Російські ракети проти української книги: як чинить опір книговидавнича індустрія
За два місяці в Україні знищили близько 13 мільйонів книжок – приблизно третину річного обсягу книжкового ринку. Читачі зреагували миттєво – кинулися змітати видання з полиць книгарень, тож попит на українську літературу лише зріс. Утім так само швидко відновити видавничий цикл неможливо, бо російські удари завдають збитків на кожному етапі створення книги. Як виживає українська книжкова індустрія в умовах прицільного терору – у матеріалі Frontliner.
Цифровий текст практично неможливо знищити: його можна продублювати на пошту, розіслати в месенджерах чи зберегти в десятках хмарних сховищ. Але щойно він матеріалізується в Україні на папері, обкладинці, книзі на складі – опиняється під прицілом російської ракети або дрона.
Влітку 2026 року удари по українській книжковій інфраструктурі стали системними. За два місяці в Україні знищили близько 13 мільйонів книжок – приблизно третину річного обсягу книжкового ринку. Під удари потрапляли друкарні, склади видавництв та книгарні.
Нинішні удари по літературі – лише продовження багатовікової політики Москви. Заборони українського друку діяли ще в Російській імперії: Валуєвський циркуляр 1863 року обмежив друк українською мовою, а Емський указ 1876 року заборонив друкувати українською мовою книжки та інші видання.
У ХХ столітті українську культуру знищували вже разом із її авторами, зокрема під час сталінських репресій. Тепер для знищення книжки Росії не потрібно забороняти її друк. Достатньо розбити склад, понівечити верстати в друкарні чи випалити торговий ряд.
Знищення книжок позбавляє авторів роялті
Коли горять книжки – першими втрачають кошти автори, адже вони заробляють на роялті з проданих примірників. Письменниця Ольга Ольхова-Сухомлин каже, що після знищення накладу її поетичної збірки «Якщо не тепер» та художньої збірки «Баби-онучки» вона була змушена скасувати кілька презентацій. Показувати читачам було просто нічого.
Сам текст уцілів у файлах, і наклад рано чи пізно додрукують. Але це забирає купу часу й коштів, а книжка потрібна людям уже зараз. І поки її не можна взяти до рук, втрати виходять далеко за межі фінансів:
«Втрачається можливість в читача – знати власну літературу, бачити в ній досвід попередніх поколінь і знаходити слова для власного досвіду», – говорить письменниця.
Росія намагалася знищити українські книжки, а разом з тим зменшити попит на них. Утім, ефект виявився рівно зворотним: після ударів люди буквально кинулися скуповувати усе з полиць книгарень. І це найкращий спосіб підтримати галузь, каже Ольга:
«Я вважаю, що все одно найбільш потерпілою стороною є видавництво, це їхній ресурс вкладений. Тому треба підтримати їх. І люди це роблять, бо коли почалися удари – вони вимели все з полиць. Ми кидаємося одне одному на допомогу».
Чому видавництвам не вдається одразу відновити втрачені наклади
Після автора над текстом працює ще багато людей: редактори, дизайнери, верстальники. Але коли в офіси й цехи прилітають російські ракети – їхня робота зупиняється на місяці.
Видавництво «Наш Формат» за останні півтора року двічі постраждало від російських ударів. Перший раз – у липні 2025-го. Вибухова хвиля зруйнувала склад у Києві площею близько тисячі квадратних метрів. Книжки тоді не згоріли, але приміщення стало непридатним для роботи. Видавництву знадобився місяць, щоб знайти новий склад й знову почати відвантаження, говорить директорка бренду Анастасія Нікітіна:
«Ми для себе оцінили це в 5 мільйонів. Це складно оцінити повністю, тому що це місяць простою роботи компанії. Відвантажень. Відповідно, це потім недоотриманий прибуток, який позбавляє компанію коштів на операційну діяльні».
Книжковий бізнес тримається
на ініціативі людей,
16 серпня 2026 року російський безпілотник розтрощив офіс «Нашого Формату» біля метро «Почайна». Вибило вікна, пошкодило стелю та меблі. Постраждало і сусіднє приміщення, яке команда щойно відремонтувала, щоб розширити офіс. Та все ж частину техніки й архівів вдалося зберегти, а роботу – продовжити.
