Важко описати, можна тільки відчути: як проходить військова підготовка ССО

Російський полковник Власов ховається в лісах на півночі України, щоб влаштувати підривну діяльність. З ним ще кілька помічників. Щоб їх знешкодити, групи Сил спеціальних операцій готуються до засідки. Усі вони – курсанти Q-курсу ССО, а полковник Власов і його помічники – це інструктори навчально-тренувального центру, які відіграють сценарій для підготовки курсантів.

Це відбувається на фазі тактики малих груп в один із фінальних тижнів курсу. На цьому етапі, до якого доходять не більше 20% кандидатів, відпрацьовують основні дії для операторів ССО: переміщення малих груп, прямі дії, дії в будівлі, в лісистій місцевості, стрибки з парашутом з гелікоптера, тощо. До цього курсанти вже пройшли фахову підготовку операторів з медицини, звʼязку, озброєння та інженерної справи, оскільки в ССО кожен має бути універсальним оператором, здатним замінити колегу.

Ніч перед завданням

Курсанти звечора прибули на точку з якої починатимуть пошуки ворога у лісі. Перебувають ніч у підвалі, плануючи вихід двома групами. З видимості надворі – маячки на дронах, які чатують вхід до підвалу. Всередині – ліхтарики на лобі.

Курсанти поділені на дві групи. Перша – виходить на завдання звечора, щоб розмінувати стежку в лісі. Друга – має ніч для перепочинку. Їм ледь вистачає місця, щоб влягтися в малому приміщенні. Хтось одразу міцно засинає, хтось ще їсть консерву, хтось чергує, а хтось викидає з підвалу слимаків.

«Q-курс – це така особлива спільнота, яку важко описати, її можна тільки відчути. Зараз, коли я сам це проходжу, відчуваю атмосферу підвалу, посадки, лісу. Тут важко описати рівень втоми, з людей злітають всі маски, починається злість, агресія, тримати доброту, там, де її немає, заважає голод, холод, завжди мокрі ноги і так далі. Але це такий ядровий досвід для оператора ССО, який є базою», – каже курсант номер 36, майор ССО.

Із девʼяти курсантів, які ночували в підвалі, шестеро вже діючі військовослужбовці ССО. Ще двоє курсантів були водолазами і один – прийшов з групи розвідки танкової бригади. Вони вже обрали підрозділи ССО, в яких служитимуть після проходження курсу.

Перша доба в лісі. Засідка

О 5 ранку група, яка ночувала в підвалі, на броньованому авто виїжджає до лісу. Вони крокують близько десяти кілометрів, щоб дійти до визначеної точки і замаскуватись для засідки.

Дорога триває пʼять годин. Її ускладнюють хащі, мокра земля та атаки дронів, що вишукують курсантів до світанку. Перерв на сніданок тут, звісно, немає. Через недосипання та фізичне виснаження, займаючи позиції в засідці, треба ще якось не заснути.

За великою купою гілля заховався курсант «22», військовослужбовець 3 полку ССО, який мав досвід організації справжньої засідки в зоні бойових дій на Запорізькому напрямку. На цьому завданні він командир групи. «22» нещодавно під час курсу виповнилось 23 роки. Його колезі в цій засідці – звʼязківцю «8», під час курсу виповнилось 21.

«Свій 21-й день народження я провів в лісах. Я очікував, що тут важко, але не настільки. Та головне бути в класному колективі, як ми зараз, бо в моєму попередньому підрозділі були ті, кому було байдуже на розвиток служби й обставин навколо», – каже «8».

Молодша за нього тут лише курсантка під номером «1», якій також нещодавно виповнилось 19 років. Дівчата на Q-курсі – велика рідкість через надважкі навантаження.

Біля них з-під купи гілля виглядає нога замаскованого кулеметника. Це – курсант «54», діючий військовослужбовець 144 центру ССО, який півроку тому отримав поранення на Покровському напрямку. Чекає авто полковника Власова, яке згідно розвідданих, їхатиме дорогою поруч.

За годину чути звук мотора, авто підпускають максимально близько і відкривають вогонь. Весь екіпаж ворога знищено, однак, серед них немає полковника Власова. Завдання продовжується, всі залишаються в лісі для планування подальших дій. Курс не дає перепочинку.

Третя доба в лісі. Напад

В маленькому лісовому будиночку інструктори підслуховують рації курсантів і планують бій.

«Із пораненим росіянином вони відпрацьовують згідно Конвенції як допит полоненого чи вони його просто мають тягнути? Бо я би міг його зробити без свідомості», – уточнює в колег «Креш», інструктор з медицини.

