Ветерани приймають виклик: всеукраїнські змагання для військових з інвалідністю
10-11 травня у Львові відбулися масштабні спортивні змагання для військових, які зазнали поранень на війні. Як виявили себе ветерани – у фоторепортажі Frontliner.
-
-
«Випускники» з катівні – після російського полону чоловіки змушені допомагати собі самі
Після довгих місяців катувань звільнені з російського полону чоловіки змушені продовжувати боротися за свої життя. Багато з них залишилися без домівки, грошей і належної опіки з боку держави. Щоб допомогти собі та підтримати інших, колишні вʼязні обʼєдналися у мережу «Випускники». Обʼєднані спільним досвідом пережитих тортур та приниження з боку окупантів, вони знаходять розуміння та підтримку. Їм також допомагає гумор, саме тому вони жартівливо називають себе «випускниками». Колишні полонені розповіли Frontliner, як вони потрапили у неволю, вижили у російських катівнях, звільнилися з полону і вже на волі виборюють своє право на гідне життя.
-
Хто вселив страх у серце шахтаря з Донеччини?
Мій дід Анатолій помер, але так і не впустив у себе Україну. Навіть переживши російську окупацію, він пішов зачарованим “рускім міром”. Більшу частину життя дід був шахтарем, жив на Донеччині. Там у нього був дім, була сім’я. Не бідували. На зламі часів, коли радянська економіка почала перетворюватися на українську, як більшості, стало складніше. Завдяки взаємній підтримці родина пережила той період, знову прийшов час відносного достатку. Зв’язок мого діда з моєю матір’ю, увірвався, коли виявилося, що росіянин Анатолій став батьком українки Ірини. Він не зміг прийняти цього. Якщо колись дід сумнівався в існуванні українців, то з часом він став ненавидіти “бандерівців”. З цією ненавистю та в страху він помер у Полтаві. Історія мого діда – не унікальна, навпаки, вона типова для великої частини старшого покоління в регіоні. Такі зламані долі стали камінцями у стіні, яку Росія десятиліттями намагається звести між Донеччиною та рештою регіонів України. Далі описаний приклад моєї сім’ї показує в деталях як це відбувалося.
-
Ловець КАБів: як працює новий український комплекс «Ай-Петрі»
Понад тисяча кілометрів фронту - від Херсонщини до Покровська - цілодобово у полі зору російських безпілотників. В небі - великі дрони-розвідники, мавіки, денні і нічні та всюдисущі FPV. Їхнє розташування в режимі онлайн видно на моніторі, в спеціальній закодованій програмі, якою користуються українські військові. Герої цієї історії - мають специфічні задачі. Вони оператори нового комплексу кіберзахисту "Ай-Петрі". Їхній фах - подавлення БПЛА та дезорієнтація різного роду боєприпасів, які вони коригують.
-
Стіна памʼяті в Києві та стихійна меморіалізація. Як вшанувати пам’ять про всіх полеглих?
На Стіні пам’яті на Михайлівській площі в Києві вже немає місця для нових фотографій загиблих військових. До повномасштабного вторгнення цей меморіал містив майже 5 тисяч портретів. Нині він більший принаймні вдвічі, та все ж, не має імен усіх полеглих захисників. Вшановуючи їхню памʼять, рідні та близькі несуть до Стіни квіти, лампадки, церковні свічки, прапорці, а навіть похоронні вінки. Тим часом вицвілі на сонці фотографії, на яких ледь можна розгледіти обличчя, ніхто не наважується прибрати. Хто відповідає за цей стихійний меморіал? Чи йому місце на Михайлівській площі? Чи може одна стіна вмістити памʼять про всіх полеглих у боях російсько-української війни?
-
«Били кулаками і палками»: звільнений з полону азовець розповів про тортури
Били кулаками та палками, намагались повісити свої військові злочини на українських військовополонених, змушували стояти по 16 годин на добу, так про російський полон розповідає азовець Юрій Свідерський. 23-річний військовослужбовець з Хмельницького перебував у неволі після боїв за Маріуполь понад 2 роки. Він був очевидцем повного знищення міста росіянами, підриву бараку в Оленівці з українськими бранцями, тортур та численних нелюдських допитів. Вже пів року як Юрій повернувся в Україну, хлопець досі проходить реабілітацію, оскільки має проблеми із судинами та зубами через отриманні в полоні травми. Frontliner зустрівся з Юрієм у Хмельницькому, коли хлопець приїхав на роботу до своєї дівчини Таїсії в проміжку між реабілітаціями. Далі – пряма мова героя.
-
Батальйон «Алькатрас» – як колишні увʼязнені готуються до передової
Батальйон «Алькатрас» у складі 93 механізованої бригади «Холодний Яр» (93 ОМБр) складається з засуджених, які підписали контракт з ЗСУ. Це чоловіки, кожен зі своєю історією та статтею Кримінального кодексу, за які відбували покарання. Дехто з них провів за ґратами лише декілька місяців, дехто – більшу частину життя. Тепер вони вчаться бути штурмовиками та вже зовсім скоро покажуть себе на полі бою.