«Нам довелося перейти на частково віддалену роботу. Просто для того, щоб не випасти із робочого процесу. Відвантаження наші ми не перервали», – додає директорка.
Найскладніше відновлюватися невеликим видавництвам. Резервних складів чи офісів вони не мають, тож втрата єдиного приміщення одразу паралізує роботу. А коли згорають свіжі тиражі, в які вкладено увесь заробіток – видавництва залишаються з порожніми руками й нулем на рахунках.
«Це може призвести до того, що маленькі видавництва почнуть закриватися. Не буде операційних коштів для якоїсь роботи, тому що видавати книжки – це дорого. Зараз книжковий бізнес тримається на ініціативі людей, які просто цим фанатіють і для яких це більше, ніж просто бізнес», – говорить Анастасія.
Видавництво співпрацює з п’ятьма друкарнями України, але навіть це не гарантує швидкого відновлення накладів. Після обстрілів кількість замовлень у вцілілих типографіях різко зростає. Через великі черги видавцям доводиться насамперед друкувати лише те, що гарантовано й швидко продається, каже Нікітіна:
«Тому що всім потрібно вижити зараз. Деякі видання можуть зникнути з продажу зовсім – якщо вони були надруковані виключно одним накладом».
Друкарні втрачають потужності – книги доводиться чекати довше
Але під ворожим прицілом опинилися і друкарні. У ніч на 19 липня 2026-го балістичні ракети зруйнували друкарню «Конві»: з шести друкарських машин уціліла лише одна. Російське залізяччя потрощило цехи, склади з папером, готові наклади та електроніку. До цієї ночі підприємство випускало до 700 тисяч книжок щомісяця, згадує директор друкарні Сергій Шовкалюк:
Зараз ми можемо друкувати максимум 200-300 тисяч книжок.
Тож я навіть не можу сказати, що ми відновили роботу.
Для повноцінного відновлення потрібно близько 150 мільйонів гривень
і ще плюс вартість ремонту будівель. Для нас це просто непідйомна сума.
Буде складно, буде непросто,
але вони нас не зупинять.
«Конві» запрацювала знову вже через три дні після удару – на тому обладнанні, яке вціліло. Працівники приїжджали самі, хоча їх ніхто не викликав. Під час пожежі вони вивозили з території палети з вцілілим папером та готовою продукцією. А після почали розбирати завали.
Пряме влучання ворожої ракети зробило більшість цехів друкарні непридатними для роботи. Окремі конструкції досі залишаються небезпечними, тому частину виробничих процесів довелося перенести в інші приміщення.
Зараз друкарня відновлюється власними силами. Державних компенсацій та виплат досі немає, а власних грошей на придбання нових верстатів друкарня ще не знайшла.Тому тут ремонтують уцілілу техніку і продовжують роботу, розповідає Сергій Шовкалюк:
«Перш за все, ми плануємо в короткостроковій перспективі відновити втрачені наклади, тому що ми повинні виконати свої зобов’язання перед замовниками».
Він додає, що після російських ударів відновитися зможуть не всі друкарні та видавництва. А ті, які вціліли, просто не впораються з обсягом замовлень, і книжковий дефіцит лише поглибиться.
«Хтось може опустити руки і сказати: все, я тут більше нічого не можу зробити. А хтось просто бере і каже, що буде складно, буде непросто, але вони нас не зупинять. І я це озвучував своїм колегам – тільки вперед. Зупинка багато вартуватиме», – каже чоловік.
Російські ракети знищили частину книжкового ринку «Почайна»
З друкарських цехів примірники розвозять по торгових точках. Для більшості книг, перед тим як потрапити до рук читача, останньою зупинкою – є ряди легендарного ринку «Почайна» у Києві. Тут свіжий друк стає на полиці разом з раритетними виданнями.
Але вночі 16 серпня 2026 року декілька російських ракет вдарили просто по торгових рядах. Частина павільйонів згоріла до металевих каркасів. Від сотень примірників залишилися лише чорні та скручені від високої температури сторінки.