«Ні, хай говорить, але сплутана свідомість. Вони будуть питати пароль від телефона, хай кричить дату народження путіна», – відповідає інструктор «Танцор».

Задум бою, аби курсанти зазнали поразки і відійшли.

«Почнуться дії, почнеться контакт, головна ціль виїжджає з обʼєкту, одразу заїжджає броня і починає давити курсантів. Їх завдання відтягнутися від обʼєкта з пораненими», – пояснює колегам «Танцор».

Тим часом посеред лісу помічник полковника Власова розпалив багаття. З його телефона грає шансон. Він підтанцьовує і чекає «Хамер» з підмогою, яка має допомогти вести бій з українськими спецпризначенцями, тобто курсантами. Помічник і підмога – це також інструктори.

Хамер з групою підтримки «росіян» вривається неочікувано, відкривши вогонь з кулеметів. В результаті годинного бою курсанти відтягують до лісу трьох поранених і беруть у полон росіянина, який був помічником Власова. Він важкопоранений і має при собі телефон. Завдання – врятувати йому життя, аби не втратити інформацію про ворога. Для цього полоненого й інших поранених курсанти несуть лісом понад десять кілометрів до точки евакуації та періодично зупиняються, аби головні медики груп перевірили їхній стан.

«Медик в групі — це крайня людина, яка має працювати з пораненим. Його робота – це менеджмент і контроль. Якщо включається в роботу медик, значить щось іде не так. Відповідно робота медика від банального турнікета до розгортання мінімальних стаб пунктів біля лінії розмежування, забезпечення планування евакуації і повністю всіх плечей, забезпечити підрозділ всім необхідним, тренування і контроль», – каже «Креш».

Моральний стан погіршується

Близько шести годин триває шлях через ліс. За цей час з десяток разів відбуваються перерви під час яких головні медики груп перевіряють стан поранених. Як і домовлялись інструктори вранці, полонених росіянин у важкому стані, в нього сплутана свідомість, тому він періодично мовчить, потім приходить в себе, блює і смикає пораненою рукою під російський шансон, що вмикається на його телефоні. Вочевидь, інструктор, який відпрацьовує цю роль, підготувався.

Курсанти не сприймають це все як сценарій, гру, не сміяться навіть із сюрреалістичних жартів, які часом в інструкторів проскакують, як от із російським шансоном. Цей курс не про вже звичні для тренування, а про відпрацювання на рівні зі справжніми бойовими умовами. Моментами в курсантів проглядається агресія до полоненого, як до справжнього окупанта, та інструктори їм нагадують: завдання – врятувати його життя заради здобуття інформації.

Для додаткового навантаження курсантів знову атакують скидами з дронів, вони несуть рюкзаки. Свої важкі рюкзаки і рюкзаки поранених. Їхню зброю. Ящики з боєприпасами. Ліс серед дня більш привітний до кількох десятків людей у формі, ніж був в першу добу цього довгого завдання серед сутінок. Гілля вже не бʼє по обличчю, але ногам іти важче. Фізично й морально курсантам вже, в принципі, важче. Вони не знищили головну ціль.

Курсант «54» сидить під деревом в ролі кулеметника, що слідкує за ситуацією, поки в групи перерва. Оскільки курсанти майже не сплять усі ці місяці, стримувати сонливість складно й курсант цього не приховує.

«Ми думаємо, що нас знову можуть залишити в лісі, бо ми не взяли нашу головну ціль», – каже «54». Але в лісі їх не залишать.

На поранених і одного з медиків уже чекають евакуаційні авто. Інші курсанти самостійно долають відрізок дороги до підвалу, з якого починали свій шлях в пошуках Власова. По них працюють дрони. Дійшовши, виснажені й брудні курсанти сідають відпочити обабіч дороги в траві.

«Моє пекло – потрапити на вічний Q-курс, але добре, що я не в пеклі і він має закінчення», – каже курсант «58», медик. Один із небагатьох, хто не впав одразу на землю після пройденої дистанції, його ще можна впізнати, попри бруд на обличчі, завдяки характерним вусам.

«58» прийшов на курс за рекомендацією свого найкращого друга, який запевняв, що Q-курс – це одне з найкращого, що було в його житті.

«Я не знаю, що в нього за життя таке завзяте… Але, звісно, тут є багато хороших моментів. Люди показують себе справжніми, бо ми постійно в одній тарілці, за рахунок стресу, випробувань, як би ми не сварились, ми колектив і допомагаємо одне одному», – каже «58».

Оскільки основне завдання по знищенню ворога не виконане, курсанти знову плануватимуть подальшої операції. Для цього їх на добу переміщують в стару будівлю подалі від їх бази. Вони про це ще не знають.

