Тепер це острів: як у Криму працюють «далекобійні санкції» України

За даними Служби зовнішньої розвідки окупаційна влада Криму відмовилась від аудіосистеми оповіщень про ракетну чи дронову небезпеку. Радник так званого «прем’єр-міністра Криму»  Олег Крючков запевняв, у випадку застосування сирен «сповіщення тривоги буде звучати 22 години на добу».

Чому основна ціль – паливно-зберігаюча інфраструктура Криму? 

В Криму немає нафтопереробних заводів. Тому пальне на півострів доправляють з Росії, використовуючи для цього Керченську протоку (пороми, понтони, порт Кавказ), Кримський міст та сухопутний коридор через окупований південь України. 

Сили оборони України зосередились на ураженні трьох ланок паливної інфраструктури:

• Логістика – порти, мости, пороми. Тобто, основні шляхи постачання, якими пальне доправляється на півострів. 
• Перевалка – морські термінали (Феодосійський морський нафтовий термінал, ТЕС-Термінал-1 у Керчі, порт Кавказ). Тут пальне перекачується з танкерів на берег.
• Зберігання – нафтобази в Гвардійському, Феодосії, Леніному, Керчі. Тут пальне накопичується та зберігається перед розподілом. 

Удар по будь-якій з цих ланок зменшує можливість Росії забезпечувати пальним свої війська. Удар по всім трьом – створює системну кризу. Саме це й відбувається зараз в Криму.

Хронологія та поступове нарощування уражень

Перші удари по паливній інфраструктурі Криму у 2026 році були точковими – нафтобаза в Гвардійському в ніч на 8 січня 2026-го, нафтобаза Азовська в березні цього року. З квітня СОУ переходять до регулярних ударів, з кожним наступним місяцем нарощуючи інтенсивність. 

На підставі аналізу частоти ударів, можна простежити певні закономірності, що вказують на логіку загальної кампанії та її подальші вектори розвитку.

1. Поступове нарощування темпу та результативності атак. Якщо у січні–березні 2026-го удари по паливних об’єктах Криму були радше епізодичними (1–2 на місяць), то з квітня-червня вони стають щотижневими, а то й щоденними. Ураження паливно-зберігальної інфраструктури чергуються з знищенням системи ППО, РЛС, авіабаз та інших супутніх локацій, які можна використовувати для логістики палива. Від початково точкових ударів-спроб знайти «дірки» в російській ППО українській військові перейшли до методичного знищення логістики ворога. 

2. Ураження – аналіз – повторне ураження. СОУ методично добивають об’єкти, що вже були уражені раніше. Феодосійський морський термінал атакували у жовтні 2025 – знищено понад половину з 43 резервуарів. У квітні 2026-го СОУ ударили по резервуарах, що «вціліли після попередніх атак». У червні – знову. Тобто жоден об’єкт не вважається «достатньо знищеним»,  якщо хоча б один з резервуарів може бути використаний ворогом.

3. Синхронність ударів по ланцюгу постачання. Удари по Криму ніколи не ізольовані від ударів по материковій Росії. Всі удари взаємопов’язані. Нафтобазу в Керчі уражено майже одночасно з портом «Кавказ» на іншому березі протоки, з якого доправляли пальне в Керч. І згодом уражено НПЗ (нафтопереробний завод) у Краснодарському краї (Туапсе, Ільський, Славянський). Адже немає сенсу руйнувати нафтобазу, якщо пальне можна швидко довезти. Звідси стратегія знищення всього ланцюга поставок.

4. Спочатку ППО, потім інфраструктура. З січня по березень СОУ системно знищували російську ППО на окупованому півострові. В січні 3 комплекси ЗРК/ЗРПК, в лютому – 5, в березні – 8. Окремо – десятки РЛС. Після послаблення ППО ворога, СОУ починають масовані удари по нафтобазах.

5. Перевага і незалежність українських технологій. Основний засіб ураження цілей в Криму – БПЛА українського виробництва. Ракети використовувалися точково і лише для особливо важливих цілей, які здебільшого знаходились на материковій частині Росії. Наприклад, Новошахтинський НПЗ в Ростовській області, що має безпосередній вплив на паливно-нафтову інфраструктуру Криму і був уражений ракетою «Нептун». Це означає, що удари СОУ не залежать від постачань західного озброєння, а сама кампанія проводиться автономно і власними силами.

6. Ефект блокади для російських окупаційних військ. Удари по портах, поромах і мосту перетворюють Крим на недоступну для росіян фортецю. Горить порт Кавказ, як наслідок не ходять пороми. Керченський міст перевантажений і обмежений для небезпечних вантажів. Росіяни бояться перевозити небезпечні вантажі, адже пам’ятають якими легкозаймистими вони можуть бути.  Залізничні мости знищені. Північнокримський канал був однією з основних артерій постачання. В ніч проти 23 червня 2026 року СОУ остаточно знищили Північнокримський міст, відрізавши альтернативні маршрути постачання. Пальне фізично складно доправити на півострів у потрібних обсягах.

