Поранений степ. Як науковці читають сліди війни
Степ гуде цвіркунами й пахне розпеченими травами. Далі починається поле, на якому саме збирають урожай. Кілька років тому звідси почалося звільнення українського півдня. Тепер група науковців переступає стрічку з написом «Міни», щоб побачити, як природа загоює рани війни. Дослідники повільно просуваються між вирвами. У траві лежать уламки снарядів, поблизу місць влучань – упізнавані фрагменти реактивних систем залпового вогню. Тут доводиться весь час дивитися під ноги. Сховатися від південного сонця на випалених схилах ніде. Frontliner побував в ландшафтному парку «Висунсько-Інгулецький» на межі Миколаївської та Херсонської областей, й дізнався, як українські вчені фіксують завдану війною природі шкоду.
По цих степах і курганах Миколаївщини та Херсонщини у 2022 році проходила лінія зіткнення, а згодом звідси розпочалося звільнення правобережної Херсонщини.
Ділянку досі позначено як заміновану. Науковці жартують, що спочатку посилають уперед найстаршого, а якщо він пройшов, рушають слідом. Насправді незнайому територію обстежує дослідник із бойовим досвідом Тимур Бедернічек. Решта групи заходить лише після нього.
Торік вчені виходили в степ у бронежилетах і касках, брали із собою турнікети.
«Нормальне наукове обладнання вчених, які працюють близько до лінії зіткнення», – говорить Ходосовцев.
Біолог Олександр Ходосовцев, провідний науковий співробітник Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного, показує вирви, що залишилися після боїв:
«Тут були запеклі бої, і збереглися величезна кількість вирв у степу. І сьогодні ми вивчаємо вплив саме цього фактору на цілінну степову рослинність. Намагаємось зрозуміти, як правильно оцінити цей вплив, описати рослинність на різних морфологічних ділянках вирви, закласти моніторингові ділянки і досліджувати, як step by step відновлюється рослинність».
Кожну вирву вимірюють до дрібниць. Окремо описують рослини всередині, на території, якої торкнувся вибух, та на вцілілому клаптику степу для порівняння. Усі зібрані дані заносять до спеціальних бланків.
Двоє дослідників стоять над вирвою: один називає рослини, інший записує. Латинські слова линуть над сухою травою, наче закляття. На ділянках, де експедиція працювала раніше, знаходили тіла російських військових. Науковці жартують, що для таких знахідок у бланку варто передбачити окрему графу.
Опис однієї вирви триває близько двох годин. Залежно від її розміру дослідники роблять від семи до дев’яти геоботанічних описів, а за день одна пара встигає задокументувати до чотирьох таких місць. Деякі вже обжили лисиці, проривши там нори. Для науковців це ще одне пошкодження досліджуваної ділянки.
Експедиція має з’ясувати, як змінюється рослинний покрив після вибухів, риття окопів і руху важкої техніки. Зібрані дані допоможуть вирішити долю понівечених місць: залишати вирви як слід війни чи засипати й відновлювати степ.
Cправжній степ, де нема соняшників, пшениці,
де різноманіття величезне.
Сто видів на десяти метрах
Для стороннього ока навколо просто заросла травою земля. Ботаніки бачать цілий світ, де на десяти квадратних метрах може рости до ста видів рослин. Ходосовцев пояснює, що такі екосистеми охороняються на міжнародному рівні:
«Тут всі степи охороняються на рівні Європи. Проста людина, яка бачить поле, відразу каже, що це степ. Насправді, оце справжній степ, де нема соняшників, пшениці, де різноманіття величезне – до 100 рослин на 10 м квадратних може траплятися різних! І для того, щоб показати цінність, треба провести комплексні дослідження, скласти видовий список судинних рослин, мохоподібних, лишайників, грибів, комах, інших тварин, оцінити, показати – отут найбільше всього ендемічних, рідкісних, занесених в різні списки видів біорізноманіття, і тому ця ділянка потребує охорони або на місцевому, або на національному рівні».
Cтеп або луки – це не просто трава, – це цілий світ.
