі, рідні та побратими їхнього загиблого батька.
Після церемонії прощання Віру та Любаву кремували, а згодом поховали на Байковому кладовищі в Києві. Під час останнього слова військовий капелан скаговрив, що це прощання – ще одне нагадування про те, як війна продовжує забирати цілі родини, навіть тоді, коли фронт здається далеким.
