Між мінами та FPV. Що тримає фермерів Сумщини на своїй землі
Трактор підірвався на міні, комбайн – потрапив під удар FPV-дрона, склад із зерном – зруйнований після обстрілу. Таким є сьогодення фермерів Сумщини, де кожен виїзд у поле може стати останнім. Вони оснащують техніку детекторами дронів, тримають напоготові генератори й виручають одне одного технікою. Frontliner поспілкувався з фермерами про те, заради чого вони тримаються за свої господарства попри смертельну небезпеку.
Кури метушаться й дзьобають зерно, в якому блищать металеві уламки. Від складу, який був тут кілька годин тому, залишилися понівечені стіни та покручений шифер. Серпневої ночі 2026 року сюди прилетів реактивний «Шахед». Зараз поруч зі зруйнованим складом стоїть побита ударною хвилею техніка. Неподалік – пошкоджене авто, яку власники господарства хотіли передати військовим для евакуації поранених. На неї показує фермерка Тамара Каблюк. У 2022 році цю машину вже обстрілювали. Тамара їхала у ній разом із чоловіком Анатолієм по борошно, коли російські військові відкрили по них вогонь. Чоловік отримав чотири поранення в живіт і кулю під коліном. Тамарі влучили у руку та поранили у стегно. Вони відновилися, авто теж полагодили, а тепер воно знову пошкоджене.
Це вже четвертий удар по господарству Каблюків. Раніше безпілотники падали переважно у горох, а один – неподалік саду. Цього разу під обстріл потрапила сама ферма. Їхнє господарство невелике – близько 170 гектарів. Тут вирощують пшеницю, горох, соняшник і кукурудзу. Ще кілька років тому на фермі працювали троє людей. Тепер залишилася лише охоронниця, оскільки чоловіки пішли на війну.
Після початку повномасштабної війни фермери звісно не припинили працювати. Чоловік Тамари Анатолій, який раніше керував господарством, уже на пенсії і рідко встає з ліжка. А коли почалася велика війна, він був головою Асоціації фермерів та приватних землевласників району. Тож колеги телефонували йому з питанням, чи варто продовжувати сіяти. Він відповідав, що треба працювати попри обстріли, бо без їхньої роботи людям не буде хліба.
Для Тамари їхнє господарство – це справа, яку їхня родина будувала понад 25 років. За цей час вони брали кредити на техніку, поступово розвивали господарство й працювали всією сім’єю. Навіть зараз Тамара, хоча вже на пенсії, приїздить сюди допомагати – прибирає та стежить за господарством:
Це хазяйство, це наша сім’я. І тут треба працювати,
Тепер Тамара думає, як урятувати вціліле зерно, у яке родина вклала стільки зусиль. Спершу з нього доведеться вручну вибрати великі уламки, а потім очистити. Та навіть очищене зерно можуть не прийняти через металеві частинки. Якщо його й вдасться продати, фермерка побоюється, що ціна буде занадто низькою та не покриє витрат.
Село неподалік фронту
За два села, за річкою Сейм, за 12 кілометрів від лінії фронту – село Волинцеве. Там нині живуть 74 людини. Машини з хлібом і продуктами туди майже не їздять, пального теж не завозять. У таких умовах ледве не єдиною підтримкою для села стало господарство Володимира Карпенка. Щоб допомогти односельцям, він купив генератори. Коли світла немає по кілька днів, їх вмикають у трьох точках, де люди можуть зарядити телефони та ліхтарі. Хліб у сільський магазин також доставляє Володимир.
У господарстві Карпенка працюють 12 людей і обробляють близько тисячі гектарів. За два дні у Карпенка від влучань згоріли шість машин, а в п’яти ангарах уламками побило дахи. В один із припаркованих тракторів FPV-дрон влучив просто в кабіну. Кілька тижнів тому, під час доставки обідів працівникам, постраждав водій. Побачивши безпілотник він вчасно зреагував та пришвидшився, БпЛА влучив у дорогу поряд. Проте скло, яке вибило ударною хвилею, пошкодило вухо працівника. Отримавши медичну допомогу він уже наступного дня вийшов на роботу.
«Ніби у сорочці народився цей мужній чоловік», – говорить Володимир про колегу.
Проте навіть після цих ударів Карпенко не поїхав із Волинцевого. Він каже, що не може залишити людей, які свого часу вони віддали йому земельні паї та не полишили його.
Люди від мене не пішли,
коли мені було важко.
«Я не можу їх покинути. Люди від мене не пішли, коли мені було важко. Тепер я не можу їх покинути, тому що вони теж ще не виїжджають», – каже Карпенко і додає, що одного дня війна закінчиться, він не хоче повертатися із поясненням, чому сам виїхав, коли вони залишилися.
