«Град» – сорок снарядів, двадцять секунд і жодного шансу для РЕБ
«Град» зупиняють і ховають під деревом. Разом із військовими 148-ї окремої артилерійської бригади на вогневу позицію вирушили репортерки Frontliner.
Військові і ветерани розкопують трипільську культуру, тим самим повертаючи себе. Вони реабілітуються архіологією поблизу Легедзина на Черкащині.
Колишній бізнесмен за тиждень вивозить з-під фронту з десяток людей, яким уже несила жити між вирв та під прицілом дронів. Хоча ще півтора року тому він був власником бази відпочинку, ресторану та магазинів.
14 серпня 2025 року відбулося шістдесят сьоме звільнення військовополонених. Додому повернулися вісімдесят чотири українці, серед яких – оборонці Маріуполя, полонені від 2016 року, а також цивільні заручники.
Групи російських військових днями просочилися крізь оборонні рубежі українських Сил оборони на Покровському напрямку. Частина ворожих сил рушила трасою в бік Краматорська, інша спробувала пробратися в Добропілля та закріпитися на його околицях.
Волонтери миколаївського загону швидкого реагування Червоного Христа надають допомогу постраждалим від обстрілів, працюють на завалах, транспортують маломобільних та навчають екстрені служби.
В індустрії дронів і робототехніки дрони-важковаговики посідають особливе місце. Вони виконують місію доставки на найбільш віддалені і важкодоступні піхотні позиції, а також уражають противника скидами. Frontliner провів ніч на чергуванні із операторами БПЛА 24 ОМБр імені короля Данила і дізнався про тонкощі таких польотів.
8 серпня 2025 року в Києві прощаються з Вікторією Рощиною – 27-річною журналісткою, яку росіяни закатували в полоні. Її вбивство сколихнуло міжнародну спільноту і стало ще одним свідченням жорстокості та беззаконня Росії.
Мешканці Добропілля - міста за 100 км від Донецька і 50 від Краматорська - оговтуються від російського удару КАБом. Частина людей буквально за тиждень після атаки виїхали, інші - готуються залишати дім. Хтось їде до рідних - в Одесу, Кропивницький, Львів, Стрий, хтось не може вирішити, куди подіти свійських тварин, яких масово скуповують на м’ясо, а комусь виїжджати просто нема куди.
Швидка від'їжджає від Інституту серця о першій ночі. Летить під сто пʼятдесят кілометрів на годину, зрідка вмикаючи сирени, бо майже усі траси – порожні. Тримає курс до Коростеня. У невеликому місті на Житомирщині є посмертний донор, чиє серце може врятувати важкохворого пацієнта.
Держава організовує поховання полеглих оборонців за свої кошти. В кожному місті цим займається окреме похоронне бюро й працівники ТЦК. Тож родинам, які втратили близьку людину на фронті, залишається оформити необхідні документи та отримати передбачені законодавством пільги та виплати. Що для цього потрібно зробити і куди звертатись?
Дві війни в одному місті пережила 73-річна Лідія Бурлацька. 2014 року вона не покинула Слов'янськ під час окупації, а зараз відмовляється евакуюватися, хоча лінія фронту наближається і проходить лише за 25 кілометрів від її дому. За три роки повномасштабної війни пенсіонерка втратила зятя, навчилася засинати під звуки обстрілів і перестала дивитися новини – «бо боляче».
Художниця Валентина Гук прикрашає вулиці Харкова власноруч створеними мозаїками. Сьогодні на будівлях міста висять уже шість візерунків створених з уламків вікон, що не витримали російських обстрілів. На кожну з них Валентина витрачає кілька тижнів кропіткої роботи, починаючи від пошуку скелець на руїнах та закінчуючи їхнім складанням у незвичні «пазли».