Медики у прицілі: як у Херсоні під атаками дронів рятують життя
У Херсоні біла машина швидкої допомоги перестала бути просто рятувальним транспортом. Для російських ударних дронів – це пріоритетна мішень. Поки парамедики ризикують життям у «червоних зонах», лікарі у стаціонарі докладають зусиль, щоб відновити тих, кого війна намагалася знищити фізично та психологічно. Про роботу тих, хто став фундаментом, на якому тримається життя прифронтового Херсона – у матеріалі Frontliner.
Віталій Токарев, парамедик із 30-річним стажем, чергує в бригаді екстреної медичної допомоги. Для нього та його колег безпечних робочих днів не існує ще з часів окупації Херсона. Чоловік каже, що тоді медики працювали під постійним тиском і приниженням з боку росіян. Окупанти могли будь-якої миті наставити автомат, вимагаючи оживити труп їхнього солдата.
Тоді було важко працювати. Для нас це були дуже чужі люди, постійний стрес,
ми були ні від чого не захищені. Конкретно мене кацапи два рази хотіли розстріляти.
Ну і було особливо вночі страшно, бо їдеш через їхні блокпости.
Зупиняли нас, дивилися автомобілі, щось шукали,
Тепер ворог полює за ними з неба. Для російських дронів машина швидкої допомоги – це одна з головних мішеней. За день, каже Віталій, одна бригада може зафіксувати над автівкою до десятка безпілотників:
«Для них ми, як червона ганчірка для бика. Красива біла машина. Вони спеціально полюють за нами».
Зачекайте, ми будемо, але трошки пізніше.
Бо якщо ми зараз виїдемо, то просто не доїдемо,
Автівки швидкої атакують тактикою подвійного удару
На підстанції диспетчерська служба працює як штаб. Вона моніторить пабліки та військові канали зв’язку, слідкуючи, де саме зараз «висять» ворожі очі. Якщо вулиця прострілюється або над нею завис дрон – виїзд затримують.
«Іноді люди дзвонять, просять швидше, а ми змушені передзвонювати і казати: «Зачекайте, ми будемо, але трошки пізніше». Бо якщо ми зараз виїдемо, то просто не доїдемо. Ми будемо або знищені, або самі станемо пацієнтами», – додає Микола Степанюк, старший фельдшер бригади екстреної медичної допомоги.
Саме під час атак на автівки швидкої росіяни найчастіше застосовують тактику подвійного удару. Перший приліт пошкоджує об’єкт, а повторний удар завдають саме тоді, коли на місце прибуває карета «швидкої», щоб надати допомогу постраждалим.
Вони чекають, поки під’їде допомога,
щоб добити якомога більше людей,
«Бувало, що приїхали до супермаркету після обстрілу. Я надаю допомогу, а поруч уже літають «мавіки». Вони не стріляли одразу. Вони «рахували» нас, дивилися, скільки людей, чи є військові. Вони чекають, поки під’їде допомога, щоб добити якомога більше людей», – розповідає Микола.
Авто швидкої допомоги в Херсоні через це виглядають як техніка з передової – всі в уламках, побиті, з вікнами, заклеєними армованим скотчем. Фельдшер зізнається, що й сам уже 7 разів отримував акубаротравми.
«Бували випадки, що їхали з виклику – і стався скид з дрону. Але ми не зупинялися і їхали далі. Пошкодження автомобіля помічали вже тоді, коли приїжджали на підстанцію».
Чому медики виїжджають не на всі виклики
Головний фельдшер центру екстреної медичної допомоги Віталій Рудаков розповідає: існують «червоні зони», куди бригади «швидкої» вже не ризикують заїжджати. Там концентрація дронів стала занадто високою, тож поїздка туди може перетворитися на самогубство.
«Дніпро – це лінія фронту. Артилерія, міномети, дрони. З початку року вже десять наших машин вийшли з ладу через атаки. А всього з початку війни пошкоджено понад 60 автівок. Тому ми вже не їздимо туди самі, натомість відправляють поліцейських та військових», – каже Рудаков.
А хто тут буде жити? Тут мої рідні, тут старенькі.
Ми не маємо права тікати.
Попри забезпеченість ліками та технікою, центр стикається з іншим викликом – критичною нестачею людей. Якщо до початку повномасштабного вторгнення до виїзду виклики в Херсоні були готові 25 бригад, то сьогодні їхня кількість скоротилася більш ніж удвічі: на зміну заступає від 7 до 10 екіпажів. Натомість коли заходить мова про те, чому і ці люди ще не виїхали із прифронтового міста, Віталій відповідає:
«Давайте всі втечемо і будемо жити радісно. А хто тут буде жити? Тут мої рідні, тут старенькі, яким нікому навіть тиск поміряти. Якщо ми їх покинемо – це будуть інсульти та інфаркти просто від безвиході. Ми не маємо права тікати. Потрібно працювати, потрібно надавати допомогу».
Коли кожен звук нагадує, що ворог поблизу
Якщо медики швидкої – це ті, хто рятують людей безпосередньо в епіцентрі обстрілу, то далі естафету перехоплюють працівники стаціонару. Їхня праця не менш небезпечна, хоча й виглядає інакше – це щоденна боротьба за життя в будівлі, яка сама вже неодноразово ставала ціллю.
