Київ залишається у стані внутрішньої завмерлості, навіть коли життя на вулицях відновлюється. Місто співіснує з війною: змінюються пейзажі, звички й ритми, коли уважно дослухатися до тиші, то у столиці чути напругу.
Небо Костянтинівки «кишить» FPV, які зависли перед атакою на машину. Протитанкові снаряди, що прикріплені до них, наскрізь прошивають броньовані автівки, звичайні ж «розбирають» до деталей.
Миколаїв пройшов шлях від розжареного індустріального міста до символу незламності півдня України. Велика війна змінила його та людей, які стали справжнім щитом для свого дому, переживши окупаційну загрозу й щоденні обстріли.
Швидка від'їжджає від Інституту серця о першій ночі. Летить під сто пʼятдесят кілометрів на годину, зрідка вмикаючи сирени, бо майже усі траси – порожні. Тримає курс до Коростеня. У невеликому місті на Житомирщині є посмертний донор, чиє серце може врятувати важкохворого пацієнта.
Через Херсонщину проходить одна із найскладніших ділянок фронту – з лабіринтами дельти, заростями і примарними переправами. Серед тих, хто адаптувався до цієї стихії – підрозділ «Бузький гард». Його бійці поєднують знання місцевості з тактикою асиметричних ударів. Frontliner розповідає, як вони працюють у зоні постійного ризику.
Художниця Валентина Гук прикрашає вулиці Харкова власноруч створеними мозаїками. Сьогодні на будівлях міста висять уже шість візерунків створених з уламків вікон, що не витримали російських обстрілів. На кожну з них Валентина витрачає кілька тижнів кропіткої роботи, починаючи від пошуку скелець на руїнах та закінчуючи їхнім складанням у незвичні «пазли».
Коли прийшов до тями, він міг ворушити тільки головою. А лікарі не давали жодних шансів на відновлення. Артем Рудень на позивний «Шокер» був бійцем 54-ї окремої механізованої бригади, свого поранення чоловік зазнав у боях за Марʼїнку. Після того, переніс 5 складних операцій, кілька місяців був прикутий до лікарняного ліжка. Згодом чоловік вирішив, що не збирається опускати руки й взявся за відновлення. Як вдалося знову відчути своє тіло та допомогти тим, хто опинився в схожій ситуації, ветеран розповів репортерам Frontliner.
7 березня російські збройні сили здійснили комбінований обстріл Добропілля з застосуванням балістичних ракет «Іскандер», РСЗВ «Торнадо-С» з касетними боєприпасами та БПЛА типу Шахед («Герань»). Удар припав на житловий мікрорайон у самому центрі міста. Наразі відомо про 11 загиблих. Попередньо, поранення отримали 50 осіб.
Чота «Карпатська січ» виникла в 2014-му як добровольче об’єднання. Тоді Ігор активно волонтерив, забезпечуючи підрозділ. Сьогодні це 49 ОШБ «Карпатська Січ», а Ігор має псевдо «Білий Джек», посаду заступника командира розвідувальної роти і симпатичний суржик. Зараз штурмовики виконують завдання у Торецьку та його околицях, непідйомні для більшості звичайних підрозділів. Frontliner з’їздив із «Білим Джеком» у рейд відвідати розвідників, механіків та водіїв. Поспілкувалися про ситуацію в регіоні, сподівання, «таксі на нуль» та досвід війни.
Сполучені Штати Америки призупинили військову допомогу Україні. Тим часом на полі бою продовжують застосовуватися артилерійські снаряди, зенітно-ракетні комплекси, ракети класу «земля-повітря», амуніція, військова техніка, засоби радіоелектронної боротьби виробництва США. Репортери Frontliner поспілкувалися з військовими та на умовах анонімності зібрали відгуки про їхній досвід застосування зразків американської зброї.
На прохання наших підписників Андрій і Віта запитали місцевих мешканців та військових, які тримають оборону, що вони думають про заяви Дональда Трампа про необхідність поступок з боку України, а також щодо можливості припинення війни.
Азовець після полону: били кулаками та палками, намагались повісити свої військові злочини на українських військовополонених, змушували стояти по 16 годин на добу, так про російський полон розповідає азовець Юрій Свідерський. 23-річний військовослужбовець з Хмельницького перебував у неволі після боїв за Маріуполь понад 2 роки. Він був очевидцем повного знищення міста росіянами, підриву бараку в Оленівці з українськими бранцями, тортур та численних нелюдських допитів. Вже пів року як Юрій повернувся в Україну, хлопець досі проходить реабілітацію, оскільки має проблеми із судинами та зубами через отриманні в полоні травми. Frontliner зустрівся з Юрієм у Хмельницькому, коли хлопець приїхав на роботу до своєї дівчини Таїсії в проміжку між реабілітаціями. Далі – пряма мова героя.
Батальйон «Алькатрас» у складі 93 механізованої бригади «Холодний Яр» (93 ОМБр) складається з засуджених, які підписали контракт з ЗСУ. Це чоловіки, кожен зі своєю історією та статтею Кримінального кодексу, за які відбували покарання. Дехто з них провів за ґратами лише декілька місяців, дехто – більшу частину життя. Тепер вони вчаться бути штурмовиками та вже зовсім скоро покажуть себе на полі бою.
Чергова загроза атаки російською балістикою змусила ліцеїстів серед навчання йти у підвал. Під ревіння ракети ті здійснили марш подвірʼям і грюкнули дверима, залишаючи небезпеку позаду. До білих стін у підвалі щільно притиснуті двоярусні ліжка на металевому каркасі, що чергою тягнуться до кінця довгого коридору. На кожному – по двоє-троє юнаків у верхньому одязі. Видихають холодне повітря, а з щік помалу сходить рум’янець.
Нічний виїзд бадьорить краще за каву. За прифронтовою Костянтинівкою починаються бездоріжжя. Морозу немає, натомість є гливке болото під колесами, на якому корч носить, ніби надувну кульку в гірському потоці. Водій на ім'я Андрій щосили стискає кермо, вирівнюючи транспорт. Ціна сходження з маршруту висока – обабіч болота заміновані поля. «Зараз буде ще більш весело!» – обіцяє він, вимикає фари, і дорога перетворюється на «веселі гірки». За деякий час атракціон закінчується. З посадки виходить чоловік і підсвічує червоним ліхтариком. Проводить у бліндаж. Чути «виходи» танку – працюють сусіди. За кілька кілометрів – Торецьк.
Репортери Frontliner Андрій Дубчак і Вікторія Калімбет вирушили на Донеччину, щоб розповісти, як живуть прифронтові міста та села. Вони відвідають позиції українських військових, поспілкуються з місцевими жителями та щодня ділитимуться фотографіями й нотатками з відрядження. Слідкуйте за їхнім щоденником на сайті Frontliner.
Після довгих місяців катувань звільнені з російського полону чоловіки змушені продовжувати боротися за свої життя. Багато з них залишилися без домівки, грошей і належної опіки з боку держави. Щоб допомогти собі та підтримати інших, колишні вʼязні обʼєдналися у мережу «Випускники». Обʼєднані спільним досвідом пережитих тортур та приниження з боку окупантів, вони знаходять розуміння та підтримку. Їм також допомагає гумор, саме тому вони жартівливо називають себе «випускниками». Колишні полонені розповіли Frontliner, як вони потрапили у неволю, вижили у російських катівнях, звільнилися з полону і вже на волі виборюють своє право на гідне життя.
Російська армія під час повномасштабної війни регулярно завдає ударів як ракетами, так і дронами, руйнуючи критичну інфраструктуру та житлові квартали столиці.
