8 серпня 2025 року в Києві прощаються з Вікторією Рощиною – 27-річною журналісткою, яку росіяни закатували в полоні. Її вбивство сколихнуло міжнародну спільноту і стало ще одним свідченням жорстокості та беззаконня Росії.
Він втратив пам'ять про народження своєї доньки, але ніколи не забуде російських злочинів проти України. Іван Любиш-Кірдей, воєнний кореспондент Reuters і лауреат премії імені Георгія Ґонґадзе отримав тяжке поранення голови під час ракетної атаки на Краматорськ у 2024 році. Майже рік по тому він відтворює своє життя з розповідей близьких і поодиноких спогадів, що лишилися після травми.
Сьогодні в ніч на 6 червня 2025 року Росіяни скоїли чергову масовану атаку на Україну. Ворог бив ракетами та дронами, що призвело до смертей, поранень і руйнацій. У Києві загинули троє рятувальників ДСНС. Щонайменше 25 киян поранені. Збитки цієї ночі – підраховують. Frontliner розповідає про неспокійні ночі в столиці та досвід очевидців.
День третій – ще 303 військових повернулись додому з ворожого полону. 25 травня в Україну повернулись ще 303 військовослужбовця в рамках великого обміну «1000 на 1000».
Досвідчені інструктори, зокрема ветерани полку «Азов» та бійці 3-ї окремої штурмової бригади, одного з найбоєздатніших підрозділів ЗСУ, проводять тренування для цивільних. Тут відбуваються навчання базовим військовим навичкам, необхідним у час війни серед інших для цивільних, організовані громадськими активістами у Києві.
24 квітня 2025 року Київ пережив одну з найпотужніших атак за останній час. Протягом понад чотирьох годин у столиці тривала повітряна тривога через масовану нічну атаку ракет та "шахедів".
Ефективність дронів у сучасній війні є беззаперечною. Безпілотники за кількасот доларів здатні не лише вбити піхотинця, а й знищити або вивести з ладу техніку вартістю в мільйони доларів. За словами головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, лише у січні 66% втрат російської військової техніки були спричинені саме ударними БПЛА. Статистика застосування дронів з російської сторони, на жаль, пропорційна.
На полігоні десантно-штурмових військ інструктори навчають особовий склад водінню броньованих машин. Бійці кермують бронеавтомобілями «Козак», Dingo, MaxxPro, Kirpi. Вони вивчають матчастину та безпосередньо водіння у різний час доби. Крім того, відпрацьовуються також вправи з орієнтації на місцевості (рух по точках), швидкого десантування, евакуації поранених, протидії FPV-дронам, подолання водної перешкоди.
199 навчальний центр – єдиний в Україні заклад, який займається підготовкою особового складу для підрозділів десантно-штурмових військ. Тут пройшли вишкіл військовослужбовці, які брали участь в боях на Донецькому, Харківському, Запорізькому, Курському напрямках.
Після довгих місяців катувань звільнені з російського полону чоловіки змушені продовжувати боротися за свої життя. Багато з них залишилися без домівки, грошей і належної опіки з боку держави. Щоб допомогти собі та підтримати інших, колишні вʼязні обʼєдналися у мережу «Випускники». Обʼєднані спільним досвідом пережитих тортур та приниження з боку окупантів, вони знаходять розуміння та підтримку. Їм також допомагає гумор, саме тому вони жартівливо називають себе «випускниками». Колишні полонені розповіли Frontliner, як вони потрапили у неволю, вижили у російських катівнях, звільнилися з полону і вже на волі виборюють своє право на гідне життя.
Російська армія під час повномасштабної війни регулярно завдає ударів як ракетами, так і дронами, руйнуючи критичну інфраструктуру та житлові квартали столиці.
120-міліметрова міна не зупинила сержанта «Лєшого». Він втратив руку, тому мав бути комісований. Але колишній лісник більше не бачить себе в мирному житті. Тепер він сповнений бажання помститися росіянам за вкрадені мрії та зруйнований дім в Маріуполі. Тому «Лєший» повернувся на фронт. Військовий розповів репортерам Frontliner, який біль доводиться долати заради того, щоб знову стати в стрій.