Дитяча лікарня в Херсоні продовжує працювати від початку повномасштабного вторгнення, попри регулярні обстріли міста. Станіслав Бумбу, заступник директора з медичної частини лікарні, повідомляє, що заклад пережив близько 20 обстрілів, сім із яких спричинили критичні руйнування будівлі лікарні. У 2023 році після прильоту «Градів» згоріло відділення патології та частково реанімація. Через це частину відділень перевели на нижні поверхи. Вікна на верхніх рівнях закрили мішками з піском та захисними конструкціями, щоб зменшити наслідки можливих ударів. Після цих подій у лікарні змінився штат: до війни в ній працювало близько 2000 співробітників, а зараз – лише 470.
«У нас дефіцит кадрів. Вузьких спеціалістів – офтальмологів, лорів, неврологів – залишилося по одному на напрямок. З ліками та обладнанням проблем немає, завдяки адміністрації та волонтерам ми забезпечені. Головна проблема в людях, яких стає все менше», – пояснює Станіслав.
Втім, навіть ті фахівці, які залишилися в Херсоні, продовжують працювати під постійною загрозою обстрілів. Ольга Пілярська, завідувачка відділення анестезіології та інтенсивної терапії, каже, що повністю почуватися в безпеці тут неможливо.
Ввечері їх чути постійно, кожен такий звук нагадує,
що ми під наглядом. Від цього стає страшно,
«Ми просто молимося, щоб не було дронів. Молимося і йдемо працювати. Ввечері їх чути постійно, особливо коли в лікарні спекотно і вікна відчинені. Жужать дуже часто, і кожен такий звук нагадує, що ми під наглядом. Від цього стає страшно», – каже Ольга.
З початку повномасштабного вторгнення лікарня прийняла близько 300 дітей із мінно-вибуховими травмами, 10–15% із них мали ампутації. Такі пацієнти й сьогодні залишаються одними з найскладніших для медиків, адже потребують не лише термінової допомоги, а й тривалого відновлення.
Як працює реабілітаційний центр Херсона
Як тільки пацієнта вдається витягти з-під завалів чи стабілізувати після операції, починається боротьба за якість того життя, яке вдалося врятувати. Цим займаються в іншому медзакладі Херсона – лікарні відновного лікування. Вона розташована не у «червоній зоні», тому сюди можуть безпечніше діставатися пацієнти з різних районів міста. Проте близькість фронту все одно впливає на її роботу.
Раніше таких спеціалістів у нас не було.
Це все сучасні підходи.
Через нестачу вузькопрофільних спеціалістів лікарня функціонує переважно в амбулаторному режимі – для розгортання стаціонару потрібен повний штат. Кадровий дефіцит тут намагаються компенсувати навчанням наявного персоналу, каже виконувачка обов’язків керівника лікарні Вікторії Бускас:
«Наш медичний персонал майже стовідсотково пройшов програму з ментального здоров’я. Медичні сестри фізіотерапії пройшли додаткову підготовку і перекваліфікувалися на асистентів ерготерапевта та фізичного терапевта. Раніше таких спеціалістів у нас не було. Це все сучасні підходи».
За повернення людей до активного способу життя відповідає Юлія Тихоненко – фізична терапевтка, яка працює у лікарні з перших днів повномасштабного вторгнення. Вона допомагає навчитися заново ходити, тримати рівновагу, користуватися протезом або просто не боятися власного тіла після травми. Юлія розповідає, що за останні два роки спектр роботи з пацієнтами змінився, вимагаючи від персоналу постійного професійного зростання.
«Це наш кабінет фізичної терапії. Тут проходять реабілітацію після поранень, травм опорно-рухового апарату, після нейрологічних порушень. Маємо апарат Кібер-360 для відновлення нервової системи, бруси для ходьби», – проводить екскурсію терапевтка.
Колеги в інших містах інколи дивуються, наскільки швидко
наші пацієнти готові отримати перший протез.
Частину техніки вдалося отримати завдяки грантам та підтримці партнерів. Багато послуг для пацієнтів залишаються безкоштовними в межах програми НСЗУ. Юлія показує обладнання для людей, які готуються до протезування. Саме від цієї підготовки часто залежить швидкість повернення людини до звичного ритму життя.
«Зазвичай підготовка до протезування триває близько півроку. Нам вдалося скоротити цей термін до двох-трьох місяців. Колеги в інших містах інколи дивуються, наскільки швидко наші пацієнти готові отримати перший протез», – каже вона.
У місті, яке залишається під постійним вогнем, у кожній з лікарень продовжують допомагати пацієнтам. Попри гул безпілотників та звуки вибухів, медики роблять свою роботу, поєднуючи порятунок життя з тривалим відновленням.
***
Привіт! Це Руслана та Маргарита, авторки цього матеріалу. Дякуємо, що дочитали його до кінця.
Систематичні обстріли, нічні скиди мін. Основна дорога до Херсону відкрита і єдиними засобами захисту є сітки. Географічне положення міста перетворило його на унікальний і наджорсткий майданчик для використання безпілотників. Кількість цілеспрямованих влучань в медиків та цивільних є аномально високою. Як можна врятувати когось коли на тебе і твого пацієнта відкрито сафарі? Коли війна набуває таких небачених форм як “дроновий терор” то фіксація цього стає питанням міжнародного правосуддя і збереження колективної пам’яті.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***
