Із «Західним вітром» без змін – баян збирає донати для війська
У центрі Львова гамірно і людно. За драйвовий настрій перехожих відповідають десятеро літніх за віком, але не за станом душі людей. Вони енергійно співають під супровід баяну, рятуючись від спеки в тіньку. Поряд – відкрита старенька валіза зі звичайним пакетом, у який випадковий перехожий кинув гроші на добрий початок. Від першої весни повномасштабної війни вони так зібрали майже 10 мільйонів гривень для війська. Історію творчого колективу літніх волонтерів «Західний вітер» розповідає Frontliner.
У центрі Львова гуляє багато людей – місцевих і туристів. Та всі, хто був неподалік, зупинилися, коли літні музиканти почали виступ з молитви і державного гімну. А далі місто почало жити своїм життям.
Хтось підходить на кілька хвилин, аби сфотографуватися біля музикантів-аматорів. Хтось підспівує та підтанцьовує кілька пісень поспіль. А хтось так і не відволікається від своїх страв та напоїв за літніми столиками поряд.
Та «грошовий» пакет поволі наповнюється, а керівник колективу Ярослав Галан гречно дякує кожному, хто підходить. Особливо дітям, які радісно кидають купюри.
«Працюємо на перемогу. Кавалєрка від 18-ти до 99-ти років», – гукає голосистий керівник колективу Ярослав Галан.
Співає протягом усього життя
Ярослав Галан понад півстоліття займається музикою. У свої 6 років навчився грати на гармошці, а в 6-му класі уже співав на весіллях і мав власні гроші, щоб купити в шкільній їдальні булку з маслом. А далі музичні колективи і ансамблі супроводжували чоловіка усе життя – виступав з однолітками на весіллях, співав у хорі в Львові, а після служби в армії став завідувачем сільського клубу у селі Страдч на Львівщині і створив при ньому ансамбль. Згодом отримав музичну освіту та почав викладати музику в школах сусідніх сіл. І познайомився з тодішніми відомими співаками – Степаном Гігою, Ігорем Богданом та Василем Білозіром.
Коли почалася повномасштабна війна – вирішив допомагати своїм талантом. З квітня 2022-го року разом з колегою саксофоністом Богданом Козаком збирали донати для війська в центрі Львова з невеликим ансамблем аматорів, які вже там виступали. А згодом створили власний колектив, у якому через тиждень вже було майже 20 охочих співати за донати.
«Спочатку ми збирали по тисячі-дві, це не були значні гроші. Але нас помічали, приєднувалися нові люди і ми відчули себе колективом. А після коляди взимку 2023-го року ми підрахували перші півмільйона гривень», – розповідає Ярослав Галан.
Зараз у музиканта рідко випадають вільні дні. Ярослав Галан тричі на тиждень збирає донати із «Західним вітром», співає у сільській церкві та хорі «Надсяння» у Львові. Після виступів доглядає вдома двох кіз, власний город, а також має сімейну справу – невеликий кіоск, де продає чай та каву. Не пропускає жодного матчу дитячої футбольної команди «Стрілець» і лише зрідка може вийти на прогулянку у густий сосновий ліс поряд з домом.
Завдяки цій зайнятості керівника за п’ять років волонтерства «Західний вітер» через волонтерів та особисто допомагає військовослужбовцям 24-ї ОМБр, добровольчому батальйону ОУН, 103-й бригаді ТрО. Літні волонтери підтримують збори інших бригад, військових з інвалідністю на реабілітації, зокрема сина одного з учасників колективу Любомира Семчишина, для якого зібрали понад півмільйона гривень.
Співає, бо чужих дітей не буває
Любомир Семчишин у свої 68 років – кремезний високий чоловік з низьким тиском та кардіостимулятором у серці. Все життя чоловік працював будівельником та у приватному бізнесі. Та завжди з ним була як сам називає «духовна справа» – участь у творчих колективах. Попри проблеми зі здоров’ям Любомир Семчишин став одним з перших учасників «Західного вітру» і майже не пропускає волонтерські виступи.
Не хочемо бути пасивними спостерігачами,
коли ворог зазіхнув на нашу самобутність.
«Зараз у нас один з останніх шансів втримати нашу державу. Якщо ми не переможемо, то знову потрапимо в ярмо нашого споконвічного ворога. Не хочемо бути пасивними спостерігачами, коли ворог зазіхнув на нашу самобутність. Тому боремося піснею, поки наші хлопці і дівчата виборюють перемогу зі зброєю на фронті», – переконаний Любомир Семчишин.
