Логістика кілзони: як під Куп’янськом медики 41 ОМБр вивозять поранених
Медики забирають поранених, кладуть на ноші й несуть кілька кілометрів через ліс. Російські безпілотники постійно атакують транспорт, тому евакуаційне авто вже не може підʼїхати безпосередньо до позицій. Бійців під Купʼянськом тепер евакуюють пішки. Репортери Frontliner поспілкувалися з медиками 41-ї окремої механізованої бригади, щоб дізнатися, як війна дронів змінила маршрути евакуації.
Фельдшер Євген Ковалик на позивний «Філософ» провів на позиціях майже три місяці – із травня до серпня 2026-го. Каже, так довго безперервно на одній ділянці ще не працював від початку служби. Свій позивний чоловік отримав за любов до міркувань про історію та міфи. Але на позиціях часу на це майже не залишається. Тут думки крутяться навколо того, чи є медикаменти, чи працює зв’язок, кому потрібна допомога і коли нарешті можна буде поспати.
Єдиний раз був привід пофілософствувати,
коли ми застрягли в Часовому Яру, трохи в оточенні.
«Єдиний раз був привід пофілософствувати, коли ми застрягли в Часовому Яру, трохи в оточенні. Я згадав, як у давньогрецьких міфах герой спускається в пекло, а потім повертається новою людиною. Сказав хлопцям: якщо виберемося звідси, всі маємо стати іншими. А так – робота, служба. Більше нема коли», – каже Євген.
Усе необхідне на позиції скидали дронами, але з водою було найважче: пластикові пляшки часто просто тріскалися від удару об землю. Коли з ладу виходили безпілотники – це загрожувало бійцям на позиціях смертельною спрагою. Тоді рятували бійці сусідніх підрозділів, доправляли воду своїми дронами, розповідає фельдшер:
«Ми з усіма сусідами тримали зв’язок, тому що до нас не тільки наші з нашої бригади лікуватись приходили, ми приймали всіх».
Росіяни тим часом методично розбирали сектор. Спочатку працювала важка артилерія, зносячи перекриття будівель, а потім у діри та тріщини залітали FPV-дрони, щоб підпалити руїни. Коли удари ставали безперервними, військові вдавалися до ризикової тактики – навмисно вимикали зв’язок.
Бувало, що на кілька діб повністю вирубали рації. Не тому,
що зв’язок упав, а щоб вони думали, ніби ми вже недієздатні,
що нас завалило. Вони заспокоювалися, переставали методично бити,
і з’являвся шанс вижити,
Під постійним наглядом дронів змінився і сам спосіб пересування від позицій. Будь-який транспорт миттєво знищують ворожі безпілотники, тому техніку більше не використовують. Медики кілометрами тягнуть на собі поранених, адже кілзона значно розширилася, каже «Філософ»:
«Протягом десяти кілометрів вони гудять, під гілки ховаються. Потім двадцять кілометрів – так само. Заряди на дронах стали значно потужнішими. Якщо у 2024 році якийсь поруч бахнув і ти побіг далі, то зараз так не минеться», – розповідає військовий медик.
На першому етапі евакуації пораненого треба доправити туди, куди може під’їхати бодай якась машина. Та навіть коли пораненого вдається витягнути з-під обстрілу, це ще не означає, що він швидко потрапить до стабілізаційного пункту. Через заблоковані та зруйновані маршрути евакуація може тривати днями. «Філософ» згадує випадок, коли медики змогли надати першу допомогу бійцю лише через десять днів після поранення:
Першого березня його поранило, і аж 10 березня він потрапив до нас.
Усе брудне. Десять днів люди штурмували, бігали з уламками в собі.
Довелося все промивати, перечищати рани й накладати свіжі бинти,
Наступний етап евакуації в умовах заблокованих доріг
На другому етапі евакуації пораненого доправляють до стабілізаційного пункту. Його можуть нести на руках, тягнути на імпровізованих ношах або везти на тому, що вдалося знайти поблизу.
У серпні 2026-го санітарний інструктор евакуаційного відділення 41-ї окремої механізованої бригади Юрій Вандзіляк на позивний «Святий» саме так евакуйовував одного з поранених.
Ти не можеш просто взяти і піти за пораненим.
«На Куп’янську зараз складнувато: якщо взимку ще можна було машиною підскочити, то зараз тільки пішки. Бронею не під’їдеш – навіть броню розіб’ють, це вже неможливо. Ти не можеш просто взяти і піти за пораненим. Треба розуміти, як ти до нього дійдеш і як потім будеш його звідти забирати», – каже військовий.
Спеціальний транспорт до пораненого не доїхав би. Тому медики знайшли візок, якими зазвичай користуються на складах або в супермаркетах. Поклали на нього військового, застелили спальниками і потягли лісом.
