Червень в мінус: росіяни на фронті опинилися у безвиході
Червень став місяцем збільшення інтенсивності боїв, але не збільшення територіальних здобутків російської армії. Ворог продовжував тиснути майже на всіх ключових напрямках, однак не зміг досягти оперативного прориву чи виконати головні завдання весняної кампанії.
Якщо дивитися лише на цифри Генерального штабу ЗСУ, може скластися враження, що російський літній наступ набирає обертів. Протягом більшої частини червня Генеральний штаб повідомляв про понад 200 бойових зіткнень за добу. В окремі дні їхня кількість перевищувала 250.
Однак карта DeepState показує іншу картину. Попри інтенсивність бойових дій, червень так і не приніс Росії того результату, на який вона, ймовірно, розраховувала на початку літньої кампанії. Російська армія продовжувала тиснути майже на всіх ключових напрямках, але так і не змогла досягти оперативного прориву.
Найбільше це помітно на Покровському напрямку. Саме там Генштаб майже щодня фіксував найбільшу кількість російських атак. Водночас DeepState відзначав, що попри зростання кількості штурмів, територіальні здобутки росіян залишалися обмеженими. За підрахунками аналітиків, за весь червень Росія окупувала 84 км² української території, а найбільших успіхів досягла лише на окремих ділянках фронту.
Найбільше поточну ситуацію від травня відрізняє сильна спека, зауважує начальник відділу комунікацій 7-го корпусу швидкого реагування десантно-штурмових військ полковник Володимир Полевий.
«Умови на лінії зіткнення просто пекельні. Але вони заморожують оперативні плани росіян на наступ – бо у них теж пекло», – каже він.
За словами Полевого, ворог намагається наступати під Покровськом в бік Добропілля, але безрезультатно. Про створення оперативного простору для маневру або введення механізованих частин не йдеться, говорить військовий:
Росіяни вперлися в нашу оборону і вирішують тактичні задачі
«захопити крайню хату на хуторі»,
Одночасно з Покровськом загарбники намагаються витіснити ЗСУ з Костянтинівки і продовжують рухатися на Слов’янському напрямку, використовуючи невигідне тактичне положення наших оборонців в районі Закітного. Росіяни намагаються створити загрозу українській логістиці та всьому оборонному району, який входить до так званого «поясу фортець» Донеччини.
Ще однією характерною рисою місяця стала зміна тактики. Якщо раніше російські війська регулярно використовували механізовані колони, то тепер їх майже не видно. Причина проста: українська оборона не залишає техніці можливостей для прихованого просування, пояснює Полевий:
«Після захоплення чергової хати чи краю посадки вони впираються у чергову лінію оборони, яку треба знову завалювати трупами піхоти. Приховане висування техніки неможливе. Усі проходи і дороги заміновані. У техніки немає шансів. Тому вперед іде «груз 200 – ми вмєстє». Малі піхотні групи з повітря прикривають БПЛА. У «низькому небі» над ЛБЗ йде повітряний бій 24 на 7».
Саме тому, попри сотні бойових зіткнень щодня, російська армія дедалі частіше змушена вирішувати локальні тактичні завдання замість реалізації масштабних наступальних планів. На думку Полевого, це добре видно й за підсумками весняно-літньої кампанії.
Росіяни не досягнули жодної з ключових цілей весняної кампанії.
Для них це операційна безвихідь. Вони змушені ставити значно
скромніші цілі – не захоплення всієї Донецької області,
а контроль над окремими містами, зокрема Покровськом і Костянтинівкою,
Чому нарощуючи кількість атак, Росія просувається повільніше?
Якщо навесні Росія намагалася наростити темпи наступу, то на початку літа дедалі помітніше, що війна переходить у фазу виснаження, де результат визначає вже не лише кількість штурмів, а й здатність забезпечити їх людьми, технікою та боєприпасами.
Саме тому українські удари дедалі частіше спрямовані по цілях глибоко в тилу противника. Протягом червня українські сили регулярно атакували військові аеродроми, склади боєприпасів, нафтобази, залізничну інфраструктуру та командні пункти. Одним із ключових напрямків цієї кампанії залишався тимчасово окупований Крим, який Росія використовує як головний логістичний вузол для забезпечення військ на півдні України.
На думку начальника відділу комунікацій 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ Володимира Полевого, саме удари по логістиці для ізоляції операційної зони разом з розширенням тактичної «кіллзони» – це запорука успіху сьогодні:
«7-й корпус швидкого реагування десантно-штурмових військ нарощує власні спроможності з мідл-страйку, щоб отримати тактичні переваги у своїй смузі. Маємо перші результати ударів по командним пунктам, логістиці і точкам накопичення противника», – каже Володимир Полевий.
Oкремі російські полки ввімкнули режим жорсткої економії палива.
