Знадобиться на фронті і в тилу: національно-патріотичне виховання на власному прикладі
Замість звичайного шкільного дзвінка через гучномовець лунає веснянка. А замість алгебри та уроку літератури у цих старшокласників сьогодні за розкладом накладання турнікетів, гра у лазертаг та розмови про волонтерство на парі з громадянської свідомості. Чого навчають молодь у центрі національно-патріотичного виховання – розповідає Frontliner.
У просторому кабінеті однієї з львівських шкіл у старшокласників особлива ранкова зарядка – під вигуки інструкторки хлопці та дівчата крутяться довкола себе, щоб дезорієнтуватися.
«Увага, поранення в праву ногу!», – голосно кричить інструкторка Надія, всі присутні лягають на підлогу і за лічені секунди мають якісно накласти турнікет. Надія підганяє своїх учнів та перевіряє, як вони впоралися.
Коли розпочалася повномасштабна, війна Надія Ткачик навчалася на другому курсі вишу і мала стати архітекторкою. Та зрозуміла, що в часи війни має бути корисною в чомусь іншому – волонтерила, відвідувала вишколи та посилено вивчала тактичну медицину. А згодом стала тренеркою з тактичної медицини та домедичної допомоги, часто проводить заняття на полігонах та тренінгах в різних містах. Цю ж роль виконує у центрі національно-патріотичного виховання «Воля» при одній зі шкіл у Львові.
Це знадобиться не лише на фронті, але й в аваріях,
побуті чи небезпечних ситуаціях,
«Мені дуже подобається навчати малих, бо розумію, що закладаю їм цінності, які вони зможуть понести в своє життя далі. Зараз вони легко піддаються впливу дорослих, тому ми маємо маємо виховувати свідомих громадян та навчити домедичної допомоги. Це знадобиться не лише на фронті, якщо туди потраплять, але й в аваріях, побуті чи небезпечних ситуаціях», – розповідає Надія «Колібрі» Ткачик.
Підлітки тренуються накладати турнікет протягом усього заняття. Коли накладають один одному, то крім жартів чути зойки. Та Надія заспокоює, що синці зійдуть за кілька днів.
«Нам потрібні постійні заняття, бо тільки так відпрацьовуються навички. А вони потрібні для того, щоб не розгубитися і діяти в екстремальній ситуації», – пояснює учням асистент інструктора з такмеду Дмитро Дятлов.
«Якщо потрібно стати прикладом для молоді – я готовий»
Дмитро працює у центрі вже два роки. На його досвіді – волонтерство у Львові, вивчення тактичної медицини та поїздки на Схід власним евакуатором, аби возити зламані автівки на місцеві СТО. Згодом як волонтер їздив на Харківщину, Дніпропетровщину, Херсонщину та Донеччину. Зараз Дмитро є частиною волонтерської спільноти, яка евакуйовує автівки з фронту.
Mене надихає спілкування з молоддю,
бо вони цікавляться,
«У мене є семирічна донечка і я розумію, наскільки важливо показувати дітям гарний приклад. Якщо я можу стати таким прикладом, то маю це робити. А ще мене надихає спілкування з молоддю, бо вони цікавляться не тільки питаннями, з якими можу допомогти як асистент інструктора, але й будовою техніки, логістикою, волонтерством», – розповідає Дмитро Дятлов.
Асистент відчуває, що хлопці та дівчата цінують його роботу, адже на заняттях відпрацьовують навички, що можуть зберегти життя.
У березні після прильоту в один із районів Львова дівчинка з 11-го класу,
яка відвідує заняття у центрі, змогла зорієнтуватися
та накласти людині турнікет до приїзду швидкої,
«Ми не готуємо штурмовиків, а вчимо навичок для життя»
Центр національно-патріотичного виховання «Воля» розпочав роботу у травні 2024 року. Зараз у Львові працює 15 таких центрів. Керівник Олексій Сопілко ділиться, що у центрах викладають за експериментальною програмою. Старшокласників навчають інформаційної безпеки, OSINT, вогнево-стрілецької підготовки та як поводитися з пневматичною зброєю, а також тактичної медицини за алгоритмом MARСH, домедичної допомоги тощо.
