З дна піднявся ліс – верба відвойовує колишнє Каховське водосховище
Верби змикаються над вузькою стежкою і чіпляються гілками за одяг. Гаряче вологе повітря, густа комашня та зелені хащі перетворюють колишнє дно Каховського водосховища на майже тропічний ліс. Тонкі гнучкі дерева вже здіймаються вище п’яти метрів, хоча три роки тому тут лежав оголений мул. Frontliner вирушив в експедицію з науковцями, які досліджують екосистему, народжену на місці знищеного росіянами водосховища.
Російські FPV-дрони, зокрема на оптоволокні, а також «Молнії» та «Орлани» постійно кружляють над вербовим лісом і селищем Нововоронцовка, де базуються науковці. Іноді атаку доводиться пересиджувати в кущах, дослухаючись до смертельного дзижчання над головою. Ночують учені в укритті без вікон – так безпечніше. До Дніпра звідси рукою подати. На іншому березі вже окупанти.
Під загрозою дронів учені спостерігають, як на звільненій від води землі народжується нова екосистема. У 2026 році вербові зарості вже можна офіційно називати лісом: середня висота дерев перевищила п’ять метрів.
Колись ці землі називали Великим Лугом – осередком козацтва, символом сили й волі. «Ой, Січ мати, а Великий Луг – батько», – співали в народних піснях. У 50-х роках ХХ століття Луг затопили. Він став дном Каховського водосховища. Три роки тому російські окупанти знищили і його.
Верба як диво
Щороку флора молодого лісу стає багатшою. Опале листя перегниває і змінює склад ґрунту. Слідом з’являються нові види. Біолог Іван Мойсієнко показує на тополю:
«Її менше, більше верби, але вона теж зустрічається. Тобто першою прийшла верба, дерево-піонер, трошки менше тополі, ось ми тільки що пройшли ясен, тут ми бачимо в’яз. Я думаю, через років п’ять ми вже тут і дуб можемо побачити. Відбулась повна заміна екосистем», – розповідає Іван Мойсієнко.
Tут багато незвичних речей відбувається,
«Всі атрибути лісу, які мають бути, вже з’явилися. І те, що це відбулося всього-на-всього за три роки, це чудо, що так швидко водосховище вкрилося саме вербою, а не інвазійними видами. Це тому, що катастрофа відбулася якраз тоді, коли насіння верби мало схожість, а воно досить швидко, протягом кількох тижнів, цю схожість втрачає. Друге, це швидкість росту верби. В перший рік ми зафіксували, що в середньому верба росла майже 3 см на день – дуже незвична швидкість. За менше ніж два роки верба зацвіла. Це був третій сезон для неї, неповний. Зазвичай це відбувається на п’ятий-сьомий рік. Тобто, тут багато незвичних речей відбувається», – пояснює Іван Мойсієнко.
Стрімкий ріст верби поставив перед науковцями наступне питання: що саме живить цей ліс?
Дерева на захисті атмосфери
Відповідь лежить під ногами. Верби отримують багато сонця й води, а колишнє дно забезпечує їх поживними речовинами. У мулах під водосховищем десятиліттями накопичувалася органіка. Після знищення греблі вона опинилася на суходолі, й мікроорганізми взялися активно її розкладати.
«Ця органіка не розкладалась в цих мулах, тому що була товща води, і бактерії не могли ввійти туди, і працювати. Зараз вони опинились на суходолі. Ці бактерії активно запрацювали, і виділяється величезна кількість вуглекислого газу. А вуглекислий газ – це ж основний газ, з яких побудовано тіло дерев. Тобто, аномально висока концентрація вуглекислого газу якраз і може бути причиною, чому так швидко росте цей ліс», – говорить Іван Мойсієнко.
Без рослинності вуглекислий газ, який вивільняється з мулів, потрапляв би просто в атмосферу. Вербовий ліс перехоплює цей потік. Іван Мойсієнко наголошує, що дерева вже виконують одразу кілька функцій у новій екосистемі:
«Ця верба мало того, що швидко росте, захищає водосховище від проникнення інвазійних видів, вона ще не дає можливості цьому вуглекислому газу поповнити атмосферу ще величезною порцією парникового газу», – пояснює Іван Мойсієнко.
Сліди минулих життів
Поміж заростей проступають рештки криниць, шматки цегли й уламки керамічного посуду. Збереглися залишки затопленого цвинтаря – сліди життя, похованого на дні водосховища.
Про загиблу водну екосистему нагадує шар мушель під ногами. На лісових стежках вони мають химерний вигляд. За словами Івана Мойсієнка, разом із водосховищем загинули мільярди молюсків.