-
Де навчаються майбутні адмірали України
Чергова загроза атаки російською балістикою змусила ліцеїстів серед навчання йти у підвал. Під ревіння ракети ті здійснили марш подвірʼям і грюкнули дверима, залишаючи небезпеку позаду. До білих стін у підвалі щільно притиснуті двоярусні ліжка на металевому каркасі, що чергою тягнуться до кінця довгого коридору. На кожному – по двоє-троє юнаків у верхньому одязі. Видихають холодне повітря, а з щік помалу сходить рум’янець.
-
Штрафи крупного калібру. Як працює бойова бригада патрульної поліції
Нічний виїзд бадьорить краще за каву. За прифронтовою Костянтинівкою починаються бездоріжжя. Морозу немає, натомість є гливке болото під колесами, на якому корч носить, ніби надувну кульку в гірському потоці. Водій на ім'я Андрій щосили стискає кермо, вирівнюючи транспорт. Ціна сходження з маршруту висока – обабіч болота заміновані поля. «Зараз буде ще більш весело!» – обіцяє він, вимикає фари, і дорога перетворюється на «веселі гірки». За деякий час атракціон закінчується. З посадки виходить чоловік і підсвічує червоним ліхтариком. Проводить у бліндаж. Чути «виходи» танку – працюють сусіди. За кілька кілометрів – Торецьк.
-
Фронтовий щоденник Андрія і Віти
Репортери Frontliner Андрій Дубчак і Вікторія Калімбет вирушили на Донеччину, щоб розповісти, як живуть прифронтові міста та села. Вони відвідають позиції українських військових, поспілкуються з місцевими жителями та щодня ділитимуться фотографіями й нотатками з відрядження. Слідкуйте за їхнім щоденником на сайті Frontliner.
-
«Випускники» з катівні – після російського полону чоловіки змушені допомагати собі самі
Після довгих місяців катувань звільнені з російського полону чоловіки змушені продовжувати боротися за свої життя. Багато з них залишилися без домівки, грошей і належної опіки з боку держави. Щоб допомогти собі та підтримати інших, колишні вʼязні обʼєдналися у мережу «Випускники». Обʼєднані спільним досвідом пережитих тортур та приниження з боку окупантів, вони знаходять розуміння та підтримку. Їм також допомагає гумор, саме тому вони жартівливо називають себе «випускниками». Колишні полонені розповіли Frontliner, як вони потрапили у неволю, вижили у російських катівнях, звільнилися з полону і вже на волі виборюють своє право на гідне життя.
-
Що вдалося відновити у Києві після російських обстрілів?
Російська армія під час повномасштабної війни регулярно завдає ударів як ракетами, так і дронами, руйнуючи критичну інфраструктуру та житлові квартали столиці.
-
«Настільки жадібна, що не віддам тебе смерті» – Валькірія дружина Вікінга
Жінка у темній кімнаті так зосереджено молиться, що не відчуває навіть болю в затерплих ногах. Кілька годин тому вона вирвалася з окупованого Ірпеня, і щойно дізналася, що її коханий чоловік-військовий потрапив в полон до росіян. Цю жінку звуть Анастасія. Але друзі і чоловік називають Валькірією. Як склалася історія кохання, що розпочалася 14 лютого, розповідає Frontliner.
-
«Стріляю, кермую, навіть малюю» – “Лєший” з протезом руки повернувся на фронт
120-міліметрова міна не зупинила сержанта «Лєшого». Він втратив руку, тому мав бути комісований. Але колишній лісник більше не бачить себе в мирному житті. Тепер він сповнений бажання помститися росіянам за вкрадені мрії та зруйнований дім в Маріуполі. Тому «Лєший» повернувся на фронт. Військовий розповів репортерам Frontliner, який біль доводиться долати заради того, щоб знову стати в стрій.
-
«Родзинка» прифронтового Ізюма
Після 30 років життя у Харкові, Надія Громицька повернулася у Ізюм заради літнього батька. У понівеченому обстрілами місті жінка відкрила магазин, в якому облаштувала також благодійний секонд-хенд. Надія віддає добро людям, і воно повертається. Її історія про життєлюбність, позитивне мислення та віру в перемогу попри втрати та небезпеку.
-
У Нідерландах проходить фотовиставка про війну Росії проти України
У нідерландському місті Лейден до 5 березня проходить фотовиставка «Далеко і водночас так близько», яка представляє реалії агресивної війни Росії проти України.
-
«Бачу його у кожному фото». Родини шукають зниклих безвісти військових
Десятків військовослужбовців 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила немає на зв’язку вже більше пів року. Влітку 2024 року вони вийшли на бойові завдання поблизу Часового Яру і нині вважаються зниклими безвісти. Їхні рідні вірять, що захисники живі і потребують допомоги. Тож тепер роблять усе, аби вийти на слід зниклих.