«Ми не готуємо штурмовиків, а вчимо молодь орієнтуватися на місцевості працювати з рацією, картою та інших навичок, які необхідні для життя під час війни», – розповідає Олексій Сопілко.
Часто у центр запрошують військових чи ветеранів, аби ті поділилися власним досвідом служби. Цим ділиться і сам керівник центру, адже він – кадровий військовий, який 26 років служив у війську, а потім працював у центрі дитячого туризму.
Під час повномасштабної війни Олексій два роки воював на Донеччині та Луганщині. Коли запропонували посаду керівника центру національно-патріотичного виховання, погодився, бо відчув, що може тут приносити користь. Для нього патріотизм – це не гучне слово. А вміння робити свою справу добре і чесно, а ще допомогти собі та іншим у скрутній ситуації.
Це не армійська муштра, ми ж працюємо з дітьми.
Дітям цікаво,
«Найскладніше – це невідомість, тому ми вчимо дітей вміти поводитися на місцевості, шукати укриття, не панікували. А навички медицини потрібні не лише на фронті, але й у тилу. Усього ми навчаємо через ігри та квести, це не армійська муштра, ми ж працюємо з дітьми. Дітям цікаво, а інструктори та асистенти самі є прикладом національно-патріотичного виховання», – розповідає Олексій Сопілко.
Шкільне подвір’я як ігрове поле бою
На графіком – заняття з тактики. Сьогодні асистентка інструктора Віра Христофорова навчає хлопців та дівчат поводитися зі зброєю. Віра працює з дітьми кілька місяців. У 2024 році вона втекла з окупованого Луганська, бо не могла більше там залишатися. Влаштувалася у сферу гостинності, а потім почала волонтерити, відкривала збори для війська, часто їздила на полігони та вишколи.
Вони не ходять маршем, і не співають “Катюшу”,
а вчаться надавати допомогу собі та близьким,
«Я хочу, щоб діти розуміли, що відбувається. Зараз багато дорослих, які не в контексті війни, мене часто запитували, чи справді Луганськ окупований з 2014 року. Діти мають рости і розуміти ціну того, що відбувається. Вони не ходять маршем, як я у школі, і не співають “Катюшу”, а вчаться надавати допомогу собі та близьким. Ми формуємо у них національну свідомість», – розповідає Віра Христофорова.
По обіді шкільне подвір’я перетворюється на поле бою. Усі учасники занять діляться на дві команди і грають у лазертаг – намагаються влучити один в одного променем світла. Тут найважливіше – відпрацювати командну роботу та навички допомоги один одному.
-
Учні обговорюють стратегію групи під час заняття з тактики, Львів, Україна, 28 квітня 2026 року. Анна Зубенко / Frontliner
-
Учень накладає турнікет, Львів, Україна, 28 квітня 2026 року. Анна Зубенко / Frontliner
Юрій Сопілко спостерігає за грою і дає вказівки, хто отримав ігрове «поранення» – накладає турнікет або тампонує рану. Після майже пів години активної гри інструктор та його асистентка аналізують помилки учасників і якість командної роботи.
Ми вчимо дітей поводитися зі зброєю
в першу чергу для самозахисту.
Згодом частина підлітків йде на гурток тактичної підготовки в тир до ветерана Василя Рудецького, який навчає стрільби. Він звільнився зі служби у 2024 році, та вирішив використати свої знання у роботі з молоддю:
«Ми вчимо дітей бази – як стріляти у мішень, що таке автомат і магазин до нього. Та це ж не БЗВП, ми вчимо дітей поводитися зі зброєю в першу чергу для самозахисту. Та найважливіше – навчити кожного з них, щоб могли собі дати раду у складних ситуаціях», – каже Василь Рудецький.
«Знайти дотики цивільного і військового життя»
Навчитися давати собі раду у житті молоді допомагають не лише заняття з тактики та медицини. Практичний психолог Олександр Мітін обговорює на заняттях різні теми – від шкоди наркотиків до важливості волонтерства у сучасному світі.