Біологиня Анна Куземко з Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного каже, що степ у суспільній уяві досі залишається «просто травою». Природою частіше вважають ліс, а трав’яні простори пропонують розорати, засадити соняшником або деревами:
«Люди, широкий загал, розуміють природу – це ліс. От ліс треба охороняти, а степи в суспільній свідомості, це просто трава, яку треба розорати, соняшником засадити, дерева посадити… Одна з основних наших місій – це показати, що степ або луки – це не просто трава, що тут дуже багато різних видів рослин, тварин, і це їхнє помешкання. І що кожен цей біотоп – це цілий світ, де дуже багато різних елементів. І що їх всі не треба покращувати і знищувати, а треба просто зберігати отак, як вони є. Ми вивчали різні фактори, які впливають на степи. А тепер додався ще вплив війни. Якраз типова степова зона в Україні – це південь, схід, і більшість найкращих степів опинилися під впливом воєнних дій».
Куземко показує пижмо тисячолисте. Запашну рослину використовують для чаю і приправ, у народній медицині, парфумерії та виробництві ефірних олій. Поблизу росте чебрець, а кілька днів тому дослідники знайшли дикі тюльпани.
Найбільше науковці тішаться червонокнижним видам, які могли не пережити бойових дій. Серед них – волошка Пачоського, що має статус зникаючої рослини.
Cтепи починаються тільки в Україні,
в Європі їх немає.
Іноді вчені не знають, чи зберігся вид, який вони щойно відкрили. У 2021 році в Олешківських пісках знайшли невідомий раніше лишайник. Молекулярно-генетичні дослідження підтвердили, що він новий для науки. Стаття з описом вийшла лише у 2024 році, коли місце його зростання вже пережило окупацію, рух важкої техніки й, імовірно, затоплення після руйнування Каховської ГЕС. Анна говорить – невідомо, наскільки сильно ця ділянка постраждала:
«Там полігон в Олешківських пісках, по оселищах цього лишайника їздила важка техніка. А стаття про цей вид вийшла тільки в 24-му році. Велика ймовірність, що цей вид зник до того, як він був ефективно описаний в науковій літературі».
Куземко підсміюється з фотографій у соняшниках, підписаних «український степ». Соняшникове поле стало впізнаваним образом країни, хоча до справжнього степу стосунку не має:
«У нас в Україні 40% степова зона, степів лишилося за різними даними максимум 3-4%. І взагалі зональні степи починаються тільки в Україні, в Європі їх немає. Тому фактично наша країна відповідальна на рівні всієї Європи за збереження оцих степів. Треба, щоб на національному рівні було розуміння, що степ – це не просто трава».
Першою приходить амброзія
Вибух залишає по собі більше, ніж вирву. Він зриває рослинний покрив, перемішує шари землі й змінює хімічний склад ґрунту, до якого можуть потрапляти токсичні речовини.
Пошкоджена ділянка швидко починає заростати. Першими приходять бур’яни, пристосовані до землі, яку постійно переорюють, перекопують або руйнують. Степові рослини не завжди витримують таке сусідство.
Внаслідок вибуху знищується ґрунтовий
та рослинний покрив.
Інвазійні види приходять ззовні, захоплюють оголений ґрунт і витісняють місцеву флору. Своя окупація у світі рослин.
Цей процес добре видно на степових курганах. На одному з них біолог Іван Мойсієнко фіксує колії важкої техніки. Під час боїв насип, вочевидь, використовували як висоту для розміщення озброєння.
Степовим рослинам учені радіють, наче рідним, а бур’яни позначають окремо. Мойсієнко показує амброзію, яка вже захоплює пошкоджену землю:
«Тому що вони пристосовані до існування в тих біотопах, які інтенсивно порушуються, наприклад, поля. Внаслідок вибуху фактично відбувається порушення екосистеми. Знищується ґрунтовий та рослинний покрив, нерідко на поверхню виходить материнська порода. Тут он амброзія, вона з’являється першою».
Навіть звичайна лопата порушує природний ґрунтовий покрив. Тому на городах поміж культурних рослин проростають бур’яни замість ковили чи полину. Схожий процес запускають вибухи, окопи, бліндажі й гусениці важкої техніки.
Острів степу серед моря полів
Верхівку кургану розрили лисиці. Колії машин, які заїжджали сюди чотири роки тому, все ще помітні. Археологи цей насип не досліджували, тому хто похований усередині, невідомо.
