«Біжиш через поля з ножем у руках»: як змінилася робота пілотів на Купʼянському напрямку
На екрані монітора українського дрона палає Куп'янськ, ховаються російські піхотинці, а місцеві жителі продовжують поратися у дворах. Але робота пілотів не обмежується тим, що вони бачать на екрані. Щоб запустити дрон, потрібно дістатися позиції пішки. Російські атаки зривають постачання безпілотників і боєкомплекту, а постійна небезпека виснажує військових. Як пілоти батальйону безпілотних систем 41-ї ОМБр працюють на Куп’янському напрямку – у матеріалі Frontliner.
Крізь тепловізійну оптику розвідувального борта лінія фронту під Купʼянськом виглядає як суцільна мережа спалених посадок та покинутих будинків. За кожною дрібною тепловою точкою тут цілодобово полюють.
Для пілотів 41-ї ОМБр це звичний робочий процес: щойно дозволяє погода, вони роблять кілька десятків вильотів за добу, щоб вчасно помітити рух російської піхоти та скоригувати вогонь.
Безперервність цього процесу контролює командир роти ударних безпілотних авіаційних комплексів Сергій «Шелбі». Отримавши звання молодшого лейтенанта після навчання, він разом із підрозділом бився за Куп’янськ, Часів Яр, Торецьк, Суджу та Юнаківку.
Коли я йшов на посаду, у мене була одна мета:
не бути військовим «піджаком». Мені абсолютно не цікаве оце
статутне «струнко-рівняйсь». Довіру й авторитет командира не записують
у військовий квиток. Це можна лише заслужити в щоденній роботі.
Мої хлопці – це не просто підлеглі військовослужбовці.
Це мої козаки, братики,
Характер війни змінюється щороку, і зараз він став найважчим, розповідає Сергій. Якщо у 2023-2024 роках екіпажі ще могли машинами заїжджати просто на позиції, спокійно вивантажувати майно біля лікарень чи будинків і одразу працювати, то зараз це неможливо.
«Вони лізуть, тактики постійно змінюються. Вони дистанційно мінують наші дороги, ми мінуємо їхні. Боротьба дистанційна: хто кого більше нагне і хто хитріший. Що буде через рік – уявити не можу. Але яка б технологія не була, без людей це просто матеріал», – каже «Шелбі».
Більшість його бійців – це дорослі, сформовані люди зі своїм професійним світоглядом, де сліпе підпорядкування не працює, розповідає Сергій:
«Бути надто м’яким – вилізуть на голову. Бути деспотом – хлопці повернуться з бойових і просто пошлють тебе. Але в нас є залізне правило: не плутати людяність зі слабкістю. Людяність – це база. Ми разом спимо, разом їмо, варимося в цьому 24/7».
Командир згадує випадок, коли довелося зняти водія з бойового рейсу буквально перед посадкою в машину. Той боєць зазвичай задавав настрій усьому екіпажу, але офіцер застав його неприродно відчуженим.
«Поговорив з ним і виявилось, що людина морально пригнічена, зациклена на домашніх проблемах, а не на бойових. Відправ його зараз на дорогу під дрони – він зациклений на своїх думках, запізниться з реакцією на дві секунди, і екіпажу кінець», – каже Сергій.
Командир зобов’язаний відчувати свій особовий склад,
«Шелбі» вважає, що існує криза мобілізації: більшість новобранців приходять дезорієнтованими й наляканими. Але в безпілотних системах часу на довге звикання немає: людина або швидко втягується й розбирається з технологіями, або колектив виштовхує її сам, «як антитіла чужорідне тіло».
«Нещодавно наші суміжники заїхали броньовиком у самісінький центр Куп’янська і спіймали на броню шість детонацій. Уявляєте, яка там сталева воля всередині? Вискочили й далі виконували завдання. А інші хлопці виходили з позицій босоніж узимку, через дріт, по коліна в багнюці. Прийшли й сміються, що чоботи потопили, бо головне – живі», – згадує командир.