Багато уваги приділяють і тому, як спілкуватися з військовими та ветеранами, особливо з тими, які мають інвалідність. В Олександра повернувся з фронту батько, тому він знає про це не лише з теорії, але й з власного досвіду.
Людина має знати, що правильно казати «колісне крісло», а не «візок»,
це важливіше, ніж навчитися тримати автомат.
«Я наводжу їм приклади з історії, бо вона циклічна, а ще приділяю увагу просвітництву – цивільна людина має знати, що правильно казати «колісне крісло», а не «візок», і для мене це важливіше, ніж навчитися тримати автомат. Якщо хтось піде в армію, то там цього навчать, а етики потрібно вчитися зі школи», – каже Олександр Мітін.
На його думку, головне завдання центру – виховати свідомих людей. На своїх заняттях Олександр навчає дітей бути свідомими патріотами – не лише безмежно любити державу, але й контролювати її та піддавати сумніву дії влади. А ще бути активними, знати закони, мати обов’язки і прагнути, щоб країна зростала.
А що думають діти?
Діти ставляться до занять у центрі по-різному. Це можна зрозуміти і з їхньої підготовки до занять – хтось приходять у формі з іменними шевронами, а хтось – зі свіжим манікюром та у білих штанах, в яких займатися буде нелегко, особливо під час гри у лазертаг.
Андрій Єрошко бачить себе в майбутньому військовим, тому зараз залюбки тренується складати та розкладати автомат, а ще часто стає лідером у грі в лазертаг. Хлопець каже, що йому подобається сама атмосфера занять і спілкування зі свідомими однодумцями.
Та не всі учні, які відвідують такі заняття, бачать своє майбутнє у війську. Олексій Сопілко ділиться, що кілька дівчат хочуть вступати у медичний університет. Є хлопець, який мріє навчатися в театральному інституті, але на заняттях викладається на максимум.
От Володимир Банас після школи хоче вступати в духовну семінарію та стати священником. Та відвідує заняття, бо вважає, що навички з домедичної допомоги можуть знадобитися і в церкві. А ще хлопець хоче використовувати свої шкільні роки з користю. Інструкторів та їхніх асистентів вважає товаришами, які показують хороший приклад, якою має бути свідома людина.
А Ростислав Магаревич вважає, що найважливіше з усього, що вивчає на заняттях – вміння накладати турнікет. На свій день народження Ростислав планує придбати найбажаніший подарунок – особистий турнікет, на який накопичує гроші.
«Мені дуже подобається, що наші інструктори для нас не як просто викладачі, а як друзі, з якими можна поговорити на різні теми і з якими завжди цікаво», – каже Ростислав.
У травні ці діти та їхні наставники поїдуть на вишкіл у Карпати, аби застосувати свої знання на практиці у польових умовах.
«Ми можемо навчити дітей готувати їсти, прати білизну, мити посуд, а якщо прийде ворог, що вони робитимуть? Потрібно навчитися стріляти, захистити себе, працювати в команді та бути готовим до викликів», – каже Олексій Сопілко.
Коли він навчався у школі в радянські часи, то уроки патріотичного виховання були геть іншими:
«Я не можу порівнювати уроки, коли ми навчалися і сучасні. Залишилися ті самі автомати, компаси та принципи стрільби. Але зовсім інше історичне тло. Ми живемо під час війни та й виникли сучасні технології. За союзу була партійна ідеологія, а наша мета зараз – наше виживання та захист нашої країни».
***
Привіт! Це Марія та Анна, авторки цього матеріалу. Дякуємо, що дочитали його до кінця.
Під час боротьби нашої країни за виживання найкраще національно-патріотичне виховання для дітей формується не з прочитаного у підручниках, а з гідних прикладів дорослих. У репортажі йдеться про ветеранів, волонтерів та молодь з активною громадянською позицією, якої вони навчають школярів. Тому крім звичайних шкільних предметів, діти уже вміють накладати турнікет, орієнтуватися в лісі та працювати у команді під час гри в лазертаг.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***