«Риба зійшла з водою аж в Чорне море. Чорне море різко опріснилось, але протягом кількох місяців прийшло в норму, вода перемішалась, воно знову стало солоним, і та риба загинула вся в Чорному морі, бо вона прісноводна. А тут теж місця були місця масової загибелі риби, тобто були якісь, наприклад, ставки, де вона затрималась, і не пішла в бік Чорного моря з водою, і там дно було вкрите рибою», – розповідає Іван Мойсієнко.
Підрив греблі спричинив загибель червонокнижних дунайських тритонів. Кількох особин урятували співробітники Національного природного парку «Тузлівські лимани». Більшість тварин померла.
Від листка до ґрунту: учені досліджують новий ліс
Іван Мойсієнко відміряє ділянку десять на десять метрів і документує всі види рослин усередині. Листя верби та інші зразки складає в пластикові пакети для лабораторних досліджень. Хімічний аналіз пройдуть рослини й ґрунт. Він має показати, чи є тут забруднювальні речовини та чи потрапляють вони до рослин.
Фізіологи Олександр Поліщук і Катерина Романенко працюють окремо. Катерина кладе кілька листочків верби на крихітні ваги. Потім спеціальним приладом вимірює їхню флуоресценцію.
«В цій коробочці була темнова адаптація, і тепер там відкривається затвор, і йде яскраве світло, і потенціал листків вимірюється при яскравому світлі – на що вони здатні?» – пояснює Катерина Романенко.
Дослідники до вимірів повертаються кілька разів на добу – о шостій ранку, вдень і майже вночі. За словами Катерини Романенко, такий графік дає змогу простежити сезонну та добову динаміку.
Рослинний покрив і склад ґрунту залежать від відстані до води та щільності верб. Рослини тут виростають значно більшими, ніж ми звикли бачити деінде. Листя подорожника, приміром, нагадує лопух. Дослідники жартують: тут усе росте на стероїдах. Справжня причина такого гігантизму – велика кількість поживних речовин у ґрунті.
На місці мулу вже формується справжній лісовий ґрунт. Олександр Поліщук наголошує на здатності верби швидко пристосовуватися до складних умов.
«Коли погані умови, протягом дня сильна спека, вона зупинила свій ріст, фотосинтез. Але як тільки з’являються оптимальні умови, вона моментально починає їх використовувати. Інші рослини, вони, якщо постраждали, в них стрес, їм треба відновлення тривале. Можливо, взагалі не відновляться. А верба дуже швидко бере своє», – говорить Олександр Поліщук.
На третьому році на деревах з’явилися шкідники. Верби продовжують рости.
Наступного дня Іван Мойсієнко вирушає на іншу ділянку колишнього водосховища. Тут біля невеликої водойми стіною стоять очерет і тамарикс. У вербовому лісі цей чагарник лише траплявся, на цій ділянці він уже домінує.
Там, де вербу змінює тамарикс
«Tamarix ramosissima – це такий південний чагарник, він поширений природно в Середземномор’ї і отут у нас по півдню України. Тмарикс є таким індикатором саме цих лісів. Ми поки що не знаємо особливість цих лісів. А на перший погляд, вони особливі, наприклад, наявністю, в якості домінанта чагарникового ярусу тамарикса галузистого», – розповідає Іван Мойсієнко.
Над водоймою кружляє стривожене появою людей птаство. Одна птаха раз по раз описує кола й надривно кричить. Іван Мойсієнко припускає, що десь у чагарниках сховане її гніздо з пташенятами.
Подальша доля цієї території невідома. Учені наполягатимуть, щоб її зробили заповідною. Чимало місцевих жителів побиваються за втраченим водосховищем і мріють про його відновлення.
Жодного рішення не можна ухвалити, поки на іншому березі Дніпра стоять окупанти, а села й дороги на підконтрольному Україні березі перетворюються на кілзону.
Вербовий ліс тим часом росте й міцнішає. Він витримує погодні перепади, обстріли та появу шкідників. Старожили селища, які пам’ятають Великий Луг до створення водосховища, розповідають: верба росла тут і раніше. Перед затопленням території її вирубали. Тепер вона повертається і відвойовує землю.
Редакція Frontliner дякує за допомогу в підготовці матеріалу директору Національного природного парку «Кам’янська Січ» Сергію Скорику; головному науковому співробітнику біосферного заповідника «Асканія-Нова», члену правління Української природоохоронної групи, доктору біологічних наук, професору кафедри ботаніки Херсонського державного університету Івану Мойсієнку та начальнику Нововоронцовської селищної військової адміністрації Бериславського району Херсонської області Андрію Селецькому.
