Покровськ російські окупанти атакують понад рік – з літа 2024 року, відколи оголосили масштабний наступ на цей напрямок. З початку повномасштабного вторгнення населення скоротилося з понад 60 тисяч до однієї тисячі (за останніми даними Донецької ОВА).
«Коршун» – піхотинець 10 ОГШБр «Едельвейс» за 7 місяців бойового досвіду пережив чимало: взяв у полон ворожого солдата, сам утримував позицію протягом кількох діб, отримав поранення. Командування подало бійця на орден «За мужність».
Швидка від'їжджає від Інституту серця о першій ночі. Летить під сто пʼятдесят кілометрів на годину, зрідка вмикаючи сирени, бо майже усі траси – порожні. Тримає курс до Коростеня. У невеликому місті на Житомирщині є посмертний донор, чиє серце може врятувати важкохворого пацієнта.
Через Херсонщину проходить одна із найскладніших ділянок фронту – з лабіринтами дельти, заростями і примарними переправами. Серед тих, хто адаптувався до цієї стихії – підрозділ «Бузький гард». Його бійці поєднують знання місцевості з тактикою асиметричних ударів. Frontliner розповідає, як вони працюють у зоні постійного ризику.
Художниця Валентина Гук прикрашає вулиці Харкова власноруч створеними мозаїками. Сьогодні на будівлях міста висять уже шість візерунків створених з уламків вікон, що не витримали російських обстрілів. На кожну з них Валентина витрачає кілька тижнів кропіткої роботи, починаючи від пошуку скелець на руїнах та закінчуючи їхнім складанням у незвичні «пазли».
Росіяни посилюють атаки на Донеччині, зокрема нищать критичну інфраструктуру найбільших міст області. Авіабомби та FPV-дрони сипляться на вулиці Добропілля, Костянтинівки та Дружківки годинами поспіль.
199 навчальний центр – єдиний в Україні заклад, який займається підготовкою особового складу для підрозділів десантно-штурмових військ. Тут пройшли вишкіл військовослужбовці, які брали участь в боях на Донецькому, Харківському, Запорізькому, Курському напрямках.
Жінки на війні проходять навчання з вогневої, тактичної та медичної підготовки на курсі нацспротиву. У кожної своя мотивація взяти до рук зброю.
Вулиці всіяні тілами вбитих цивільних, та захаращені згорілим залізяччям, на яке перетворилася російська техніка. Навкруги – побиті та зруйновані вщент будинки. Так виглядала Буча, коли після звільнення від окупантів 2 квітня 2022 року в місто потрапили перші журналісти. Серед них був і репортер Frontliner, якому вдалося доїхати через Романівський міст.
«Війна для Північної Америки здається настільки далекою, що ми вважаємо себе недоторканими. Але це не так», – переконана канадійка Ейпріл Хаггет, яка понад 2 роки тому залишила мирний дім, трьох дітей і улюблену справу, щоб допомагати Україні. Після двох років волонтерства жінка підписала контракт і стала до лав української армії. Заради незнайомців у чужій країні канадійка пожертвувала шлюбом, відносинами з близькими, сном і душевним спокоєм. Попри все переконує: ні про що не шкодує, адже на цій війні вона бореться за майбутнє своїх дітей. Її історія – не лише про особистий вибір, а й про зміну західного погляду на російську агресію, яка вже майже 11 років випробовує міжнародний порядок.
«Старлінк» – не панацея та які існують альтернативи, з якими викликами стикаються зв'язківці та як загалом працює цей надскладний механізм. Про це репортерка Frontliner дізналася, відвідавши вузол зв'язку 148 ОАБр на Курахівському напрямку.
Марія два з половиною роки жила під російською окупацією. Замість підготовки до випускного зі школи й участі у танцювальних конкурсах, вона спостерігала, як рідний Бердянськ втрачав знайоме обличчя. Росіяни зупинили у місті час. І залишили в заціпенінні десятки тисяч бердянців, серед яких була й п’ятнадцятирічна Маша. Frontliner дізнався, як вона вчилася виживати у новій реальності, що не могла прийняти.
Українські Сили оборони досі поступаються в кількості оптоволоконних БПЛА на окремих ділянках фронту. Росіяни давно налагодили масове виробництво, тоді як українці в більшості виготовляють їх самостійно. Побачити роботу таких безпілотників складно – деякі тримають у таємниці, а в багатьох підрозділах таких БПЛА просто немає. Про роль оптоволоконних дронів на фронті Frontliner розповів командир відділення взводу управління групи розвідки на Покровському напрямку.
В Херсоні на вулицях малолюдно, під ногами – скло вибитих вікон, а над головою – ворожі дрони. Пересуватися містом небезпечно. У будь-який момент може прилетіти снаряд російської артилерії. Містяни намагаються якомога менше перебувати на відкритому просторі. Проте життя тут продовжується. Люди працюють, розважаються, виховують і навчають дітей. Але всі активності проходять в укриттях, оскільки лише під землею люди почувають себе у відносній безпеці.
Коли прийшов до тями, він міг ворушити тільки головою. А лікарі не давали жодних шансів на відновлення. Артем Рудень на позивний «Шокер» був бійцем 54-ї окремої механізованої бригади, свого поранення чоловік зазнав у боях за Марʼїнку. Після того, переніс 5 складних операцій, кілька місяців був прикутий до лікарняного ліжка. Згодом чоловік вирішив, що не збирається опускати руки й взявся за відновлення. Як вдалося знову відчути своє тіло та допомогти тим, хто опинився в схожій ситуації, ветеран розповів репортерам Frontliner.
7 березня російські збройні сили здійснили комбінований обстріл Добропілля з застосуванням балістичних ракет «Іскандер», РСЗВ «Торнадо-С» з касетними боєприпасами та БПЛА типу Шахед («Герань»). Удар припав на житловий мікрорайон у самому центрі міста. Наразі відомо про 11 загиблих. Попередньо, поранення отримали 50 осіб.
Чота «Карпатська січ» виникла в 2014-му як добровольче об’єднання. Тоді Ігор активно волонтерив, забезпечуючи підрозділ. Сьогодні це 49 ОШБ «Карпатська Січ», а Ігор має псевдо «Білий Джек», посаду заступника командира розвідувальної роти і симпатичний суржик. Зараз штурмовики виконують завдання у Торецьку та його околицях, непідйомні для більшості звичайних підрозділів. Frontliner з’їздив із «Білим Джеком» у рейд відвідати розвідників, механіків та водіїв. Поспілкувалися про ситуацію в регіоні, сподівання, «таксі на нуль» та досвід війни.
Сполучені Штати Америки призупинили військову допомогу Україні. Тим часом на полі бою продовжують застосовуватися артилерійські снаряди, зенітно-ракетні комплекси, ракети класу «земля-повітря», амуніція, військова техніка, засоби радіоелектронної боротьби виробництва США. Репортери Frontliner поспілкувалися з військовими та на умовах анонімності зібрали відгуки про їхній досвід застосування зразків американської зброї.
