Київ залишається у стані внутрішньої завмерлості, навіть коли життя на вулицях відновлюється. Місто співіснує з війною: змінюються пейзажі, звички й ритми, коли уважно дослухатися до тиші, то у столиці чути напругу.
Небо Костянтинівки «кишить» FPV, які зависли перед атакою на машину. Протитанкові снаряди, що прикріплені до них, наскрізь прошивають броньовані автівки, звичайні ж «розбирають» до деталей.
Миколаїв пройшов шлях від розжареного індустріального міста до символу незламності півдня України. Велика війна змінила його та людей, які стали справжнім щитом для свого дому, переживши окупаційну загрозу й щоденні обстріли.
Швидка від'їжджає від Інституту серця о першій ночі. Летить під сто пʼятдесят кілометрів на годину, зрідка вмикаючи сирени, бо майже усі траси – порожні. Тримає курс до Коростеня. У невеликому місті на Житомирщині є посмертний донор, чиє серце може врятувати важкохворого пацієнта.
Через Херсонщину проходить одна із найскладніших ділянок фронту – з лабіринтами дельти, заростями і примарними переправами. Серед тих, хто адаптувався до цієї стихії – підрозділ «Бузький гард». Його бійці поєднують знання місцевості з тактикою асиметричних ударів. Frontliner розповідає, як вони працюють у зоні постійного ризику.
Художниця Валентина Гук прикрашає вулиці Харкова власноруч створеними мозаїками. Сьогодні на будівлях міста висять уже шість візерунків створених з уламків вікон, що не витримали російських обстрілів. На кожну з них Валентина витрачає кілька тижнів кропіткої роботи, починаючи від пошуку скелець на руїнах та закінчуючи їхнім складанням у незвичні «пазли».
В індустрії дронів і робототехніки дрони-важковаговики посідають особливе місце. Вони виконують місію доставки на найбільш віддалені і важкодоступні піхотні позиції, а також уражають противника скидами. Frontliner провів ніч на чергуванні із операторами БПЛА 24 ОМБр імені короля Данила і дізнався про тонкощі таких польотів.
Мешканці Добропілля - міста за 100 км від Донецька і 50 від Краматорська - оговтуються від російського удару КАБом. Частина людей буквально за тиждень після атаки виїхали, інші - готуються залишати дім. Хтось їде до рідних - в Одесу, Кропивницький, Львів, Стрий, хтось не може вирішити, куди подіти свійських тварин, яких масово скуповують на м’ясо, а комусь виїжджати просто нема куди.
Швидка від'їжджає від Інституту серця о першій ночі. Летить під сто пʼятдесят кілометрів на годину, зрідка вмикаючи сирени, бо майже усі траси – порожні. Тримає курс до Коростеня. У невеликому місті на Житомирщині є посмертний донор, чиє серце може врятувати важкохворого пацієнта.
Держава організовує поховання полеглих оборонців за свої кошти. В кожному місті цим займається окреме похоронне бюро й працівники ТЦК. Тож родинам, які втратили близьку людину на фронті, залишається оформити необхідні документи та отримати передбачені законодавством пільги та виплати. Що для цього потрібно зробити і куди звертатись?
Дві війни в одному місті пережила 73-річна Лідія Бурлацька. 2014 року вона не покинула Слов'янськ під час окупації, а зараз відмовляється евакуюватися, хоча лінія фронту наближається і проходить лише за 25 кілометрів від її дому. За три роки повномасштабної війни пенсіонерка втратила зятя, навчилася засинати під звуки обстрілів і перестала дивитися новини – «бо боляче».
Художниця Валентина Гук прикрашає вулиці Харкова власноруч створеними мозаїками. Сьогодні на будівлях міста висять уже шість візерунків створених з уламків вікон, що не витримали російських обстрілів. На кожну з них Валентина витрачає кілька тижнів кропіткої роботи, починаючи від пошуку скелець на руїнах та закінчуючи їхнім складанням у незвичні «пазли».
У Кропивницькому культура вшанування памʼяті полеглих захисників формується повільніше, ніж в інших обласних центрах. Зокрема, перший траурний кортеж тут відбувся наприкінці 2024-го. Алею для вшанування загиблих лише цього літа планують проєктувати. Та якби родичі полеглих і активісти не тиснули на місцеву владу цього б і досі не робили.
Дрони, що полюють на ворожі БПЛА, стали новим витком у битві технологій. Війна за пультом і екраном у затишному бліндажі трохи нагадує комп’ютерну гру, однак ставки у ній – життя. Frontliner побував на позиції дронів-зенітників 93 ОМБр «Холодний Яр» на Донецькому напрямку і дізнався про специфіку такого полювання.
Він пройшов пекло Маріуполя та кілька російських тюрем і не зламався. Олександр Савов повернувся з російського полону 19 березня 2025 року. Він провів у неволі 2 роки і 10 місяців після того, як вийшов із «Азовсталі» в оточеному Маріуполі. За цей час він побував у Оленівці, його утримували в СІЗО Таганрога, колонії на Курщині та Мордовії.
Репортери Frontliner Андрій Дубчак і Інна Варениця вирушили на Донеччину, щоб розповісти, як живуть прифронтові міста та села. Вони відвідають позиції українських військових, поспілкуються з місцевими жителями та ділитимуться фотографіями й нотатками з відрядження.
Під час чергової масованої ракетно-дронової атаки на Київ, 6 червня 2025 року, вибух одного з дронів-камікадзе спричинив масштабну пожежу в будівлях на вулиці Вадима Гетьмана – неподалік станції метро «Шулявська». На місці займання працювали пожежні, рятувальники та пресслужба ДСНС, коли стався повторний вибух.
У відділенні щелепно-лицевої хірургії людно. Біля кабінетів гуртуються чоловіки в цивільному та одностроях, з темними окулярами або пов’язками на очах. Серед них – Олександр, якому потрібен очний протез після поранення. Як і Андрієві. А от Іванове око вціліло, але уламок пошкодив м’яз і тепер чоловік не може розплющити повіки.