«Арт»: погляд з неба та цивільні під вогнем
Під командуванням «Шелбі» дійсно служать бійці з кардинально різним бекграундом. Один із них – оператор розвідувального крила Дмитро «Арт» – вже має значний бойовий досвід. До початку повномасштабного вторгнення він працював арт-директором у київському офісі одного з найбільших світових рекламних агентств, через що й отримав свій позивний.
У лютому 2022-го він пішов до військкомату в Києві, але почув відмову: не було бойового досвіду і навіть водійських прав. Коли на роботі накопичилося достатньо днів відпустки, чоловік прийшов до ТЦК знову.
«Приходжу на роботу і кажу: можна хоча б на десять днів піду у відпустку? Відповідають: десять – забагато, давай на вісім. Я сказав: добре, вісім так вісім. І пішов до війська», – розповідає Дмитро.
Спершу була служба в танковому батальйоні, а згодом він перейшов у безпілотні системи. Тепер крізь оптику борта Дмитро помічає з неба деталі, які не можуть побачити військові на землі. Як-от під час одного з вильотів, коли після знищення ворожої бронемашини вціліла піхота окупантів кинулася мародерити розбиту техніку.
«Підбіг росіянин. Я помітив його за кілька кілометрів, підлітаю на великій відстані. А там навколо багато загиблих лежало, і він вирішив прикинутися трупом. Я підлітаю, наводжуся просто в обличчя – бачу його на весь екран. І думаю: «Братан, ти спалився». Туди вже летіли ударні борти», – згадує пілот.
Tочаться бойові дії, горять будинки.
І тут же поруч цивільні вибивають килим.
Здавалося б, досвідченого пілота вже ніщо не мало б дивувати. Але розвідник досі не може звикнути бачити цивільних у Купʼянську. На моніторі він щодня спостерігає сюрреалістичну картину: місцеві жителі продовжують поратися впритул до позицій, де щохвилини падають снаряди.
Під час обльоту міста у камеру дрона Дмитро побачив, як після чергового влучання загорівся приватний будинок: родина квапливо виносила речі на вулицю. Розвідники скоригували удари, щоб артилерія не зачепила цивільних, а щойно обстріл припинився – завантажили борт продуктами та скинули їм коробку з їжею.
«Бувають такі випадки: точаться бойові дії, горять будинки, піхота перебігає з однієї хати в іншу й закидає вибухівку, щоб знищити ворога разом із будівлею, бо інакше зайти важко. І тут же поруч цивільні вибивають килим. Я дивлюся в камеру дрона: там пожежа, там бій, а людина стоїть і спокійно вибиває килим. Подивився і думаю: ну нічого собі», – додає «Арт».
«Кухар»: від ресторанного цеху до керування FPV
Поруч із досвідченими пілотами в роті служать і бійці, які прийшли нещодавно. Оператор ударних БПЛА Андрій «Кухар» служить лише кілька місяців, але до нової справи ставиться з тією ж відповідальністю та точністю, яку виробляв майже десять років на посаді сушефа в ресторанах.
«На кухні все має працювати без збоїв: один крутить роли, другий ріже, третій пакує. Якщо хтось випадає – завалюється весь процес. На війні з дронами точнісінько так само» – переконаний боєць.
Коли «Кухар» потрапив на службу, одразу вирішив: повертатися до казанів не буде, піде у безпілотні системи. Ще під час проходження базової загальновійськової підготовки вечорами позичав ноутбук у побратима і годинами літав на FPV-симуляторі.
Зараз Андрій працює як на радіокеруванні, так і на оптоволокні. Крім керування, він сам налаштовує безпілотники: паяє контакти, перешиває плати, підбирає кути пропелерів і мотори.
«На заводських налаштуваннях полетіти можна, але дрон буде поводитися нестабільно. А в реальній роботі все вирішують міліметри. Якщо в тебе трясуться руки або борт пливе – ти промажеш», – пояснює Андрій.
