-
Зшити, стабілізувати, вивезти – історії одного стабпункту
Репортерці Frontliner вдалося потрапити на стабілізаційний пункт, на Донеччині, за відсутності чергової хвилі поранених. Тож з’явилася нагода розпитати медиків про особливі випадки у їхній роботі. Ті не стали приховувати подробиць.
-
Переїзд страшніший за КАБ-и – чому жителі прифронтової громади залишаються під обстрілами?
Великий Бурлук, розташований лише за 20 кілометрів від російського кордону, опинився поміж двох фронтів. На північному заході точаться бої в районі спаленого вщент Вовчанська, на південному сході росіяни рівняють з землею Купʼянськ. Утім, попри постійні ракетні обстріли та удари КАБ-ів, більшість бурлучан залишається у селищі. Вони почуваються покинутими напризволяще та впевнені, що не знайдуть кращого життя деінде.
-
Названі родичі – вони стали джерелом турботи для військових після поранень
У двері лікарні Святого Луки заходять дві жінки, одна з них несе велику сумку, інша ‒ читає з нотатника: «У травматологію ‒ подушку, у хірургію ‒ штани, фотокартки ‒ в опікове». Це прохання військових, що одужують після поранень у Львові. Соцпрацівниці Іванна та Інна виконують функцію, яка в лікарні не передбачена: на період лікування, для багатьох воїнів вони стають близькими людьми, які готові підтримати, допомогти чи просто вислухати.
-
Село, через яке перечепилася «друга армія світу» – як відроджується Мощун
Мощун латає стріхи і стіни, розміновує ліс, ставить меморіали полеглим, лікує рани, а ще – живе волонтерством. У центрі – скромна ялинка і серце з назвою села. Тут без малого три роки тому провалилася операція «Київ за 3 дні», хоча подекуди противник був на відстані витягнутої руки від Києва. Мощун став одним із форпостів, маленьким камінцем у чоботі, що змусив зашпортатись російське військо. Ціна була висока: не залишилося жодної цілої будівлі і жодної родини, яка б не постраждала.
-
Мрія про армію. Ліцей Героїв Крут створює нову модель військової школи
Ввечері випав перший за зиму сніг. Захрустів, коли по ньому пробігли дві невисокі фігури. Вони зупинилися відсапатися під ліхтарем. У жовтому світлі набув обрисів їхній одяг: бігові кофти і штани, синтетичні шапки і рукавиці. До бігунів підійшло ще троє. Разом вони встали в коло і почали відтискатись від злегка вкритого снігом асфальту.
-
Захищено: Гроші для ветерана на власну справу – що потрібно, крім бажання
Уривка немає, тому що запис захищений.
-
Хто вселив страх у серце шахтаря з Донеччини?
Мій дід Анатолій помер, але так і не впустив у себе Україну. Навіть переживши російську окупацію, він пішов зачарованим “рускім міром”. Більшу частину життя дід був шахтарем, жив на Донеччині. Там у нього був дім, була сім’я. Не бідували. На зламі часів, коли радянська економіка почала перетворюватися на українську, як більшості, стало складніше. Завдяки взаємній підтримці родина пережила той період, знову прийшов час відносного достатку. Зв’язок мого діда з моєю матір’ю, увірвався, коли виявилося, що росіянин Анатолій став батьком українки Ірини. Він не зміг прийняти цього. Якщо колись дід сумнівався в існуванні українців, то з часом він став ненавидіти “бандерівців”. З цією ненавистю та в страху він помер у Полтаві. Історія мого діда – не унікальна, навпаки, вона типова для великої частини старшого покоління в регіоні. Такі зламані долі стали камінцями у стіні, яку Росія десятиліттями намагається звести між Донеччиною та рештою регіонів України. Далі описаний приклад моєї сім’ї показує в деталях як це відбувалося.
-
«Я маю йти вперед». Два шляхи у майбутнє для ветерана з пораненням
Втративши ногу на фронті, а разом з тим і можливість бути причетним до військової справи, Микита Горняк вимушений шукати новий сенс у житті. Зараз він розбудовує виробництво інклюзивного одягу, щоб створювати комфортні та стильні речі для таких, як він сам. Водночас Микита не полишає думок про повернення в армію, яка за роки служби стала для нього близькою та зрозумілою.
-
Ловець КАБів: як працює новий український комплекс «Ай-Петрі»
Понад тисяча кілометрів фронту - від Херсонщини до Покровська - цілодобово у полі зору російських безпілотників. В небі - великі дрони-розвідники, мавіки, денні і нічні та всюдисущі FPV. Їхнє розташування в режимі онлайн видно на моніторі, в спеціальній закодованій програмі.
-
Ціна колаборанта. Як повернути своїх і позбутися зрадників?
Війна оприявнила, хто є зрадником і чекає на «рускій мір» у вільних містах України, а хто відкрито заявляє про свою патріотичну позицію навіть під російською окупацією. Проти останніх Росія влаштовує показові судилища та кидає до в’язниць. Механізму повернення цивільних українців з російських тюрем все ще немає, але Україна вперше заявила про намір домовлятися з державою-агресоркою, аби врятувати своїх громадян. Заради цього держава готова видавати Росії ув’язнених колаборантів та агентів. Frontliner розповідає історії зрадників та патріотів.
-
«Найважче грати гімн України, коли труну опускають»: 13-річний трубач проводжає полеглих захисників
13-річний Денис Гапонюк із села Верба на Рівненщині грає у похоронному оркестрі на прощаннях з військовослужбовцями. До оркестру хлопець доєднався як тільки йому виповнилось 12 років, виконує траурні марші на трубі. А коли похоронів немає — грає у Вербівській музичній школі, готуючись до екзамену. На дозвіллі Денис із сімʼєю робить окопні свічки для бригади свого дядька, який воює на фронті. Frontliner побував на похованні військовослужбовця разом з оркестром, в якому грає Денис, та вдома у родини Гапонюків.
