Герасимов не виправ сподівань. Кому Путін довірить вести війну проти України

Головнокомнадувача російського угрупування військ в Україні змінювали лише один раз – в січні 2023 року. Звільнення Сергія Суровікіна – наслідок відходу російських військ з Херсонщини, відсутність гучних перемог і головне – прихильність до групи «Вагнер» Пригожина. Втрата довіри з боку Владіміра Путіна, потреба знайти і визначити винного за поразку – є основними факторами звільнень російських високопосадовців. Заміна Герасимова опосередковано вказуватиме на стан роботи військово-політичної машини Росії під час затяжної війни.  Окрім цього, вибори депутатів до Держдуми РФ можуть використати звільнення Герасимова, як додатковий піар партії «Єдіная Росія», показавши таким чином готовність до змін.

Чому заговорили про зміну Герасимова

Призначення та звільнення високопосадовців в Росії пропагандисти намагаються подавати як виважені та планові, імітуючи стабільність роботи системи. Часто такі рішення «прикривають» чинними законодавчими нормами, які завжди мають різні варіанти прочитання. Згідно зі статтею 49 російського федерального закону «Про військовий обов’язок і військову службу», 70 років – це граничний вік для генералітету, після чого особа має піти на пенсію. Звільнення за віковим обмеженням – хороший момент для політичної системи, аби  провести ротацію всередині військової верхівки.

Проте для лояльних до президента РФ персоналій, доступна преміум функція «продовження контрактів президентським указом». Завдяки цій функції на посадах залишились головнокомандувач Росгвардії 70-річний Віктор Золотов, директор Служби зовнішньої розвідки РФ 71-річний Сергєй Наришкін. У вересні 2026 року Герасимову виповниться 71 рік.  Закон РФ про вік, звісно не є перешкодою для продовження служби. Головне питання – чи є в Путіна причина та кандидатура для зміни. Провал весняно-літнього наступу в Україні, систематичні удари СОУ по тиловим містам РФ, потреба в активній мобілізації теоретично можуть стати причиною, але хто зможе замінити Герасимова? 

Кого лобіюють башти Кремля 

«Партія війни»: Z-блогери та воєнкори

Ця мережа традиційно просуває фронтових командирів із бойовим досвідом. Основний кандидат –  професійний військовий Андрєй Мордвічев. В російсько-українській війні він відзначився участю у захопленні Маріуполя та взяттям Авдіївки, за що отримав нагороду «Герой Росії». З 2025 року він став головнокомандувачем Сухопутними військами, а згодом зайняв посаду Першого заступника командувача об’єднаного угруповання військ РФ в Україні. Під час військових навчань РФ «Запад-2025» Мордвічев був на полігоні з президентом РФ, замість Герасимова. Медійно воєнкори підтримують Андрєя Мордвічева і вже кілька років називають його наступним головкомом. 

Проте Владімір Путін тримає його подалі від себе, адже недостатньо довіряє йому. Фактично виконуючи основні завдання та планування російсько-української війни, Мордвічев залишається поза кулуарами. Поруч із ним просувають командира ВДВ генерала-полковника Михаіла Теплінського, якого воєнкорське середовище описує як «надійного бойового командувача». Проте в цьому випадку сам Теплінський не спішить займати посаду, адже як кадровий військовий розуміє всю небезпеку та відповідальність. 

Група міністра оборони та технократа Андрєя Бєлоусова за оцінками аналітиків, просуває Олександра Чайко. Цей генерал-полковник ВКС РФ в 2022 році командував угрупуванням «Схід», що причетне до тортур та масових вбивств цивільного населення в Бучі. Окрім того, він відомий як «похоронний» генерал. 1 серпня 2026 року під час святкування свого дня народження в дорогому італійському ресторані Balzi Rossi стався вибух, внаслідок якого загинув охоронець, невідома жінка що принесла вибухівку та генерал Теплінський.  Олександра Чайко описують як найбільш підходящого кандидата з досвідом у Сирії та вмінням працювати в кулуарах Генштабу. Обидві характеристики є важливою складовою військової кар’єри в РФ. 

Силовики і  Кадиров

Ця група цінує лояльність і стабільність управлінської вертикалі, тож вони працюють над продовженням повноважень Герасимова тим самим президентським указом. 

Група Рамзана Кадирова лобіює командира спецпідрозділу «Ахмат» генерал-лейтенанта Апті Алаудінова. Саме він запропонував поновити смертну кару в РФ на період трибуналу над полоненими ЗСУ після завершення російсько-української війни. Також відомий своєю книгою «Військо Ісуса в боротьбі проти даджаля-антихриста», погрозами Трампу і готовністю знищувати американське анархістське військо в Ірані. Особа одіозна, різка, а тому невигідна для Кремля і виконує роль лідера для праворадикалів, але не має довіри диктатора Путіна. 

Також розглядається кандидатура генерал-полковника Сергєя Кузовлєва, командувач угрупуванням «Захід», саме він звітував про «успішне» захоплення Куп’янська в листопаді 2025 року, за що отримав золоту зірку від Путіна. Наразі він командує Московським військовим округом, що робить його ближчим до центрального військового апарату. Досвід війни в Сирії, активна участь в російсько-українській війні з 2014 року, вміння брехати та фальсифікувати перемоги робить його ймовірним наступником Герасимова. 

Подальший сценарій 

Попри систематичну публічну критику дій Герасимова, він залишається на посаді. Одна з причин – відсутність лояльної кандидатури, яка б не була при цьому афільованою до певної групи Кремля. Інша причина – кремлівські групи впливу не можуть запропонувати підходящого кандидата і не мають достатніх важелів впливу на президента РФ. До того ж, продовження повноважень Герасимова створює хибне відчуття «стабільності», зберігає образ керованості системи і не дає приводу для спекуляцій про розбрат в Кремлі. Тому один з найбільш ймовірних сценаріїв – збереження Герасимова на посаді з подальшим розмиванням його повноважень серед інших оперативних командувачів та міністрів. Для Герасимова залишиться роль основного винуватця за поразку РФ у війні з Україною перед росіянами, поки що ця роль відкладена.

Що це означає для України 

Збереження Герасимова на посаді означатиме для України продовження нинішньої моделі ведення війни без різких тактичних змін. Повільний тиск на окремих ділянках фронту, регулярний обстріл тилових міст та відсутність наступальних авантюр протягом зими. Цей підхід узгоджується з обережним кадровим консерватизмом Кремля та загальною стратегією продовження війни на виснаження.

Назар Звіринський