Курган створили люди, та за тисячоліття він став частиною степу. Колись такі насипи з усіх боків оточували трави, що швидко вкривали їх після спорудження. Потім землю навколо розорали. Високі кургани плуги оминули, і тепер над скошеною стернею вони залишаються островами давнього степу. Мойсієнко піднімається на вершину:
«Це такі острівці степу серед моря полів. Звичайно, ці кургани маленькі, але тим не менше, на цьому кургані ми бачимо, який прекрасний степ. Тут зростає два види ковили, які включені до Червоної книги України, багато інших видів степових рослин. А от верхівка, там, де поїздила вся важка техніка, там бур’яни, це пов’язано очевидно», – каже він.
Це тринадцятий курган, який устигла дослідити експедиція. Він постраждав менше за інші: на попередніх науковці знаходили бліндажі, окопи й вирви. На одному був викопаний великий капонір. Разом із рослинністю він, ймовірно, знищив археологічні шари, яких вже ніколи не вдасться дослідити.
Природа, якої немає в підрахунках
Майже половина найцінніших природних територій України була охоплена війною вже у 2022 році – такі дані наводила Українська природоохоронна група. Тепер картина, вочевидь, гірша, хоча повної інформації немає. Частина заповідних земель окупована, на деяких територіях перебувають українські військові, до інших науковців не пускають міни й російські дрони.
у 2025-му дослідники ще виїжджали до степової частини Національного природного парку «Кам’янська Січ». До території парку належить і знищене росіянами Каховське водосховище. Цього року степовий сегмент «Січі» перетворився на кіл-зону. Директор і працівники парку навчилися користуватися детектором дронів та антидроновими рушницями, а тепер допомагають колегам, які приїхали з Києва.
Ходосовцев брав участь у розрахунках шкоди, якої російська агресія завдала природно-заповідному фонду. За його словами, станом на 1 вересня 2025 року лише в Національному природному парку «Кам’янська Січ» її оцінили у 190 мільярдів гривень. До цієї суми входять наслідки пожеж, що знищують тисячі гектарів разом із рідкісними рослинами й тваринами, та руйнування екосистеми Каховського водосховища. Внаслідок теракту на ГЕС загинуло близько 500 кг риби, а Україна втратила унікальну акваторію, що була частиною європейської природоохоронної категорії «Смарагдова мережа». Для відновлення пошкоджених ділянок степу, в парку підготували план рекультивації, однак запустити його поки не дозволяє безпекова ситуація.
«І це збитки лише для національного природного парку «Кам’янська Січ». І це ще не все те, що пораховано», – говорить Олександр.
У державних і міжнародних розмовах про наслідки війни для довкілля частіше згадують втрату орних земель. Україну звикли бачити світовою житницею. Дикий степ, якого й до повномасштабного вторгнення залишилося лише кілька відсотків, у цю картину потрапляє не завжди. Анна Куземко переконана, що попереду велика робота:
«Поки що на рівні держави немає розуміння щодо дикої природи. Навіть коли іде мова про вплив війни на довкілля, зазвичай говорять про те, що Україна втратила орні землі. У нас було кілька заходів з американськими партнерами. Всі говорять, що Україна – це хлібний кошик світу. І коли ми пояснюємо, що крім того, що у нас є поля, у нас ще дика природа, яка теж страждає, навіть на міжнародному рівні не завжди є розуміння цих проблем».
Вирви поступово заростають, у них оселяються лисиці, а першою з оголеної землі підіймається амброзія. Степ затягує рани, хоча вже не завжди повертається до стану, в якому був до вибухів.
Науковці переходять до наступної вирви. Знову міряють її схили, називають рослини латиною і заповнюють бланки. Так, крок за кроком, вони фіксують, що природа ще здатна відновити сама, а що війна змінила назавжди.
Редакція Frontliner дякує за допомогу в підготовці матеріалу директору Національного природного парку «Кам’янська Січ» Сергію Скорику; головному науковому співробітнику Біосферного заповідника «Асканія-Нова», члену правління Української природоохоронної групи, доктору біологічних наук, професору кафедри ботаніки Херсонського державного університету Івану Мойсієнку та начальнику Нововоронцовської селищної військової адміністрації Бериславського району Херсонської області Андрію Селецькому.
