-
Хто вселив страх у серце шахтаря з Донеччини?
Мій дід Анатолій помер, але так і не впустив у себе Україну. Навіть переживши російську окупацію, він пішов зачарованим “рускім міром”. Більшу частину життя дід був шахтарем, жив на Донеччині. Там у нього був дім, була сім’я. Не бідували. На зламі часів, коли радянська економіка почала перетворюватися на українську, як більшості, стало складніше. Завдяки взаємній підтримці родина пережила той період, знову прийшов час відносного достатку. Зв’язок мого діда з моєю матір’ю, увірвався, коли виявилося, що росіянин Анатолій став батьком українки Ірини. Він не зміг прийняти цього. Якщо колись дід сумнівався в існуванні українців, то з часом він став ненавидіти “бандерівців”. З цією ненавистю та в страху він помер у Полтаві. Історія мого діда – не унікальна, навпаки, вона типова для великої частини старшого покоління в регіоні. Такі зламані долі стали камінцями у стіні, яку Росія десятиліттями намагається звести між Донеччиною та рештою регіонів України. Далі описаний приклад моєї сім’ї показує в деталях як це відбувалося.
-
«Я маю йти вперед». Два шляхи у майбутнє для ветерана з пораненням
Втративши ногу на фронті, а разом з тим і можливість бути причетним до військової справи, Микита Горняк вимушений шукати новий сенс у житті. Зараз він розбудовує виробництво інклюзивного одягу, щоб створювати комфортні та стильні речі для таких, як він сам. Водночас Микита не полишає думок про повернення в армію, яка за роки служби стала для нього близькою та зрозумілою.
-
Ловець КАБів: як працює новий український комплекс «Ай-Петрі»
Понад тисяча кілометрів фронту - від Херсонщини до Покровська - цілодобово у полі зору російських безпілотників. В небі - великі дрони-розвідники, мавіки, денні і нічні та всюдисущі FPV. Їхнє розташування в режимі онлайн видно на моніторі, в спеціальній закодованій програмі, якою користуються українські військові. Герої цієї історії - мають специфічні задачі. Вони оператори нового комплексу кіберзахисту "Ай-Петрі". Їхній фах - подавлення БПЛА та дезорієнтація різного роду боєприпасів, які вони коригують.
-
Ціна колаборанта. Як повернути своїх і позбутися зрадників?
Війна оприявнила, хто є зрадником і чекає на «рускій мір» у вільних містах України, а хто відкрито заявляє про свою патріотичну позицію навіть під російською окупацією. Проти останніх Росія влаштовує показові судилища та кидає до в’язниць. Механізму повернення цивільних українців з російських тюрем все ще немає, але Україна вперше заявила про намір домовлятися з державою-агресоркою, аби врятувати своїх громадян. Заради цього держава готова видавати Росії ув’язнених колаборантів та агентів. Frontliner розповідає історії зрадників та патріотів.
-
«Найважче грати гімн України, коли труну опускають»: 13-річний трубач проводжає полеглих захисників
13-річний Денис Гапонюк із села Верба на Рівненщині грає у похоронному оркестрі на прощаннях з військовослужбовцями. До оркестру хлопець доєднався як тільки йому виповнилось 12 років, виконує траурні марші на трубі. А коли похоронів немає — грає у Вербівській музичній школі, готуючись до екзамену. На дозвіллі Денис із сімʼєю робить окопні свічки для бригади свого дядька, який воює на фронті. Frontliner побував на похованні військовослужбовця разом з оркестром, в якому грає Денис, та вдома у родини Гапонюків.
-
«Інакше ми будемо жити у фільмі жахів» – в Одесі творять мистецтво всупереч російським атакам
Щодня в Одесі музеї та театри знову відкривають свої двері, після чергових атак Росії. Хоча більшість класичних творів евакуйовані або сховані в короби далі від російського прицілу, культурні інституції все одно збирають в залах чимало одеситів. Війна прискорила осмислення власної ідентичності, деколонізацію, а також додала сенсів у пошук нової художньої мови.
-
1000 днів, що змінили, але не зламали українців
1000 днів тому українці прокинулись від вибухів. Війна на той момент тривала вже 8 років, цнотливо прикрита фіговими листочками абривіатур АТО і ООС. Однак давалася взнаки вона військовим, їхнім родинам, волонтерам та ще ветеранам, які зализували фізичні та ментальні рани і намагалися інтегруватися у цивільний світ. Значна частина українського суспільства просто «жила життя». Повномасштабне вторгнення змусило прокинутись усіх. Як змінилися українці за 1000 днів після третьої точки неповернення?
-
Стіна памʼяті в Києві та стихійна меморіалізація. Як вшанувати пам’ять про всіх полеглих?
На Стіні пам’яті на Михайлівській площі в Києві вже немає місця для нових фотографій загиблих військових. До повномасштабного вторгнення цей меморіал містив майже 5 тисяч портретів. Нині він більший принаймні вдвічі, та все ж, не має імен усіх полеглих захисників. Вшановуючи їхню памʼять, рідні та близькі несуть до Стіни квіти, лампадки, церковні свічки, прапорці, а навіть похоронні вінки. Тим часом вицвілі на сонці фотографії, на яких ледь можна розгледіти обличчя, ніхто не наважується прибрати. Хто відповідає за цей стихійний меморіал? Чи йому місце на Михайлівській площі? Чи може одна стіна вмістити памʼять про всіх полеглих у боях російсько-української війни?
-
Воїни трьох стихій: морські піхотинці на обороні півдня України
Зруйнованим вщент селом Херсонської області їде бронеавтомобіль «Ford». Авто різко зупиняється, з нього десантуються бійці у повному екіпіруванні. Бійці одразу кидаються штурмувати укріплення та зачищати територію.
-
Операція «Павутиння»: рибальська сітка, що рятує від дронів
Українські волонтери доставили з Нідерландів близько 500 тонн рибальської сітки. Та на складах у Європі ще є тисячі тонн такого матеріалу. Цю сітку українські військові можуть використовувати для маскування, а ще як додатковий захист від дронів на техніці. Як таке покриття використовують на полі бою? Та з якими проблемами зіткнулися волонтери під час логістичної операції, дізнавалися репортери Frontliner.
-
«Сестринство сильніше за братерство» – рух турботи про жінок в армії
Рух VETERANKA став розширювати свою діяльність з початком повномасштабного російського вторгнення на територію України. На базі Руху створили благодійний фонд, швейний цех та дронарню. Їхня мета допомагати адресно військовослужбовицям та створювати робочі місця для ветеранок.