7. Психологічний ефект для населення. Жителі Криму все більше незадоволені російською владою. Дослідник півдня України та заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов підтверджує психологічний вплив ударів СОУ на настрої жителів Криму. За його словами наразі населення поділяється на три категорії. Проукраїнська частина – у ейфорії. Нейтральні – стають обережнішими. Проросійські – вперше починають публічно критикувати владу. Пропаганда швидко розбивається об реалії з відсутністю бензин та  світла. 

Чому півострів – лише частина загального плану

Удари по Криму – це лише частина «нафтової війни». З січня по травень 2026 року Сили оборони України уразили 15 російських НПЗ на материковій території Росії. За словами Президента Володимира Зеленського: «Станом на травень 2026 року майже 40% первинної переробки нафти в Росії були виведені з ладу». 

Московський НПЗ, який було уражено двічі протягом червня, не зможе відновитися до кінця 2026-го. Туапсинський НПЗ уражено чотири рази за квітень, введено надзвичайний стан. В Нижньокамську уражено 2 нафтопереробні заводи, один Ярославський НПЗ (ключове джерело авіаційного гасу), Кірішський НПЗ. Кожен із цих об’єктів є частиною економіки Росії, а також частиною воєнного постачання.

Крим не є виробником, але є важливим вузлом логістики. На півострові немає НПЗ, але є нафтобази, термінали і порти, через які пальне розподіляється на військові підрозділи, що утримують в окупації південь України та російський Чорноморський флот. Знищення цієї інфраструктури б’є не по російській економіці загалом – воно б’є по боєздатності російських  військових.

Що буде далі?

Спираючись на закономірності, можна спрогнозувати наступні кроки, які ймовірно вдасться реалізувати СОУ. 

1. Добивання залишків. Всі основні нафтобази Криму вже уражені. Наступний етап – добивання останніх працездатних резервуарів. Феодосійський термінал, де з 43 резервуарів знищено понад половину, продовжить бути ціллю. Атакуватимуть і дрібніші сховища, що досі були поза увагою: склади паливно-мастильних матеріалів, резервні ємності у військових частинах. 
2. Колапс поромного сполучення. Порт Кавказ і Керченська поромна переправа не функціонують належним чином. Наступний логічний крок: повне знищення поромного флоту (залізничний пором «Славянін» ГУР знищило ще в квітні 2026 року). Єдиний канал постачання тепер – це міст, який вже перевантажений, а перевезення ПММ обмежене. 
3. Енергетична інфраструктура. Удари по ТЕЦ, ПС та газорозподільчих станціях, що почалися у червні 2026-го, свідчать про розширення типу цілей. Ймовірно слідом за паливною кризою, на Крим очікує енергетична. В Севастополі вже запроваджено графіки відключень світла. 
4. Сухопутний коридор. Україна вже кілька тижнів б’є по вантажівках і заправниках на північних підступах до Криму, перетворюючи трасу Херсон–Армянськ на «дорогу смерті». Замість того, щоб бити по складах, СОУ знищують паливо в дорозі, адже воно є менш захищеним, а технології машинного зору, про які писав Frontliner, в БПЛА дозволяють наводитись автоматично на вантажівки. 
5. Результати російських контрзаходів. Росія намагається посилити ППО Криму, перекинути додаткові комплекси, розгорнути мобільні вогневі групи. Складна техніка (РЛС, ЗРК) знаходиться під постійним ураженням, легко втрачається і важко заміщається. Ще більш вузьке місце – кваліфіковані оператори цієї техніки. Крім того, кожен комплекс, перекинутий у Крим, означає послаблення ППО в Росії, що також підходить як успішний результат української компанії. 
6. Політичні наслідки. 26 червня 2026 року самопроголошений «прем’єр-міністр Криму» Сергій Аксьонов оголосив надзвичайний стан в Криму. Наступний ймовірний крок – примусова евакуація переселенців з РФ на материкову частину Росії, що почасти вже відбувається. Результатом цього є корки з цивільних автівок перед Керченським мостом, які тягнуться на 15 км. Сергій Аксьонов і «губернатор Севастополя» Михайло Развожаєв вже публічно скаржаться. Місцеві незадоволені провалом туристичного сезону, адже вони втрачають свій основний заробіток. 
7. Підготовка до стратегічного наступу. Поточна кампанія нагадує системну підготовку до стратегічного наступу на південь України та Крим. Послаблення ППО, знищення паливної та енергетичної інфраструктури, логістики – все це класичні елементи підготовки до широкого наступу. 

Чому це стосується не лише Криму

Систематичні удари по Криму — це спроба ведення нової війни, де дрони замінюють стратегічну авіацію та крилаті ракети. Прецедент для всього світу, коли БПЛА вартістю в десятки тисяч доларів знищують заводи, склади зброї, ПММ, авіабази вартістю в мільйони доларів. Традиційні розрахунки військового балансу сил більше не працюють, Крим повертається в інформаційне та стратегічне поле України, ймовірно, з часом він буде звільнений та повернеться в розклади потягів Укрзалізниці.

Назар Звіринський