Вибухнув у повітрі: військовий розповів як збив перший російський гелікоптер над Гостомелем
Сергій Фалатюк із позивним «Фара» збив російський гелікоптер Ка-52 під час бою за Гостомель у лютому 2022 року з ПЗРК «Ігла-1». На початку повномасштабного вторгнення йому було 25. Тепер за плечима Сергія – бої за Київщину, Харківський контрнаступ, Бахмут, поранення та повернення на фронт. Сьогодні він – командир батареї зенітно-безпілотних авіаційних комплексів. Frontliner зустрівся з військовим на сході України, щоб поговорити про перші дні великої війни, еволюцію сучасного бою та відповідальність командира за своїх людей.
Свій шлях у війську «Фара» розпочав ще у 2016 році у складі 8-го полку оперативного призначення «Ягуар» (з 2022 року – 14-та бригада НГУ «Червона Калина» – ред.). Із 2018-го воює у складі 4-ї бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж».
У 2021 році Сергій Фалатюк отримав офіцерське звання. На початку 2022-го військовий проходив курси підвищення кваліфікації у Харківській академії Національної гвардії України. Через загострення пандемії COVID-19 особовий склад перевели на заочну форму навчання, після чого він повернувся до Києва. Більшість його підрозділу на той момент уже перебували на Сході.
– Ми сиділи з дружиною на кухні, обговорювали новини. Вже ходили чутки, що буде повномасштабне вторгнення. Жартували: треба застрахувати квартиру, телевізор, холодильник. А то, кажу, раптом доведеться нові купувати, – згадує Сергій.
Командування проводило наради щодо ймовірного наступу РФ та оборони Київщини. Апелюючи до заяв російського президента, військові припускали, що ворог може рушити саме на столицю. Водночас більшість усе ж вважала, що основні бойові дії розгорнуться на Донеччині та Луганщині, де росіяни вже мали плацдарм і значну присутність своїх сил.
Frontliner: Як для Вас почалось повномасштабне вторгнення?
Сергій Фалатюк: У ніч на 24 лютого я заступив на чергування в аеропорту ДП «Антонов» у Гостомелі. Ми організували зведену роту по охороні території підприємства. Я був старшим із напрямку ППО, виставив позиції, і ми несли чергування. Все почалося з ударів ракетами по Києву, по ДП «Антонов», по військовій частині. А потім у повітряний простір зайшли перші штурмові гелікоптери.
Вони думали, що «Київ за три дні» спрацює. Хотіли показати своє найкраще озброєння: Ка-52, Т-90, літаки, що вони «друга армія світу». Але, як показала практика, воно все зроблене з металу і пластику – і все горить.
– Якою була перша реакція, коли Ви побачили гелікоптери?
– Коли вони летіли, страшно не було. Але коли зрозуміли, що треба збивати, тоді страх пробрав. Тому що всі, хто був із ППО на ДП «Антонов», до цього не робили бойових пусків із ПЗРК «Ігла». Працювали тільки на симуляторах.
Було вагання, що хтось може не зробити пуск, може зловити ступор. Але я взяв відповідальність на себе, бо був командиром цієї «збірної солянки». Там були люди з різних батарей, не тільки з мого підрозділу.
– Під час першого пострілу Ви сумнівалися? Чи це рішення було прийняте на адреналіні?
– Ні, це було швидке й обдумане рішення. Я бачу ціль, знаю, як користуватися ПЗРК, передаю по рації старшому начальнику, що спостерігаю Ка-52. Мені відповідають, що по радарах нічого не видно.
Я роблю накол, бачу, що гелікоптер уже дуже близько. І розумію: згідно з тактико-технічними характеристиками, якщо ціль ближче ніж 500 метрів, ракета може не влучити, бо заплутається в місцевості. Тому я пропустив його, дав йому відійти далі й уже тоді стріляв навздогін. Були вагання. Але я взяв першу ракету, зробив перший пуск і влучив у перший гелікоптер. Він вибухнув у повітрі, і тоді я зрозумів: усе має вийти.
Хлопці розібрали ракети й почали працювати далі. Скільки було пусків – стільки було й збитих цілей. Усього нам вдалося знищити шість повітряних суден. З них двоє збиті мною.
– Після цього Вам довелося вступити в контактний бій?
– Так. Ка-52 сам десант не несе. Заходили Ка-52 і Мі-8. На Мі-8 уже був десант. І коли в нас закінчилися переносні зенітно-ракетні комплекси, ми вступили в стрілецькі бої з піхотою, яка висаджувалася.
Коли зрозуміли, що боєприпасів стає обмаль, надійшла команда відійти на більш вигідні рубежі для поповнення БК.