Оптоволоконний дріт забезпечує чисту картинку навіть попри дію ворожого РЕБу, але теж вразливий: сильні пориви вітру коливають дерева, кабель натягується і рветься за лічені секунди. Свій перший успішний бойовий виліт «Кухар» згадує з усіма деталями. Йому наказали поставити важкий дрон на позицію в режим «ждуна» – посадити борт на землю й чекати цілі.
«Був день, але на дроні була встановлена тепловізійна камера. Звичайна оптика влітку не завжди допомагає: людина легко зливається із зеленню. Раптом по рації дають команду: «Вибіг, ловіть!». Я піднімаю дрон, заходжу на вулицю і чую: «Лівіше, лівіше!». Розвертаю борт і бачу, як він піднімає автомат і стріляє просто в мене. На щастя, він стріляв погано», – згадує військовий.
Це вже не просто війна за монітором.
Ситуація на напрямку та чого чекати далі
Сьогодні роботу екіпажів ускладнює не лише ворожа зброя, а й сама дистанція між позиціями. Так звана «кілзона» розширилася на десятки кілометрів по обидва боки лінії зіткнення. За десять кілометрів до позицій машини зупиняються, і далі бійці йдуть пішки, розповідає «Арт»:
«Це вже не просто війна за монітором. Трапляються відкриті ділянки та поля, через які треба бігти. Поля заплутані оптикою від дронів – її там валом, вона буквально як порізатися об папір. Якщо велике поле – треба бігти прямо з ножем у руках і перерізати. А ти біжиш швидко, зі зброєю, з рюкзаком, з дронами на спині, у касці й броні».
Та навіть коли все залізо дотягнули на собі, роботи не меншає. Іноді поставки зриваються і робота зупиняється – пілоти очікують нові партії дронів чи боєкомплектів. Але щойно з’являється чим працювати, усі проблеми відходять на другий план, каже «Кухар»:
«Для мене найголовніше – показувати результат. Я розумію, що бувають моменти, коли десь щось не доїхало, бо росіяни б’ють по нашій логістиці, на жаль, призупиняється робота. І як би це зараз не звучало, коли я літаю і роблю якісь ураження, для мене це як у відеогрі проходити квести».
Ілюзій щодо швидкого фіналу на фронті немає. Військові кажуть, що війна не йде на спад: виробництво безпілотників і засобів ураження з обох боків лише набирає обертів, роблячи лінію зіткнення все більш смертоносною.
«Якщо зараз склепують зброю й розвивають усі технології, щоб люди воювали, то чого очікувати? Якщо я готую собі їсти на тиждень, значить планую жити два тижні, правильно? Вони зараз понапридумують штук, які на сто кілометрів критимуть усю нашу логістику. Сподіваюсь, це не піде на лінію зіткнення», – говорить Сергій.
Сьогодні на Купʼянському напрямку, як і на будь-якому іншому на фронті, усе вирішує людська витривалість. Попри розвиток технологій, суть цієї війни не змінюється, підсумовує «Шелбі»:
«Ціль у росіян одна – щоб у нас тут нікого не було, а були вони. У них немає мети захопити шість кілометрів поля й засіяти пшеницею. Їхня мета – знищити нас».
***
Нам було важливо розповісти історії пілотів, які працюють на Купʼянському напрямку, щоб розвіяти уявлення про якусь «комфортну» технологічну війну. Коли дивишся короткі відео з ураженнями техніки в мережі, легко забути, що відбувається за кадром. А там перерізані логістичні шляхи, постійні перебої з поставками техніки та кілометри, які екіпажі долають пішки під ворожим прицілом. Тож ці історії фіксують ціну кожного бойового вильоту і підтверджують, що вирішальним фактором залишається лише впертість конкретних бійців на позиціях.
Frontliner — незалежне медіа. Наша аудиторія допомагає нам фінансувати репортажі з війни та про людей. Підтримайте нас на MonoBase, щоб ми й далі вирушали в дорогу.
***
