Між руїнами й покинутими садами: як живе Покровське біля фронту
У Покровському на Дніпропетровщині майже не чути людських голосів. Тишу порушують вибухи, дзижчання FPV-дронів і гавкіт собак, які залишилися без господарів. Серед розбитих будинків у центрі селища височіє понівечений Свято-Покровський храм – колишня візитівка Покровського. Попри близькість фронту й постійну небезпеку, тут досі живуть люди, які не хочуть залишати свої домівки. Як вони виживають за два десятки кілометрів від бойових дій – у репортажі Frontliner.
Вулиці Покровського вкриті вирвами від російських авіаударів. Повсюди лежать поламані гілки. Усередині зруйнованих осель серед уламків цегли та скла залишилися понівечені меблі й особисті речі мешканців. Російські обстріли, які посилилися наприкінці 2025 року, зруйнували й пошкодили численні будівлі. У центрі височіє пам’ятник винищувачу МіГ-21. Неподалік – розбиті ринкові павільйони та понівечені адміністративні будівлі.
-
Розбита машина, Покровське, Дніпропетровська обл., Україна, 8 жовтня 2026 року. Маргарита Фаль / Frontliner
-
Розбитий будинок, Покровське, Дніпропетровська обл., Україна, 8 жовтня 2026 року. Маргарита Фаль / Frontliner
-
Розбиті подвір'я, Покровське, Дніпропетровська обл., Україна, 8 жовтня 2026 року. Маргарита Фаль / Frontliner
Олександрівський напрямок: як українські військові зупинили росіян
За даними командування Десантно-штурмових військ, у травні 2026 року відстань від Покровського до лінії бойового зіткнення становила близько десяти кілометрів. Нині вона збільшилася до 24 кілометрів. Покровське розташоване на Олександрівському напрямку, де із січня до серпня підрозділи ЗСУ, зокрема Десантно-штурмових військ, проводили оборонну та контрнаступальну операції. Це стик Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей.
Під час операції українські військові звільнили 745 квадратних кілометрів території та 26 населених пунктів, із яких 12 – на Дніпропетровщині. За словами військових, росіяни прагнули захопити Покровське, щоб створити плацдарм для подальшого наступу. Захоплення селища відкрило б їм шлях до Межової та Павлограда і створило б безпосередню загрозу обласному центру.
Українським військовим вдалося зупинити росіян на підступах до Покровського, розповідає пресофіцер 148-ї окремої артилерійської бригади Сергій Колесніченко з позивним «Спец». Відтоді інтенсивність обстрілів селища зменшилася. Водночас військовий застерігає від тривалих зупинок на спорожнілих вулицях.
Умовно, кожні 40 хвилин у небі літають FPV-дрони,
а також баражуючі боєприпаси типу «Ланцет»,
Він раз у раз нагадує прислухатися до звуків і стежити за небом.
Покинуті сади й собаки без господарів
На вулицях селища тягнуться спіралі колючого дроту, а на узбіччях доріг стоять спалені автомобілі. Дерева й паркани оповиті тонким павутинням оптоволокна. За ними видніються побиті дахи приватних будинків. Судячи з архітектури та облаштування подвір’їв, це були дорогі заміські оселі із сучасним оздобленням, від якого майже нічого не залишилося. Подекуди ще видніються покинуті городи й сади.
«Будьте обережні, тут багато собак і вони дуже агресивні», – зауважує пресофіцер Колесніченко.
Вулицями Покровського розноситься собачий гавкіт. Через раптове посилення обстрілів жителі були змушені покинути свої оселі, залишивши домашніх улюбленців. Деяких – навіть на прив’язі.
Сергій радить зупинятися лише там, де можна хоча б частково сховатися: під кронами дерев або у дворах із навісами. В одному з таких місць «Спец» дістає корм, який узяв із собою для тварин. Щойно він відкриває банку з паштетом, до нього збігаються три собаки.
«Їх підгодовують місцеві, хто залишається. А так, вони безпритульні, помирають від обстрілів, від голоду», – каже військовий.
Без світла, води й бажання виїжджати
За даними Державної служби статистики України, до повномасштабного вторгнення у селищі мешкало 9,5 тисячі людей. У грудні 2025 року в громаді оголосили обов’язкову евакуацію. Скільки жителів залишаються в Покровському нині – невідомо. Як розповідають місцеві, переважно це люди старшого віку.
За свідченнями жителів, після третьої години дня вони майже не виходять на вулиці через загрозу FPV-дронів, які можуть атакувати будь-якої миті. Але раптом чути жіночий голос.
Двором п’ятиповерхівки йде літня пані з пакетами. Вона розповідає, як живе без електрики, газу та води.
Немає у нас нічого – ні світла, ні газу, ні води!
Давно вже немає.
«Немає у нас нічого – ні світла, ні газу, ні води! Давно вже немає. Ми не світимось, бо дрони постійно літають. Вони ж (росіяни – ред.) слідкують з неба. Бачать – хто як пересувається, а потім по цих місцях прилітає. Воно нам треба таке?» – емоційно розповідає жінка. Жінка не називає свого імені: не хоче, щоб хтось дізнався, де вона перебуває.
У Покровському немає електрики, газу й централізованого водопостачання. Мобільний зв’язок працює з перебоями, інтернету немає. Воду місцеві беруть із колодязів, їжу готують на газових балонах. Магазини зачинені, а волонтери, як розповідають жителі, привозять гуманітарну допомогу нерегулярно. Тому їм доводиться покладатися на запаси, зроблені ще влітку.
«Ми вже адаптувалися до таких умов. Хоча, повірте, нам це взагалі не подобається. А куди? А де мені жити? А чим платити? Якщо моєї пенсії ледь вистачає на продукти. Я виїжджала, а потім поверталася. І більше вже не поїду», – каже співрозмовниця.
Вони хочуть тут жити.
Бо це їхній дім
Інші мешканці, з якими вдалося поспілкуватися, також не планують евакуюватися. Одна з них, яка теж не називає свого імені, стверджує, що в Покровському досі залишаються сотні людей.
«Те, що ми не ходимо вулицями й не світимося, – це правильно, бо не хочемо провокувати ворога. А людей багато. І правильно роблять, що живуть. Бо це не перша і не друга лінія фронту. Це тил. Ви правильно робите, що розповідаєте про війну. Але ж вкажіть, що люди тут тримаються якраз за життя. Бо вони хочуть тут жити. Бо це їхній дім», – зазначає жінка.
Зима в підвалі власного будинку
Коли сутінки переходять у темряву, літнє подружжя прибирає подвір’я приватного будинку. Антоніна та Михайло Іллєнки залишаються в Покровському, хоча змушені жити в підвалі власного будинку.
«Оце ж до нас прилетіло. Мене сильно вдарило по голові, ледь живою залишилася. І тиск піднявся під 240. Боїмося страшно. Діти, слава Богу, виїхали. А ми залишаємося, доглядаємо за господарством», – розповідає Антоніна.
Михайло показує свіжу вирву за п’ять метрів від будинку. Каже, що подібні прильоти тут не рідкість.
«Яма глибока. Це страшне», – говорить чоловік.
Попереду в Іллєнків, як і в інших мешканців Покровського, ще одна зима без електрики, газу та водопостачання. Місцеві кажуть, що до холодів готові. Одні заготовляють дрова, інші встановлюють буржуйки або шукають підвали, де можна перезимувати.