На вечір, коли ми відійшли, туди вже зайшли 72-га окрема механізована бригада, ГУРівці, ССОшники. Нас поміняли, ми вийшли. А згодом надійшла команда, що треба заходити назад. І прозвучало питання: «Чи готові ми повернутися?». Я розумів: якщо скажу «ні», це буде «ні» для всіх. Тому ми повернулися без вагань.
– Після звільнення Київщини бригаду перекинули на Бахмутський напрямок – один з найважчих станом на 2022 рік. Наскільки інтенсивно тоді літала ворожа авіація? Часто доводилось збивати?
– У жовтні 2022 року я збив два російські штурмовики Су-25 ПЗРК «Ігла» на околицях Бахмута. Ми тільки зайшли на напрямок. Акустично почули літак, підпустили його в зону ураження. Я здійснив пуск – і влучив. В грудні отримав поранення. Шість уламків у груди, під час мінометного обстрілу. Рік точно провів на реабілітації. Хотіли списувати за станом здоров’я, але відмовився. Як то кажуть: необмежено придатний.
В зону я вже повернувся в 2024-му, і тоді ми почали формувати батарею зенітних FPV-перехоплювачів. Бо важка авіація відійшла на задній план, літаки до нас більше не залітали. Натомість, почала розвиватися дронова складова. Почало з’являтися дуже багато розвідників, «крил», баражуючих боєприпасів.
– Скільки часу пішло на те, щоб навчитися збивати російські «крила»?
– Десь два-три місяці, щоб вийти на нормальний рівень. Створили перший екіпаж, навчили людей, інженерів, почали працювати далі. Не стояли на місці й не чекали результатів від одного екіпажу – формували наступні.
У нас екіпажі так сформовані, що там немає до кого причепитися. Ми не набирали людей просто так. Підбирали по характеру, по духу. Цей – хороший пілот, той – хороший інженер, той – хороший споттер. Всі хлопці знають, заради чого вони тут, і роблять свою роботу дуже добре.
Людям треба багато практики. Мало просто отримати сертифікат пілота. Треба, щоб була м’язова пам’ять, – щоб ти не думав, який тумблер натискати, а робив це автоматично. Щоб руки самі знали, що робити в будь-якій ситуації.
– Як Ви думаєте, проблема з нестачею людей у війську сьогодні – це відповідальність лише самих громадян? Чи багато залежить і від командування бригади, підрозділів?
– Люди часто не йдуть в армію, тому що дуже багато різних пліток. Люблять перебільшувати: що там «капець», що «всіх уб’ють».
Я завжди казав своєму особовому складу: поки сам не заїдеш і не побачиш, не зрозумієш. Багато хто після першого виїзду вже не хоче звідти їхати, бо бачить, що все не так, як пишуть у телеграм-каналах. Так, війна – це страшно. Так, можуть убити. Але прилетіти може й у Києві.
Усі хочуть, щоб спочатку їм дали, а потім вони дадуть якийсь фідбек. Але так не працює. Не тільки в державі, так ніде не працює. Так само і в бізнесі, і на будь-якій роботі: спочатку ти вкладаєшся, а потім отримуєш результат.
– Що для Вас означає «хороший підрозділ»?
– У нас нормальне, гуманне ставлення до людей. Я не бачив у своїй бригаді, щоб когось били, прив’язували чи знущалися. Є вихідні, є ротації, є навчання. Людей готують, адаптація, КМБ, фахова підготовка – усе це є.
Піхотна підготовка – це база для всіх. Навіть якщо ти FPV-пілот, через п’ять хвилин до тебе може доповзти росіянин, і ти вже маєш працювати як піхотинець.
Мобілізовані, які спочатку бояться, часто змінюють свою думку після потрапляння в підрозділ. Люди бачать, що до них нормальне ставлення, що їх хочуть навчити. І тоді вже все залежить від самої людини – хоче вона вчитись чи ні.
– Ви поважаєте противника? Що можете сказати про рівень військової підготовки росіян?
– Не те щоб поважаю. Але недооцінювати їх не можна. Вони дуже швидко вчаться на своїх помилках. Уже теж збивають повітряні цілі, роблять свої FPV-перехоплювачі. Противник підступний. І якщо думати, що там самі “чмобіки” — це помилка.
Але різниця між нами велика. Я бачив, як росіяни штурмують. Просто женуть натовп людей. Половина йде без спорядження, інколи навіть без зброї. Хтось із поламаними ногами, на милицях. Були навіть ті, кого їхнє ж командування карало — роздягали за якісь провини і відправляли в посадку фактично на забій. Одного разу взяли в полон — у нього були незаряджені магазини. У нас такого немає. Людей готують.
