З поховання на концерт: чому служба військового музиканта складніша, ніж може здаватися
Вранці вони виконують жалібний марш та державний гімн на цвинтарі. Про службу військового оркестру в часі війни – у матеріалі Frontliner.
-
-
«Ми працюємо як одне серце» – в Україні змінюють підхід до протезування
Раніше українським військовим, які втратили кінцівки, частіше доводилося шукати можливості якісного протезування за кордоном. Як це може відбуватися тепер – у матеріалі репортерів Frontliner.
-
Втеча з окупації: українська молодь рятує свою ідентичність
Інна виїхала з Донецька щойно їй виповнилося 20 років. Дівчина росла в окупації, але попри роки життя в умовах російської пропаганди обрала бути українкою.
-
«Звикли, вже напоготові»: будні Ізюма за 30 кілометрів від фронту
Ізюм на Харківщині залишається ключовим військовим логістичним вузлом, через який постійно рухається особовий склад та важка техніка. Про будні прифронтового Ізюма – у матеріалі репортерів Frontliner.
-
Весілля на передовій: як військові 3-ї ОШБр створили родину під час служби
Коридор із факелів, арка та вогнище – замість традиційної зали. Це стало новою традицією підрозділу – як знак того, що родина та обов’язки перед державою під час війни можуть поєднуватися. Весільну церемонію – бачили репортери Frontliner.
-
Крок у нове життя – жінки з тюрем йдуть на війну
Колишні увʼязнені жінки долучились до війська та вже виходять на бойові позиції на Запорізькому напрямку. Frontliner простежив їхній шлях від колонії до першого бойового виходу. Розповідаємо, чому вони вважають армію своїм другим шансом.
-
Завжди перші. Як проходять навчання у десантно-штурмових військах – фоторепортаж
199 навчальний центр – єдиний в Україні заклад, який займається підготовкою особового складу для підрозділів десантно-штурмових військ. Тут пройшли вишкіл військовослужбовці, які брали участь в боях на Донецькому, Харківському, Запорізькому, Курському напрямках.
-
Ми чоловікам нічого не винні. Жінки навчаються військової справи
Жінки на війні проходять навчання з вогневої, тактичної та медичної підготовки на курсі нацспротиву. У кожної своя мотивація взяти до рук зброю.
-
Перші фото зі звільненої Бучі: тоді та зараз
Вулиці всіяні тілами вбитих цивільних, та захаращені згорілим залізяччям, на яке перетворилася російська техніка. Навкруги – побиті та зруйновані вщент будинки. Так виглядала Буча, коли після звільнення від окупантів 2 квітня 2022 року в місто потрапили перші журналісти. Серед них був і репортер Frontliner, якому вдалося доїхати через Романівський міст.
-
Канадійка в українській армії: «Ми боремося за майбутнє наших дітей»
«Війна для Північної Америки здається настільки далекою, що ми вважаємо себе недоторканими. Але це не так», – переконана канадійка Ейпріл Хаггет, яка понад 2 роки тому залишила мирний дім, трьох дітей і улюблену справу, щоб допомагати Україні. Після двох років волонтерства жінка підписала контракт і стала до лав української армії. Заради незнайомців у чужій країні канадійка пожертвувала шлюбом, відносинами з близькими, сном і душевним спокоєм. Попри все переконує: ні про що не шкодує, адже на цій війні вона бореться за майбутнє своїх дітей. Її історія – не лише про особистий вибір, а й про зміну західного погляду на російську агресію, яка вже майже 11 років випробовує міжнародний порядок.
-
Незримі і незмінні. Як працюють зв’язківці на Курахівському напрямку
«Старлінк» – не панацея та які існують альтернативи, з якими викликами стикаються зв'язківці та як загалом працює цей надскладний механізм. Про це репортерка Frontliner дізналася, відвідавши вузол зв'язку 148 ОАБр на Курахівському напрямку.
-
У Харкові бракує донорської крові
У прифронтовому Харкові бракує крові для переливання, повідомляють лікарі та закликають містян ставати донорами. Через дефіцит можуть постраждати поранені на передовій військові та цивільні, які щодня потерпають від обстрілів. Харківська служба крові забезпечує не лише міські лікарні, але й прифронтові райони області, а від січня 2025 року ще й медзаклади Сумщини, повідомляла раніше представниця служби Валентина Таран.
-
Окупація очима підлітка. Два з половиною роки в окупованому Бердянську
Марія два з половиною роки жила під російською окупацією. Замість підготовки до випускного зі школи й участі у танцювальних конкурсах, вона спостерігала, як рідний Бердянськ втрачав знайоме обличчя. Росіяни зупинили у місті час. І залишили в заціпенінні десятки тисяч бердянців, серед яких була й п’ятнадцятирічна Маша. Frontliner дізнався, як вона вчилася виживати у новій реальності, що не могла прийняти.
-
Кропивницький пережив найбільш масовану атаку за час війни: стали відомі наслідки
В ніч з 19 березня на 20-те російська армія атакувала Кропивницький «шахедами» та дронами-імітаторами. Перші вибухи в місті пролунали близько 23:30, передає репортерка Frontliner з місця подій.
-
Україна повернула з російського полону 197 захисників – перші емоції у фото
Обмін: Україна повернула 175 захисників звільнених з російського полону. Ще 22 захисники повертаються додому завдяки заходам поза обмінами. Серед них – важкопоранені та ті, кого переслідували за сфабрикованими звинуваченнями. Усім нададуть необхідну медичну та психологічну допомогу.
-
Війна технологій. Роль безпілотників на полі бою
Українські Сили оборони досі поступаються в кількості оптоволоконних БПЛА на окремих ділянках фронту. Росіяни давно налагодили масове виробництво, тоді як українці в більшості виготовляють їх самостійно. Побачити роботу таких безпілотників складно – деякі тримають у таємниці, а в багатьох підрозділах таких БПЛА просто немає. Про роль оптоволоконних дронів на фронті Frontliner розповів командир відділення взводу управління групи розвідки на Покровському напрямку.
-
Підземний Херсон. Життя, що проходить в укриттях
В Херсоні на вулицях малолюдно, під ногами – скло вибитих вікон, а над головою – ворожі дрони. Пересуватися містом небезпечно. У будь-який момент може прилетіти снаряд російської артилерії. Містяни намагаються якомога менше перебувати на відкритому просторі. Проте життя тут продовжується. Люди працюють, розважаються, виховують і навчають дітей. Але всі активності проходять в укриттях, оскільки лише під землею люди почувають себе у відносній безпеці.
-
Крісло – це назавжди? Як ветеранам із травмами спинного мозку нав’язують вирок
Коли прийшов до тями, він міг ворушити тільки головою. А лікарі не давали жодних шансів на відновлення. Артем Рудень на позивний «Шокер» був бійцем 54-ї окремої механізованої бригади, свого поранення чоловік зазнав у боях за Марʼїнку. Після того, переніс 5 складних операцій, кілька місяців був прикутий до лікарняного ліжка. Згодом чоловік вирішив, що не збирається опускати руки й взявся за відновлення. Як вдалося знову відчути своє тіло та допомогти тим, хто опинився в схожій ситуації, ветеран розповів репортерам Frontliner.