Так робив і його син Ярослав Семчишин, який став добровольцем 82-ї десантно-штурмової бригади. Під час боїв на Курщині 13 серпня 2024-го року Ярослав отримав важку травму голови від російського дрона. Лікарі давали мало шансів, та військовий вижив. І витримав операції, отримав орден «За мужність» III ступеня і понад два роки перебуває на реабілітації.
«Я дуже горджуся своїм сином. Поки він не ходить і потребує тривалого лікування – ліві рука і нога фактично паралізовані. Часто каже, що краще б ногу відірвало, тоді б вже мав протез і повернувся на фронт. Та наша сім’я має велику підтримку від людей, зокрема нашого колективу. Я безмежно вдячний і за фінансову допомогу, і за добрі слова, які мене дуже підтримують у моїй особистій проблемі. Тому і продовжую співати, щоб допомогти і чужим дітям» – розповідає Любомир Семчишин.
Співає навіть без голосу після операції
Про чужих дітей думає і наймолодша вокалістка колективу – 66-річна Ольга Ардель. Після виступів та підрахунку жінка обмінює усі зібрані гроші на великі купюри, аби було зручно їх передавати військовим.
Майже все життя пані Ольга працювала в швейному ательє. Найбільше любила вишивати сорочки. Згодом готувала для водіїв, які перевозили будівельні матеріали неподалік її будинку у Львові. А з весни 2023-го року має ще й третю справу свого життя – допомагає військовим співом, щоб вони мали усе необхідне.
Торік пані Ольга захворіла – 19-го червня їй зробили операцію на щитоподібній залозі. Лікарі запевняли, що жінка зможе говорити, але не співати. Та вже на п’ятий день після операції пані Ольга своїм новим тихим низьким голосом гармонійно доповнювала звучання пісень.
Я живу цими співами
і завдяки колективу маю стимул жити.
«Тут у мене є дві наче вже рідні сестрички – Леся і Люба, з якими я маю багато спільного. А ще в моїй родині уже загинуло двоє воїнів. Тому я йду співати за будь-яких обставин, бо не можу інакше, поки гинуть хлопці. Кожен має долучатися до спільної боротьби хоча б чимось. Я знайшла себе у співах», – розповідає Ольга Ардель.
Співає з широкою посмішкою попри біль в ногах
Без музики не уявляє тепер свого життя і Леся Тарнавчик, яка майже не переставала посміхатися під час кількагодинного виступу. Все життя жінка працювала інженером-технологом, а згодом – діловодом. Та за будь-якої нагоди співала у жіночому хорі, а тепер є вокалісткою «Західного вітру». Життя літньої жінки змінилося навесні 2023-го, коли онучка навчила користуватися смартфоном. Тоді і натрапила на відео з літніми музикантами-волонтерами.
«Я пенсіонерка і мені нічого не заважає приходити співати і приносити користь. Ми допомагаємо військовим, тому це мій обов’язок. Відчуваю, що мене тут люблять і поважають. Вже не уявляю свого життя без цього колективу», – розповідає Леся Тарнавчик.
Жінка мусить жертвуватися зустрічами з рідними через виступи, та за будь-якої нагоди проводить час з онукою та двома правнуками, які обожнюють дивитися відео з прабабусею у ТікТок і називають її «наша красуня». Після загибелі її сина Мар’яна у 2014-му році всю свою любов вкладає саме в них. І хоча свої 71 Лесі Тарнавчик часто важко, але відповідальність сильніша за втому.
Після майже тригодинного марафону виконання народних та відомих українських пісень літні волонтери нарешті присідають на лавку. Мусять трохи помовчати, відпочити і підрахувати сьогоднішній зібраний внесок у допомогу війську. Скоро пісні перетворяться на рівно 10 мільйонів.
***
Я бачила багато коротких відео у соцмережах про цей творчий колектив літніх людей, а вперше зустріла їх особисто взимку 2023-го року. Тоді було дуже холодно, а вони йшли вулицею і дуже голосно колядували. Одна з учасниць колективу несла поперед себе скриньку для донатів ЗСУ. А в керівника були червоні пальці від холоду, адже весь час грав на баяні. Люди співали з ними кілька колядок, а потім йшли далі вирішувати свої справи чи грітися у затишних кав’ярнях. А вони продовжували співати. Приблизно у цей час вони зібрали перші півмільйона гривень, а зараз збирають вже десятий мільйон. Хто ці люди, які забули про свою спокійну старість, поки йде війна? Шукала відповідь у цьому матеріалі.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***
