До Одеси ворожі ракети і дрони-камікадзе заходять з моря. На ранок одесити спускаються до узбережжя – слухати і вдивлятися в хвилі, з якими розділили чергову страшну ніч. Як з повномасштабною війною море набуло сакрального значення для одеситів – розмірковує репортерка Frontliner Діана Делюрман.
Близько одинадцяти тисяч засуджених вступили до війська. Чимало з них гідно виявили себе в боях на найважчих ділянках фронту. Проте держава не надає обіцяні їм права.
Музей 93 ОМБр «Холодний Яр» розташований в одному з прифронтових міст Донеччини, тож із міркувань безпеки він практично підпільний. Він мало нагадує традиційний музей, де можна на сайті дізнатися розклад роботи, придбати вхідні квитки і цікаво та пізнавально провести вихідний разом із родиною.
Повернувшись із полону, він до останнього боровся з наслідками російських катівень: зламані ребра, виразки на тілі та інші травми. А ще з нічними кошмарами, страхом тиші та спогадів пережитого. 16 листопада 2025 року серце бійця 36-ї окремої бригади морської піхоти Олександра Савова зупинилося.
Хірурги з США та Канади приїхали до України, аби спільно з українськими колегами оперувати військових, поранених в обличчя. За п’ять днів проводиться тридцять втручань людям, що постраждали через війну. Про те, як повертають обличчям вигляд і функції – в матеріалі Frontliner
Ветеран Дмитро Терещенко, раніше перспективний молодий боксер, а сьогодні модель Ukrainian Fashion Week. Після поранення на Луганщині та ампутації ноги, колишній військовий спочатку віддався плаванню, а потім, через недостатнє фінансування ветеранського спорту, зацікавився моделінгом.
У місті досі працює ринок, ростуть квіти в парку, але поруч – згарища, обвалені будинки й загроза дронів, артилерії та авіабомб. Тут досі живуть люди, які не виїхали, і військові, які тримають лінію.
Кожного дня з фронту повертаються ті, хто захищав нас від агресора, але чи готові ми їх зустрічати? Час від часу цивільні губляться, не знаючи, як правильно спілкуватися з ветеранами, які теми обговорювати, а от яких краще уникати.
Росіяни посилюють атаки на Донеччині, зокрема нищать критичну інфраструктуру найбільших міст області. Авіабомби та FPV-дрони сипляться на вулиці Добропілля, Костянтинівки та Дружківки годинами поспіль.
Військові і ветерани розкопують трипільську культуру, тим самим повертаючи себе. Вони реабілітуються архіологією поблизу Легедзина на Черкащині.
Колишній бізнесмен за тиждень вивозить з-під фронту з десяток людей, яким уже несила жити між вирв та під прицілом дронів. Хоча ще півтора року тому він був власником бази відпочинку, ресторану та магазинів.
14 серпня 2025 року відбулося шістдесят сьоме звільнення військовополонених. Додому повернулися вісімдесят чотири українці, серед яких – оборонці Маріуполя, полонені від 2016 року, а також цивільні заручники.
Групи російських військових днями просочилися крізь оборонні рубежі українських Сил оборони на Покровському напрямку. Частина ворожих сил рушила трасою в бік Краматорська, інша спробувала пробратися в Добропілля та закріпитися на його околицях.
Волонтери миколаївського загону швидкого реагування Червоного Христа надають допомогу постраждалим від обстрілів, працюють на завалах, транспортують маломобільних та навчають екстрені служби.
В індустрії дронів і робототехніки дрони-важковаговики посідають особливе місце. Вони виконують місію доставки на найбільш віддалені і важкодоступні піхотні позиції, а також уражають противника скидами. Frontliner провів ніч на чергуванні із операторами БПЛА 24 ОМБр імені короля Данила і дізнався про тонкощі таких польотів.
8 серпня 2025 року в Києві прощаються з Вікторією Рощиною – 27-річною журналісткою, яку росіяни закатували в полоні. Її вбивство сколихнуло міжнародну спільноту і стало ще одним свідченням жорстокості та беззаконня Росії.
Мешканці Добропілля - міста за 100 км від Донецька і 50 від Краматорська - оговтуються від російського удару КАБом. Частина людей буквально за тиждень після атаки виїхали, інші - готуються залишати дім. Хтось їде до рідних - в Одесу, Кропивницький, Львів, Стрий, хтось не може вирішити, куди подіти свійських тварин, яких масово скуповують на м’ясо, а комусь виїжджати просто нема куди.
Швидка від'їжджає від Інституту серця о першій ночі. Летить під сто пʼятдесят кілометрів на годину, зрідка вмикаючи сирени, бо майже усі траси – порожні. Тримає курс до Коростеня. У невеликому місті на Житомирщині є посмертний донор, чиє серце може врятувати важкохворого пацієнта.