Це помітно сковує їхні дії,
Лише за червень, на напрямку Гришине – Покровськ було знищено або пошкоджено 71 одиницю артилерії та бронетехніки, 139 автомобілів і ще 54 квадроцикли та мотоцикли, які росіяни дедалі частіше використовують замість бронетехніки.
Втім, вплив цієї кампанії помітний і безпосередньо на лінії фронту. Наприклад, на Купʼянському напрямку ускладнюється забезпечення російських підрозділів.
«Так, удари по логістиці помітно впливають. У нас, звісно, не Херсонщина, де це прям ключовий фактор, але навіть на Лиманському та Південнослобожанському напрямках розвідка доповідає, що окремі російські полки ввімкнули режим жорсткої економії палива. Це помітно сковує їхні дії», – говорить речник Угруповання об’єднаних сил ЗСУ, підполковник Віктор Трегубов.
Харківщина: ворог тисне на Куп’янськ і прикордоння
Харківський напрямок у червні також став одним із тих, де російська армія суттєво наростила активність. Якщо навесні основні бойові дії були зосереджені навколо Куп’янська та Лимана, то на початку літа противник почав одночасно тиснути і на прикордонні Харківщини.
Лише за червень кількість бойових зіткнень на напрямках відповідальності угруповання збільшилася майже вдвічі, повідомляє речник Угруповання об’єднаних сил Віктор Трегубов.
«Червень був місяцем серйозної інтенсифікації. На сумі наших напрямків кількість боєзіткнень зросла з 15–20 на добу до приблизно 35. Кількість втрат ворога – з 150-200 до 250-300», – зазначає Трегубов.
За його словами, російське командування одночасно намагається захопити Куп’янськ, вийти до Лимана та створити контрольовану смугу вздовж державного кордону.
Ясна погода сприяє роботі БПЛА і, власне, ефективному виявленню
та знищенню в тій зеленці сил противника.
«Вони жодних цілей не досягли. Лише в останній задачі спостерігався певний прогрес, але буквально на рівні відсотків від запланованого», – каже речник.
Як і на Покровському напрямку, на Харківщині масовані механізовані атаки трапляються дедалі рідше. Натомість противник продовжує використовувати невеликі піхотні групи, які намагаються приховано просуватися через лісосмуги та ділянки густої рослинності. За словами Трегубова, сезонний фактор зараз працює одночасно на обидві сторони:
«Сезонний фактор впливає двояко. З одного боку, так, багато зеленки, що сприяє інфільтраційним діям. З іншого – ясна погода сприяє роботі БПЛА і, власне, ефективному виявленню та знищенню в тій зеленці сил противника».
Саме тому тактика малих штурмових груп уже не дає того ефекту, на який розраховувало російське командування. Українські інженерні загородження, мінування та постійний контроль безпілотників над переднім краєм значно ускладнюють навіть локальне просування противника.
На півдні Росія нарощує тиск з повітря
Активні бойові дії, де ЗСУ мали успіх, відбуваються й на півдні, але в умовах інформаційної тиші. Водночас російська армія не зменшує тиску. За даними Генерального штабу, протягом червня противник збільшив кількість штурмів на Гуляйпільському та Оріхівському напрямках. Наприкінці місяця там фіксували вже по кілька десятків бойових зіткнень за добу. Попри це, суттєво змінити лінію фронту росіянам не вдалося.
Натомість головною особливістю південної ділянки фронту стало різке зростання ролі повітряних засобів ураження. За словами речника Сил оборони півдня Владислава Волошина, російська армія стабільно підтримує високу інтенсивність ударів безпілотниками:
«Ми стабільно фіксуємо дуже високу інтенсивність застосування російських дронів-камікадзе – близько 2200–2300 ударів за добу. Приблизно кожен четвертий удар завдається безпілотниками типу «Молнія» або «Ланцет».
Крім FPV-дронів, російські війська дедалі активніше застосовують нові реактивні баражуючі боєприпаси – «Бандероль» і «Скальпель». Вони здатні швидше виходити на ціль і створюють додаткові виклики для української протиповітряної оборони.
Одночасно зросла й активність російської авіації. Владислав Волошин каже, що зараз російська тактична авіація може завдавати до двадцяти ударів на добу, використовуючи керовані авіабомби для ударів по українських позиціях та прифронтових населених пунктах.
Попри це, і на півдні Росія стикається з тією самою проблемою, що й на інших напрямках. Велика кількість засобів ураження не гарантує швидкого просування. Відкрита місцевість робить будь-яке переміщення добре помітним, а безпілотники обох сторін фактично контролюють значну частину поля бою.
Червень не став місяцем великого прориву для жодної зі сторін. Водночас він показав, що характер війни поступово змінюється. Росія зберігає високу інтенсивність наступу, однак дедалі частіше змушена воювати за можливість цей наступ забезпечувати.