Щоб убезпечити себе та мешканців Волинцевого, Карпенко купив кілька пристроїв для виявлення дронів. Але вони не завжди спрацьовували, тоді Карпенко придбав 14 рацій і роздав їх односельцям. Тепер, якщо хтось помічає дрон, може одразу повідомити інших, аби усі вчасно зреагували на небезпеку.
Над фермерами нависає постійна небезпека
Уникнути ризику під час роботи вдається не завжди. Нещодавно під час обробітку верхнього шару ґрунту на господарстві Євгенія Фінцева на міні підірвався трактор. За кермом був Володимир Романенко. Внаслідок детонації він отримав контузію:
Вибух, нічого не чую, знепритомнів,
хлопці зі мною говорять, а я їх не чую,
Проте роботу полишати не планує, на цих полях Володимир провів 11 років.
«А куди мені ще йти?» – дивується чоловік.
Власник господарства Євгеній Фінцев радить працівниками, коли помічають дрон залишати техніку й тікати.
«Залізо – залізом, а людське життя перш за все», – говорить він.
Фінцев працював на сімейному господарстві з 1991 року – ще з дев’ятого класу. Протягом цих років він вирощував різноманітні культури: ріпак, ячмінь, пшеницю, сою та кукурудзу. У 2020 році він очолив агрофірму, розширив її з 25 гектарів до 600. Та 2026 року одна четверта усієї площі лишилася без обробітку. Ці поля розташовані за річкою Сейм – ближче до російського кордону. Коли навесні цього року працівники поїхали орати, над ними почали кружляти FPV-дрони. Два безпілотника переслідували техніку до самого вечора, проте упіймати не змогли. Наступного дня трактористи продовжувати роботи за Сеймом не наважилися. Тож 150 гектарів землі стали для фермерів недосяжними. На решті своєї землі працюють, як каже Фінцев, «на чесному Божому слові».
Як пристосовуються фермери
FPV-дрони стали однією з найбільших загроз для фермерів прифронтових територій. Пташка пролітає, а працівники вже думають, чи це не дрон, розповідає фермер Олександр Міщенко. Попри це, роботу не зупиняють. Треба зібрати врожай, виплатити орендну плату власникам паїв і розрахуватися за насіння та добрива.Тож тепер у господарстві Міщенка орати поля трактористи виїжджають із детекторами дронів.
-
Олександр Міщенко у своєму тракторі, Сумська область, Україна, 24 серпня 2026 року. Данило Дубчак / Frontliner
-
У тракторі Олександра завжди знаходиться «Чуйка» - детектор дронів. Фермери, які працюють поблизу прифронтових територій, є потенційними цілями для атак дронів, Сумська область, Україна, 24 серпня 2026 року. Данило Дубчак / Frontliner
Найбільше господарство Олександра постраждало рік тому. Спочатку на складські приміщення прилетіли два «Шахеди» та пошкодили техніку і зерно. Згодом росіяни вдарили ракетою і добили те, що не вдалося знищити безпілотникам.
Після цього довелося змінити підхід до зберігання зерна. Щоб не втратити весь врожай через один удар, логічно не зберігати усе в одному місці. Рішенням проблеми відсутності дрібних складів стали полімерні рукави для зерна. Їх разом з пакувальною машиною вдалося отримати через благодійний фонд. Тепер збіжжя зберігається розосереджено і його, за потреби, можна перевезти прямо в цих рукавах.
Ще одна частина цієї перебудови – енергонезалежність. Під час відключень зібране зерно не можна просто залишити чекати, поки з’явиться електроенергія. Наприклад, після збору кукурудзу потрібно швидко висушити, інакше вона може зіпсуватися за кілька годин. Для невеликого господарства Олександра рішенням стало встановлення сонячних панелей, інверторів та генераторів.
«Можемо функціонувати, аби тільки було пальне», – каже Міщенко.
Олександр також розповідає, що важливою опорою для нього стала взаємодопомога фермерів. Невеликому авто Міщенка довелося б зробити десять поїздок, щоб перевезти своє зерно – фура колеги забирає його за один раз. Вони обмінюються технікою та послугами: один може надати машину для перевезення, інший – техніку для сушіння чи зберігання. Так фермери економлять пальне, час і гроші. Така допомога одне одному стає ще одним способом утримати господарства там, де працювати дедалі складніше.
***
Найбільше мене вразили простота, людяність і об’єднаність фермерів. Я не очікувала, що всі господарства, з якими ми поспілкуємося, вже матимуть влучання чи пошкодження. Особливо запам’яталося зерно – красиве, але з уламками російських ударів. Після цієї поїздки я зрозуміла, що для цих людей робота – це не лише заробіток, а частина життя, яку вони не готові втрачати.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***
