-
«Били кулаками і палками»: звільнений з полону азовець розповів про тортури
Азовець після полону: били кулаками та палками, намагались повісити свої військові злочини на українських військовополонених, змушували стояти по 16 годин на добу, так про російський полон розповідає азовець Юрій Свідерський. 23-річний військовослужбовець з Хмельницького перебував у неволі після боїв за Маріуполь понад 2 роки. Він був очевидцем повного знищення міста росіянами, підриву бараку в Оленівці з українськими бранцями, тортур та численних нелюдських допитів. Вже пів року як Юрій повернувся в Україну, хлопець досі проходить реабілітацію, оскільки має проблеми із судинами та зубами через отриманні в полоні травми. Frontliner зустрівся з Юрієм у Хмельницькому, коли хлопець приїхав на роботу до своєї дівчини Таїсії в проміжку між реабілітаціями. Далі – пряма мова героя.
-
Де навчаються майбутні адмірали України?
Чергова загроза атаки російською балістикою змусила ліцеїстів серед навчання йти у підвал. Під ревіння ракети ті здійснили марш подвірʼям і грюкнули дверима, залишаючи небезпеку позаду. До білих стін у підвалі щільно притиснуті двоярусні ліжка на металевому каркасі, що чергою тягнуться до кінця довгого коридору. На кожному – по двоє-троє юнаків у верхньому одязі. Видихають холодне повітря, а з щік помалу сходить рум’янець.
-
Штрафи крупного калібру. Як працює бойова бригада патрульної поліції
Нічний виїзд бадьорить краще за каву. За прифронтовою Костянтинівкою починаються бездоріжжя. Морозу немає, натомість є гливке болото під колесами, на якому корч носить, ніби надувну кульку в гірському потоці. Водій на ім'я Андрій щосили стискає кермо, вирівнюючи транспорт. Ціна сходження з маршруту висока – обабіч болота заміновані поля. «Зараз буде ще більш весело!» – обіцяє він, вимикає фари, і дорога перетворюється на «веселі гірки». За деякий час атракціон закінчується. З посадки виходить чоловік і підсвічує червоним ліхтариком. Проводить у бліндаж. Чути «виходи» танку – працюють сусіди. За кілька кілометрів – Торецьк.
-
Фронтовий щоденник Андрія і Віти
Репортери Frontliner Андрій Дубчак і Вікторія Калімбет вирушили на Донеччину, щоб розповісти, як живуть прифронтові міста та села. Вони відвідають позиції українських військових, поспілкуються з місцевими жителями та щодня ділитимуться фотографіями й нотатками з відрядження. Слідкуйте за їхнім щоденником на сайті Frontliner.
-
«Випускники» з катівні – після російського полону чоловіки змушені допомагати собі самі
Після довгих місяців катувань звільнені з російського полону чоловіки змушені продовжувати боротися за свої життя. Багато з них залишилися без домівки, грошей і належної опіки з боку держави. Щоб допомогти собі та підтримати інших, колишні вʼязні обʼєдналися у мережу «Випускники». Обʼєднані спільним досвідом пережитих тортур та приниження з боку окупантів, вони знаходять розуміння та підтримку. Їм також допомагає гумор, саме тому вони жартівливо називають себе «випускниками». Колишні полонені розповіли Frontliner, як вони потрапили у неволю, вижили у російських катівнях, звільнилися з полону і вже на волі виборюють своє право на гідне життя.
-
«Настільки жадібна, що не віддам тебе смерті» – Валькірія дружина Вікінга
Жінка у темній кімнаті так зосереджено молиться, що не відчуває навіть болю в затерплих ногах. Кілька годин тому вона вирвалася з окупованого Ірпеня, і щойно дізналася, що її коханий чоловік-військовий потрапив в полон до росіян. Цю жінку звуть Анастасія. Але друзі і чоловік називають Валькірією. Як склалася історія кохання, що розпочалася 14 лютого, розповідає Frontliner.
-
«Стріляю, кермую, навіть малюю» – “Лєший” з протезом руки повернувся на фронт
120-міліметрова міна не зупинила сержанта «Лєшого». Він втратив руку, тому мав бути комісований. Але колишній лісник більше не бачить себе в мирному житті. Тепер він сповнений бажання помститися росіянам за вкрадені мрії та зруйнований дім в Маріуполі. Тому «Лєший» повернувся на фронт. Військовий розповів репортерам Frontliner, який біль доводиться долати заради того, щоб знову стати в стрій.
-
«Родзинка» прифронтового Ізюма
Після 30 років життя у Харкові, Надія Громицька повернулася у Ізюм заради літнього батька. У понівеченому обстрілами місті жінка відкрила магазин, в якому облаштувала також благодійний секонд-хенд. Надія віддає добро людям, і воно повертається. Її історія про життєлюбність, позитивне мислення та віру в перемогу попри втрати та небезпеку.
-
«Бачу його у кожному фото». Родини шукають зниклих безвісти військових
Десятків військовослужбовців 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила немає на зв’язку вже більше пів року. Влітку 2024 року вони вийшли на бойові завдання поблизу Часового Яру і нині вважаються зниклими безвісти. Їхні рідні вірять, що захисники живі і потребують допомоги. Тож тепер роблять усе, аби вийти на слід зниклих.
-
Зшити, стабілізувати, вивезти – історії одного стабпункту
Репортерці Frontliner вдалося потрапити на стабілізаційний пункт, на Донеччині, за відсутності чергової хвилі поранених. Тож з’явилася нагода розпитати медиків про особливі випадки у їхній роботі. Ті не стали приховувати подробиць.
-
Переїзд страшніший за КАБ-и – чому жителі прифронтової громади залишаються під обстрілами?
Великий Бурлук, розташований лише за 20 кілометрів від російського кордону, опинився поміж двох фронтів. На північному заході точаться бої в районі спаленого вщент Вовчанська, на південному сході росіяни рівняють з землею Купʼянськ. Утім, попри постійні ракетні обстріли та удари КАБ-ів, більшість бурлучан залишається у селищі. Вони почуваються покинутими напризволяще та впевнені, що не знайдуть кращого життя деінде.