Пʼята доба. Дії на обʼєкті

Починається пʼята доба виконання спеціального завдання задля знищення полковника Власова. В старій будівлі, яка майже не містить меблів, окрім лавок, вони обговорюють план їх довгоочікуваного бою з ворогом. Втомлені очі курсантів світяться в сутінках яскравіше за єдину лампочку в старій люстрі. Їхні обличчя зливаються зі стінами, бо вже замасковані камуфляжним гримом перед боєм. Бій відбудеться за кілька годин.

«Лісова місцевість і забудова будуть ускладнювати наше переміщення, і так як це населений пункт є ризик зустрітись з місцевим населенням, що для нас дуже критично», – доповідає черговий усім курсантам про місцевість, в якій вони працюють. За добу планування на основі тактичних помилок курсантів інструктори внесли корективи до сценарію – полковник Власов лісами втік з України, але залишився його заступник і помічники. Усі вони переховуються в будівлі, в якій заплановано бій.

Після доповіді групи висуваються до будівлі, в якій засіли вороги. Їм треба замаскуватись і вичекати найкращого моменту для нальоту.

«Умови для планування були складні. Перед цим курсанти чотири доби виконували завдання в лісі, після чого думали, що повернуться на пункт дислокації, але штаб їх перемістив в інший район, бо зʼявилась нова ціль і треба було швидко приймати рішення. Вони не знали що поїдуть на інше місце дислокації й отримають бойове розпорядження. Так, вони отримали додаткові засоби для планування, часу на підготовку було достатньо, але умови і втома на них тиснули, там були просто голі стіни і жодних умов бодай помитися», – каже інструктор курсу «Танцор».

Знищення ворога

Перед боєм біля будівлі лунає лиш декілька голосів інструкторів, які грають роль помічників полковника Власова. Граната з рук курсанта прямо влітає у вхідні двері. Вибух. Ворог відкриває вогонь із затримкою. Це їхній шанс. Курсанти біжать до стін. Позиції зайняті. Починається шквальний вогонь. Курсанти швидко захоплюють будівлю. Одна за одною долають кімнати. Однак, в бою зʼявляються поранені. Зачищати й надавати допомогу треба одночасно. Канонада не припиняється. Дим від бою густішає. Поранених більшає – під ногами тече кров. Звісно, штучна.

Поранених було троє. Після півгодинного основного бою їх уже чекає евакуаційне авто, яке везе на базу курсантів, адже цей тиждень дійшов кінця.

«Під час підходу до обʼєкту, їх могли виявити заздалегідь, але у них виправдано спрацював ризик. Вони підійшли максимально близько і максимально швидко, відпрацювання будівлі було також якісне, відпрацювали кожну кімнату, постріли, гранати, дими – всі наявні засоби використали. Варто зауважили, що їх план йшов так як вони хотіли загалом. Єдине, що треба було приймати рішення, коли зʼявлялся поранені, а це відбувалось внаслідок певних тактичних помилок», – пояснює «Танцор».

Під час дій на обʼєкті знищено заступника та помічників полковника Власова. Курсанти відбувають на вихідні й готуються до наступного етапу Q-курсу. Попереду ще тиждень подолання водної перешкоди та фінальний марш перед випуском. Далі курсанти повернуться та переведуться до своїх підрозділів ССО на бойову службу.

Q-курс залишає лише тих, хто здатен зберігати критичне мислення та фахову якість у стані абсолютного виснаження. Саме вони здебільшого стають силою, яка змінює хід війни продуманими діями.

Андрій Дубчак

Головний редактор

Фотограф, відеограф, фотожурналіст, воєнний кореспондент. Перший стрімер Євромайдану, зняв ключові події Революції Гідності, включаючи трагічні дні 18-20 лютого 2014 року. Висвітлює події російсько-української війни з 2015 року. Репортажі були опубліковані та випущені в ефірах багатьох медіа по всьому світу. Почесний член Української Асоціації Професійних Фотографів.

Альбіна Карман

Журналістка

Журналістка. Повʼязала життя із журналістикою ще на початку навчання в університеті: спочатку працювала зі суспільно-політичними темами та розслідуваннями на Рівненщині та Хмельниччині, але після початку повномасштабної війни стало важко слідкувати за подіями лише в цих регіонах. Зрештою, доля занесла в деокупований Херсон і там впродовж півроку вчилась спілкуватись з військовими, постраждалими від окупації людьми, розслідувати воєнні злочини росіян і, звісно, звикати до небезпеки. У 2024 році доєдналася до команди Frontliner. В цій роботі найбільше подобається довіра з боку людей-однодумців, вона особливо міцна в умовах війни, заради цього і працює.