«Оптоволокно на колеса намотується. Ти його знімаєш, метрів два пройшов – знову намоталося. Плюс дощ, плюс насипи, плюс ще треба дивитися, що над головою літає. І виходить: два метри вперед, метр назад. І так ти тягнеш пораненого», – згадує санінструктор.
Так вони рухалися майже дві доби. Потім пораненого передали далі – спочатку на квадроцикл, а звідти вже на евакуаційну машину. «Святий» каже, що відстань від позицій тепер вимірюється не лише кілометрами:
Буває так, що відстань у кілометр – це далеко. Його ще пройти потрібно.
А якщо ти йдеш за пораненим, ти ж не просто сам ідеш.
Ти потім маєш його ще назад винести. І треба думати,
як це все зробити, щоб не втратити ще когось.
У таких ситуаціях «Святому» доводиться не лише надавати допомогу, а й вирішувати, як дістатися до пораненого і як потім вивезти його з небезпечної ділянки. Він згадує як одного разу транспорт потрапив під удар, близько десяти військових вискочили з нього і розосередилися по місцевості, а над ними продовжували гудіти дрони. Один із бійців отримав поранення в ноги, живіт та обличчя.
Я розумів: якщо зараз не піду за ним – людина помре.
Переступив через страх, бо розумів, що від моїх дій залежить
життя побратимів. Якщо прийму неправильне рішення – людина загине,
Стабілізація та лікування поранених
Після того як пораненого вдалося витягнути з передової, пересадити на транспорт та доправити до умовного тилу починається етап стабілізації та підготовки до шпиталю.
Капітан медичної служби 41 ОМБр Костянтин Марков «Арчі» знає цей процес з обох боків: раніше він працював в евакуаційному відділенні, звідки поранених передавали до передової хірургічної групи.
У війську Костянтин із 2023 року. До мобілізації 30 років працював дитячим хірургом, а після вишколу для офіцерів запасу потрапив до 41-ї бригади, яка тоді лише формувалася. За цей час працював на Куп’янському, Слов’янському, Часовоярському та Торецькому напрямках, на Сумщині й Курщині. На деяких позиціях через його відділення за добу проходило до 56 поранених.
Зараз він лікар-ординатор лікувального відділення медичної роти бригади. На Куп’янському напрямку «Арчі» працював із початку липня до серпня 2026-го і за цей час побачив, наскільки довшою стала дорога пораненого до медиків.
«Зараз усе значно складніше, війна постійно змінюється. Якщо раніше нам заважала арта, то тепер дрони життя не дають. Пораненого потрібно довезти до нас, хоч ми й не дуже далеко», – розповідає медик.
Коли поранений боєць нарешті потрапляє до рук лікарів, вони працюють за відпрацьованим алгоритмом: зупиняють кровотечі, перев’язують рани, знеболюють. Але найважче для лікаря – знову відпускати пораненого далі.
Ти допомогу надаєш на автоматі. Але бувають випадки,
коли ти відчуваєш безпорадність, бо відправити його від себе
далі майже неможливо. Вони виходять, і ти просто не знаєш,
чи дійде він до наступної точки евакуації,
У лікувальному відділенні, де працює «Арчі», розгорнуто 30 ліжок. Це відносний тил бригади, схожий на звичайний стаціонар. Туди потрапляють бійці із застарілими уламковими пораненнями, опіками, загостреннями гіпертонії чи серцевими нападами після тижнів у сирих бліндажах.
Досвід роботи в дитячій хірургії тепер допомагає «Арчі»у роботі з військовими. Багаторічна звичка говорити з маленькими пацієнтами залишилася з ним, і він намагається спілкуватися з пораненими побільше і якомога лагідніше.
«Можу сказати: «Тихіше, мій котику». Я дитячий хірург. Спілкуюся з ними, як з дітьми», – каже військовий медик.
За час служби «Арчі» пройшов майже весь евакуаційний ланцюг: виїжджав за пораненими, працював на стабілізаційних пунктах, в евакуаційному та тепер – у лікувальному відділенні. Він бачить, як змінився цей маршрут: раніше між позицією та медиками головною перешкодою була відстань, тепер – можливість безпечно її подолати.
«Іноді кажуть: «А що ви, медики? Ви всього лише медики». Але для пораненого на цьому шляху ми найчастіше остання надія», – розповідає «Арчі».
Загалом евакуація як і позиції під Куп’янськом мало чим відрізняються від інших на фронті, кажуть медики. Небо тут бачать рідко. Військові майже весь час перебувають у підвалах зруйнованих будинків або бліндажах. Назовні виходять лише на кілька секунд – забрати посилку, яку скидає дрон. Медикам же доводиться залишати укриття тоді, коли це найнебезпечніше – щоб забрати пораненого та вивести його з-під ворожих ударів.
