Покровськ російські окупанти атакують понад рік – з літа 2024 року, відколи оголосили масштабний наступ на цей напрямок. З початку повномасштабного вторгнення населення скоротилося з понад 60 тисяч до однієї тисячі (за останніми даними Донецької ОВА).
«Коршун» – піхотинець 10 ОГШБр «Едельвейс» за 7 місяців бойового досвіду пережив чимало: взяв у полон ворожого солдата, сам утримував позицію протягом кількох діб, отримав поранення. Командування подало бійця на орден «За мужність».
Швидка від'їжджає від Інституту серця о першій ночі. Летить під сто пʼятдесят кілометрів на годину, зрідка вмикаючи сирени, бо майже усі траси – порожні. Тримає курс до Коростеня. У невеликому місті на Житомирщині є посмертний донор, чиє серце може врятувати важкохворого пацієнта.
Через Херсонщину проходить одна із найскладніших ділянок фронту – з лабіринтами дельти, заростями і примарними переправами. Серед тих, хто адаптувався до цієї стихії – підрозділ «Бузький гард». Його бійці поєднують знання місцевості з тактикою асиметричних ударів. Frontliner розповідає, як вони працюють у зоні постійного ризику.
Художниця Валентина Гук прикрашає вулиці Харкова власноруч створеними мозаїками. Сьогодні на будівлях міста висять уже шість візерунків створених з уламків вікон, що не витримали російських обстрілів. На кожну з них Валентина витрачає кілька тижнів кропіткої роботи, починаючи від пошуку скелець на руїнах та закінчуючи їхнім складанням у незвичні «пазли».
Росіяни посилюють атаки на Донеччині, зокрема нищать критичну інфраструктуру найбільших міст області. Авіабомби та FPV-дрони сипляться на вулиці Добропілля, Костянтинівки та Дружківки годинами поспіль.
На прохання наших підписників Андрій і Віта запитали місцевих мешканців та військових, які тримають оборону, що вони думають про заяви Дональда Трампа про необхідність поступок з боку України, а також щодо можливості припинення війни.
Азовець після полону: били кулаками та палками, намагались повісити свої військові злочини на українських військовополонених, змушували стояти по 16 годин на добу, так про російський полон розповідає азовець Юрій Свідерський. 23-річний військовослужбовець з Хмельницького перебував у неволі після боїв за Маріуполь понад 2 роки. Він був очевидцем повного знищення міста росіянами, підриву бараку в Оленівці з українськими бранцями, тортур та численних нелюдських допитів. Вже пів року як Юрій повернувся в Україну, хлопець досі проходить реабілітацію, оскільки має проблеми із судинами та зубами через отриманні в полоні травми. Frontliner зустрівся з Юрієм у Хмельницькому, коли хлопець приїхав на роботу до своєї дівчини Таїсії в проміжку між реабілітаціями. Далі – пряма мова героя.
Батальйон «Алькатрас» у складі 93 механізованої бригади «Холодний Яр» (93 ОМБр) складається з засуджених, які підписали контракт з ЗСУ. Це чоловіки, кожен зі своєю історією та статтею Кримінального кодексу, за які відбували покарання. Дехто з них провів за ґратами лише декілька місяців, дехто – більшу частину життя. Тепер вони вчаться бути штурмовиками та вже зовсім скоро покажуть себе на полі бою.
Чергова загроза атаки російською балістикою змусила ліцеїстів серед навчання йти у підвал. Під ревіння ракети ті здійснили марш подвірʼям і грюкнули дверима, залишаючи небезпеку позаду. До білих стін у підвалі щільно притиснуті двоярусні ліжка на металевому каркасі, що чергою тягнуться до кінця довгого коридору. На кожному – по двоє-троє юнаків у верхньому одязі. Видихають холодне повітря, а з щік помалу сходить рум’янець.
Нічний виїзд бадьорить краще за каву. За прифронтовою Костянтинівкою починаються бездоріжжя. Морозу немає, натомість є гливке болото під колесами, на якому корч носить, ніби надувну кульку в гірському потоці. Водій на ім'я Андрій щосили стискає кермо, вирівнюючи транспорт. Ціна сходження з маршруту висока – обабіч болота заміновані поля. «Зараз буде ще більш весело!» – обіцяє він, вимикає фари, і дорога перетворюється на «веселі гірки». За деякий час атракціон закінчується. З посадки виходить чоловік і підсвічує червоним ліхтариком. Проводить у бліндаж. Чути «виходи» танку – працюють сусіди. За кілька кілометрів – Торецьк.
Репортери Frontliner Андрій Дубчак і Вікторія Калімбет вирушили на Донеччину, щоб розповісти, як живуть прифронтові міста та села. Вони відвідають позиції українських військових, поспілкуються з місцевими жителями та щодня ділитимуться фотографіями й нотатками з відрядження. Слідкуйте за їхнім щоденником на сайті Frontliner.
Після довгих місяців катувань звільнені з російського полону чоловіки змушені продовжувати боротися за свої життя. Багато з них залишилися без домівки, грошей і належної опіки з боку держави. Щоб допомогти собі та підтримати інших, колишні вʼязні обʼєдналися у мережу «Випускники». Обʼєднані спільним досвідом пережитих тортур та приниження з боку окупантів, вони знаходять розуміння та підтримку. Їм також допомагає гумор, саме тому вони жартівливо називають себе «випускниками». Колишні полонені розповіли Frontliner, як вони потрапили у неволю, вижили у російських катівнях, звільнилися з полону і вже на волі виборюють своє право на гідне життя.
Російська армія під час повномасштабної війни регулярно завдає ударів як ракетами, так і дронами, руйнуючи критичну інфраструктуру та житлові квартали столиці.
Жінка у темній кімнаті так зосереджено молиться, що не відчуває навіть болю в затерплих ногах. Кілька годин тому вона вирвалася з окупованого Ірпеня, і щойно дізналася, що її коханий чоловік-військовий потрапив в полон до росіян. Цю жінку звуть Анастасія. Але друзі і чоловік називають Валькірією. Як склалася історія кохання, що розпочалася 14 лютого, розповідає Frontliner.
120-міліметрова міна не зупинила сержанта «Лєшого». Він втратив руку, тому мав бути комісований. Але колишній лісник більше не бачить себе в мирному житті. Тепер він сповнений бажання помститися росіянам за вкрадені мрії та зруйнований дім в Маріуполі. Тому «Лєший» повернувся на фронт. Військовий розповів репортерам Frontliner, який біль доводиться долати заради того, щоб знову стати в стрій.
Після 30 років життя у Харкові, Надія Громицька повернулася у Ізюм заради літнього батька. У понівеченому обстрілами місті жінка відкрила магазин, в якому облаштувала також благодійний секонд-хенд. Надія віддає добро людям, і воно повертається. Її історія про життєлюбність, позитивне мислення та віру в перемогу попри втрати та небезпеку.
У нідерландському місті Лейден до 5 березня проходить фотовиставка «Далеко і водночас так близько», яка представляє реалії агресивної війни Росії проти України.