Серед згорілих книжок опинилися і ті, що розповідають правду про українське минуле, яке Росія століттями намагається якщо не привласнити, то стерти. Тепер згорлі наклади українського слова самі стали свідченням намірів агресора. Серед сажі та розбитого скла – обгоріла книга Сергія Плохія «Російсько-українська війна», де, серед іншого, йдеться:
«Росіяни і справді можуть простежити походження своєї релігії, писемності, літератури, мистецтва, законів і – що надзвичайно важливо в домодерну епоху – своєї панівної династії саме з Києва. Більш проблематичними є спроби заявити про Київ як про джерело свого етносу, мови та народної культури».
Павільйон Олександра Дробіна – один із найпопулярніших на цьому ринку. Він продавав тут книги від початку Незалежності України, збирав власну колекцію та поступово розширював асортимент. Окремий відділ присвятив технічній літературі – виданням про виробництво, інженерію та технології.
«Очікував, що у людей зросте інтерес до літератури. До війни на ринку було багато покупців. У мене було багато постійних клієнтів», – каже Олександр.
Для нього це не просто старі примірники, а частина знань про певний період та людей, яку важливо передати далі. Рідкісні історичні книги, які він збирав роками тепер майже неможливо знайти, адже таку літературу часто бездумно викидають або здають на переробку.
Оці старі книги непопулярні. А це ж великий пласт культури,
самосвідомості, історії. І вони не передаються далі,
Тепер павільйон чоловіка знищений російськими ракетами. Збитки від згорілого товару він оцінює у мільйони гривень.
Пʼять тисяч книг, знищених в родинній бібліотеці
Але якщо втрачені на ринку наклади ще можна колись додрукувати, то видання, які десятиліттями колекціонували в родинних бібліотеках, відновити неможливо. Росія дістає їх і там: 2 липня 2026-го від влучання уламків ракети згоріло житло кураторки культурних проєктів Ірини Плехової, а з ним – майже п’ять тисяч книжок, частина яких була з автографами авторів.
Серед них були українські видання 1960-1980 років, твори шістдесятників, книги авторів Розстріляного відродження та науково-популярна література.
Ми всі знаємо, що книжка – це папір. Але коли ти бачиш, як вони горять,
ти розумієш, що це не просто папір.
Ти розумієш, що згорає те, що ти збирав усе життя,
Втративши пʼять тисяч книжок, Плехова відчула той самий розрив між поколіннями, який раз по раз відбувався в країні, коли родинні бібліотеки та архіви протягом ХХ століття нищили війнами та репресіями.
«Ти тільки розправляєш крила і думаєш, що ця бібліотека буде для наступних поколінь. А потім тобі прилітає, і ти знову нічого не маєш. Як ми розкажемо ці історії? Як молоде покоління буде розказувати своїм дітям, що відбулося?»
Збитки рахують у гривнях, але насправді разом із накладами згорає памʼять. Зникають книжки, які люди берегли роками, підписували на свята, передавали наступним поколінням. Росіяни б’ють по них навмисно: якщо забрати в людей їхнє минуле, значно простіше нав’язати своє.
Проте спроба зупинити українське слово натрапляє на опір усієї індустрії. Видавці шукають гроші на додрук, друкарні запускають понівечені верстати, автори продовжують писати, а читачі розкуповують книжки. На кожному етапі створення української книги книги фахівці переконують: нові наклади знову стоятимуть на полицях, а матеріальні свідчення нашої історії не зникнуть – навіть якщо щоразу потрібно буде починати усе спочатку.
***
Росія знищує друкарні та видавництва, палить мільйони книг у намаганнях стерти все українське. Але книжкова індустрія тримається завдяки людям, які продовжують працювати в розбитих цехах та офісах. А також завдяки тим, хто підтримує видавців, купуючи книги. Ми хотіли зафіксувати, якою ціною видання знову зʼявляються на полицях і завдяки кому ворогу не вдасться знищити українське слово.
Frontliner — незалежне медіа. Наша аудиторія допомагає нам фінансувати репортажі з війни та про людей. Підтримайте нас на MonoBase, щоб ми й далі вирушали в дорогу.
***