Мощун латає стріхи і стіни, розміновує ліс, ставить меморіали полеглим, лікує рани, а ще – живе волонтерством. У центрі – скромна ялинка і серце з назвою села. Тут без малого три роки тому провалилася операція «Київ за 3 дні», хоча подекуди противник був на відстані витягнутої руки від Києва. Мощун став одним із форпостів, маленьким камінцем у чоботі, що змусив зашпортатись російське військо. Ціна була висока: не залишилося жодної цілої будівлі і жодної родини, яка б не постраждала.
Вже третій рік Україна проходить у повномасштабній війні з Росією. 2024-й був особливо важким та виснажливим для армії, для суспільства, для економіки. Щодня 100-200 бойових зіткнень вздовж тисячокілометрової лінії фронту. Сотні дронів та ракет на міста та села в глибині країни. Перевага армії РФ у ресурсі людей та зброї дається взнаки втратами територій та виснаженням людей в українській армії. Ситуація стає критичною. Але суспільство наче звикло до життя у війні. Втома моральна, економічна та від невизначеності майбутнього наче засліплюють і приховують від нас основну і незмінну мету РФ – знищення України назавжди. 2025 рік може стати у цій війні вирішальним…
Війна оприявнила, хто є зрадником і чекає на «рускій мір» у вільних містах України, а хто відкрито заявляє про свою патріотичну позицію навіть під російською окупацією. Проти останніх Росія влаштовує показові судилища та кидає до в’язниць. Механізму повернення цивільних українців з російських тюрем все ще немає, але Україна вперше заявила про намір домовлятися з державою-агресоркою, аби врятувати своїх громадян. Заради цього держава готова видавати Росії ув’язнених колаборантів та агентів. Frontliner розповідає історії зрадників та патріотів.
1000 днів тому українці прокинулись від вибухів. Війна на той момент тривала вже 8 років, цнотливо прикрита фіговими листочками абривіатур АТО і ООС. Однак давалася взнаки вона військовим, їхнім родинам, волонтерам та ще ветеранам, які зализували фізичні та ментальні рани і намагалися інтегруватися у цивільний світ. Значна частина українського суспільства просто «жила життя». Повномасштабне вторгнення змусило прокинутись усіх. Як змінилися українці за 1000 днів після третьої точки неповернення?
На Стіні пам’яті на Михайлівській площі в Києві вже немає місця для нових фотографій загиблих військових. До повномасштабного вторгнення цей меморіал містив майже 5 тисяч портретів. Нині він більший принаймні вдвічі, та все ж, не має імен усіх полеглих захисників. Вшановуючи їхню памʼять, рідні та близькі несуть до Стіни квіти, лампадки, церковні свічки, прапорці, а навіть похоронні вінки. Тим часом вицвілі на сонці фотографії, на яких ледь можна розгледіти обличчя, ніхто не наважується прибрати. Хто відповідає за цей стихійний меморіал? Чи йому місце на Михайлівській площі? Чи може одна стіна вмістити памʼять про всіх полеглих у боях російсько-української війни?
Ксенотерапія зареєстрована як медичний метод, кетамін-терапія перебуває на стадії наукового дослідження, фармакологічний канабіс в Україні легалізували лише нещодавно, а псилоцибін досі заборонений. Однак, усі ці речовини й гази допомагають у психотерапії боротися з наслідками ПТСР.
Стан води у Десні покращується, річка стає чистішою, кажуть у Куликівській селищній раді. Це підтверджують і в Міндовкілля. За інформацією відомства, забруднення сповільнилося, фіксується точково та має неоднорідний характер. На Чернігівщині працюють три аераційні установки. Проте купання та вилов риби у Десні повністю заборонені. Репортери Frontliner проїхали вниз по течії Десни від Ковчина, Чернігівської області до Києва.
Frontliner розповідає про невидимий, але критично важливий тил 37-ої бригади морської піхоти ЗСУ, де рутина стала основою для героїзму на передовій. Ангар розташований в кількох десятках кілометрів від фронту все заставлено військовою технікою, що очікує ремонту. Під щонайменше 10-метровими стелями стоять підбита дроном САУ (самохідна артилерійська установка), американський бронетранспортер М113 (пращур загальновідомого Bradley), ще один […]