З поховання на концерт: чому служба військового музиканта складніша, ніж може здаватися
Вранці вони виконують жалібний марш та державний гімн на цвинтарі. Про службу військового оркестру в часі війни – у матеріалі Frontliner.
-
-
«Ми працюємо як одне серце» – в Україні змінюють підхід до протезування
Раніше українським військовим, які втратили кінцівки, частіше доводилося шукати можливості якісного протезування за кордоном. Як це може відбуватися тепер – у матеріалі репортерів Frontliner.
-
Втеча з окупації: українська молодь рятує свою ідентичність
Інна виїхала з Донецька щойно їй виповнилося 20 років. Дівчина росла в окупації, але попри роки життя в умовах російської пропаганди обрала бути українкою.
-
«Звикли, вже напоготові»: будні Ізюма за 30 кілометрів від фронту
Ізюм на Харківщині залишається ключовим військовим логістичним вузлом, через який постійно рухається особовий склад та важка техніка. Про будні прифронтового Ізюма – у матеріалі репортерів Frontliner.
-
Весілля на передовій: як військові 3-ї ОШБр створили родину під час служби
Коридор із факелів, арка та вогнище – замість традиційної зали. Це стало новою традицією підрозділу – як знак того, що родина та обов’язки перед державою під час війни можуть поєднуватися. Весільну церемонію – бачили репортери Frontliner.
-
Крок у нове життя – жінки з тюрем йдуть на війну
Колишні увʼязнені жінки долучились до війська та вже виходять на бойові позиції на Запорізькому напрямку. Frontliner простежив їхній шлях від колонії до першого бойового виходу. Розповідаємо, чому вони вважають армію своїм другим шансом.
-
«Настільки жадібна, що не віддам тебе смерті» – Валькірія дружина Вікінга
Жінка у темній кімнаті так зосереджено молиться, що не відчуває навіть болю в затерплих ногах. Кілька годин тому вона вирвалася з окупованого Ірпеня, і щойно дізналася, що її коханий чоловік-військовий потрапив в полон до росіян. Цю жінку звуть Анастасія. Але друзі і чоловік називають Валькірією. Як склалася історія кохання, що розпочалася 14 лютого, розповідає Frontliner.
-
«Стріляю, кермую, навіть малюю» – “Лєший” з протезом руки повернувся на фронт
120-міліметрова міна не зупинила сержанта «Лєшого». Він втратив руку, тому мав бути комісований. Але колишній лісник більше не бачить себе в мирному житті. Тепер він сповнений бажання помститися росіянам за вкрадені мрії та зруйнований дім в Маріуполі. Тому «Лєший» повернувся на фронт. Військовий розповів репортерам Frontliner, який біль доводиться долати заради того, щоб знову стати в стрій.
-
«Родзинка» прифронтового Ізюма
Після 30 років життя у Харкові, Надія Громицька повернулася у Ізюм заради літнього батька. У понівеченому обстрілами місті жінка відкрила магазин, в якому облаштувала також благодійний секонд-хенд. Надія віддає добро людям, і воно повертається. Її історія про життєлюбність, позитивне мислення та віру в перемогу попри втрати та небезпеку.
-
У Нідерландах проходить фотовиставка про війну Росії проти України
У нідерландському місті Лейден до 5 березня проходить фотовиставка «Далеко і водночас так близько», яка представляє реалії агресивної війни Росії проти України.
-
«Бачу його у кожному фото». Родини шукають зниклих безвісти військових
Десятків військовослужбовців 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила немає на зв’язку вже більше пів року. Влітку 2024 року вони вийшли на бойові завдання поблизу Часового Яру і нині вважаються зниклими безвісти. Їхні рідні вірять, що захисники живі і потребують допомоги. Тож тепер роблять усе, аби вийти на слід зниклих.
-
Зшити, стабілізувати, вивезти – історії одного стабпункту
Репортерці Frontliner вдалося потрапити на стабілізаційний пункт, на Донеччині, за відсутності чергової хвилі поранених. Тож з’явилася нагода розпитати медиків про особливі випадки у їхній роботі. Ті не стали приховувати подробиць.
-
Переїзд страшніший за КАБ-и – чому жителі прифронтової громади залишаються під обстрілами?
Великий Бурлук, розташований лише за 20 кілометрів від російського кордону, опинився поміж двох фронтів. На північному заході точаться бої в районі спаленого вщент Вовчанська, на південному сході росіяни рівняють з землею Купʼянськ. Утім, попри постійні ракетні обстріли та удари КАБ-ів, більшість бурлучан залишається у селищі. Вони почуваються покинутими напризволяще та впевнені, що не знайдуть кращого життя деінде.
-
Названі родичі – вони стали джерелом турботи для військових після поранень
У двері лікарні Святого Луки заходять дві жінки, одна з них несе велику сумку, інша ‒ читає з нотатника: «У травматологію ‒ подушку, у хірургію ‒ штани, фотокартки ‒ в опікове». Це прохання військових, що одужують після поранень у Львові. Соцпрацівниці Іванна та Інна виконують функцію, яка в лікарні не передбачена: на період лікування, для багатьох воїнів вони стають близькими людьми, які готові підтримати, допомогти чи просто вислухати.
-
Село, через яке перечепилася «друга армія світу» – як відроджується Мощун
Мощун латає стріхи і стіни, розміновує ліс, ставить меморіали полеглим, лікує рани, а ще – живе волонтерством. У центрі – скромна ялинка і серце з назвою села. Тут без малого три роки тому провалилася операція «Київ за 3 дні», хоча подекуди противник був на відстані витягнутої руки від Києва. Мощун став одним із форпостів, маленьким камінцем у чоботі, що змусив зашпортатись російське військо. Ціна була висока: не залишилося жодної цілої будівлі і жодної родини, яка б не постраждала.
-
Мрія про армію. Ліцей Героїв Крут створює нову модель військової школи
Ввечері випав перший за зиму сніг. Захрустів, коли по ньому пробігли дві невисокі фігури. Вони зупинилися відсапатися під ліхтарем. У жовтому світлі набув обрисів їхній одяг: бігові кофти і штани, синтетичні шапки і рукавиці. До бігунів підійшло ще троє. Разом вони встали в коло і почали відтискатись від злегка вкритого снігом асфальту.
-
Україна борониться: 2024 рік у фотографіях від репортерів Frontliner
Вже третій рік Україна проходить у повномасштабній війні з Росією. 2024-й був особливо важким та виснажливим для армії, для суспільства, для економіки. Щодня 100-200 бойових зіткнень вздовж тисячокілометрової лінії фронту. Сотні дронів та ракет на міста та села в глибині країни. Перевага армії РФ у ресурсі людей та зброї дається взнаки втратами територій та виснаженням людей в українській армії. Ситуація стає критичною. Але суспільство наче звикло до життя у війні. Втома моральна, економічна та від невизначеності майбутнього наче засліплюють і приховують від нас основну і незмінну мету РФ – знищення України назавжди. 2025 рік може стати у цій війні вирішальним…
-
Весілля на війні. Мобілізовані увʼязнені з 1 ОШБ Да Вінчі
Колишні в'язні Сергій та Катерина познайомилися на тренувальній базі 1ОШБ «Да Вінчі». Вони почали зустрічатися настільки, наскільки їм дозволяли, і через кілька місяців після знайомства одружились. Весільна церемонія була короткою. Молодята розписалися на державних документах і повернулися до армійських тренувань, адже за кілька тижнів їм треба було йти в бій.
