Воїни у м’яких обланудках: військові і ветерани відновлюються у лицарських боях
Битися на мечах – варіант реабілітації дещо несподіваний, але дієвий. Воїни і ветерани відновлюються після війни, опановуючи ази середньовічного бою, відомого як реконструкція та бугуртний спорт. Тут вони отримують можливість випустити зайвий адреналін, побути серед своїх, опанувати нові навички. Волонтерська ініціатива дає військовим та ветеранам простір, навчання, тренувальну зброю та обладунок. Frontliner дізнався, як відбуваються тренування, і що дає учасникам цей спорт.
У залі – колекція шевронів та артефактів із війни. Тренери і учасники роблять розминку перед тренуванням. Одягають захист. Розбиваються на пари і починають спарингувати на тренувальних мечах, алебардах і сокирах. Кожен двобій триває близько п’яти хвилин, а потім перепочинок та зауваження тренера.
«Дружній вайб»
Ефектним рожевим аналогом алебарди фехтує Катерина Дорошенко – ветеранка, медикиня. Служила у Києві у військовому госпіталі, їздила на ротації на фронт. Вона розповідає, що на бургут ходить нещодавно, а загалом у реконструкорському русі з 2019 року:
«У мене є металевий комплект, я з 19-го року виступала (на турнірах). Я просто довго не тренувалась, у мене травма, і зі службою довго теж не могла займатися. Але потім потроху приходила на турніри, і зараз стала тренуватися», – говорить ветеранка.
Ти нікому не наносиш шкоди,
тут все максимально екологічно,
Про ефект від тренувань говорить, що у неї адренозалежний психотип, і ці заняття – чудовий спосіб виплеснути емоції і зарядитися:
«Я весь час шукаю якогось трешняка, і мені потрібен постійно якийсь актив. Тут вайб дружній, всі один одного знають, всі привітні. Це легальний спосіб виплеснути емоції, ти нікому не наносиш шкоди, тут все максимально екологічно і технічно виконується. Тому, особливо хлопці з ПТСР, котрі не можуть собі знайти місця, то, по-моєму, дуже доречно».
«Тримає менталочку»
Інший учасник тренувань – Дмитро, діючий військовий, який з міркувань безпеки просить не називати прізвища та підрозділ. Юнак майже не встиг пожити цивільним життям: після закінчення навчання трохи попрацював баристою та отримав повістку. Він ходить на тренування заледве більше місяця. Інтерес до бугурту з’явився на війні, під час скролінгу інстаграму:
«Був вперше на ротації, між чергуваннями дивився відосіки, де наша збірна навалює. Ви ж запікаєте, да? Навалювала таких хороших пиз*юлів рашикам. І це було ефектно».
Він зацікавився, і, ніби у відповідь на його запит, соцмережі видалили інформацію про «БугуртСіч». Про ефект від тренувань говорить – вони тримають «менталочку»:
«Був дуже важкий депресивний стан. І тут – о, нормальна тема, можна бить людей!» – сміється військовий. І додає уже серйозно:
Це не війна, це спорт, ми тут не вороги.
Хвилину полупилися, через секунду ми обійнялися.
«Побороли бажання до суїциду»
Тренер Максим Петріщев з позивним «Бер» – військовий. Тренує під час ротацій у Києві. Він бугуртному спорті з 13-ти років, і своє псевдо отримав ще в реконструкторському русі:
«Це від слова «ведмідь», але я тоді був маленький, і це типу ведмежа. І вже коли у військо потрапив, я вирішив нічого не вигадувати. Командир сказав: «У всіх мають бути позивні», і я такий: «У мене вже є», – згадує Максим.
«Бер» працював юристом та в ІТ сфері. З повномасштабним вторгненням приєднався до 63-ої ОМБр, за рік перевівся в інший в підрозділ. Теперішня служба дозволяє поєднувати військо із улюбленим хобі.
Я приїжджаю на ротацію в Київ,
і в мене це як віддушина,
Він розповідає, що ідея з реабілітацією у форматі бугурту виникла ще в 2020 році на основі досвіду США:
«В них багато років, від 60 до 80 відсотків збірної в нашому спорті – це ветерани або діючі військові. Американці, ветерани і військові, розповідають, що їм саме богуртний вид спорту допомагає адаптуватися до цивільного життя. І деякі люди навіть відкрито розповідали, що за допомогою бугурту побороли бажання до суїциду».
В 2021 році ентузіасти створили громадську організацію, але почалась повномасштабна війна, і процес став на паузу. Згодом декілька засновників стали ветеранами і повернулися до ідеї:
«Виходить, що 2022 рік у нас повністю випав, але ми на фронті постійно сиділи і міркували, як ми будемо це робити. Це ідея, котра живила нас, що зараз виграємо війну і підемо робити проект. Але насправді я приїжджаю на ротацію в Київ, і в мене це як віддушина. Я весь вільний час приділяю проекту, і це дуже допомагає насправді», – говорить тренер.
Ми не жаліємо один одного.
Обладунки дають високий рівень захисту,
Простір для своїх
Те, що відновитися після війни допомагє, хай і ігровий різновид бою, видається парадоксальним. На початку існування проєкту активісти навіть зазнавали хейту за свою концепцію. Але Максим Петрищев пояснює – з учасниками проєкту працюють психологи, які досліджують стан військових і ветеранів та його динаміку. Вони підтверджують позитивний вплив цього спорту. Перший аспект – тут знаходять комфортне середовище своїх, якого так бракує в цивільному житті багатьом ветеранам. Після повернення з фронту спілкуватися з довоєнним оточенням буває важко. А в цьому просторі знову можна знайти відчуття побратимства, зауважує Максим. Дехто через травми – фізичні чи психологічні – не тренується, а просто приходить сюди, спілкується, допомагає іншим одягнути обладунки. Хтось просто сидить мовчки, але після тренування посміхається і дякує. Другий аспект – «один раз воїн – воїн назавжди»:
«Людина, котра побувала на війні, стала воїном в усіх сенсах: в ментальному, моральному, фізичному. А тут вона може за допомогою тренування свої військові навички далі реалізувати. Це повноконтактний бій, ми не жаліємо один одного. Обладунки дають високий рівень захисту, спортивні мечі теж м’які. За рахунок легкості і гнучкості обладунків можуть пробувати навіть люди без фізичної спеціальної підготовки».
Ті, хто захопився цим всерйоз, можуть піти далі і спробувати фехтувати у реконструкторських обладунках, брати участь у турнірах. Вони, на відміну від тренувальних, виготовляються під конкретну людину і можуть важити від 25 до 35 кілограмів. Працювати в них складніше, але це дає зовсім інший шарм й інші відчуття, каже «Бер».
«Воно більш справжнє, виглядає класно. Ти саме в металевих обладунках максимально відчуваєш себе воїном-воїном».
Максим розповідає, що у тренуваннях беруть участь і військові з ампутаціями, і навіть на колісних кріслах:
«Хлопці брали участь на турнірах з ампутаціями рук. Якщо людина з однією рукою, інший опонент просто знімає щит, і б’ється тільки меч-меч. Тобто у нас все адаптивне. Хлопці, котрі на колісних кріслах – його опонент сяде на стільчик і буде битися в таких самих умовах, як і він. В тому місяці ми почали співпрацювати з протезувальним центром МСОP. Були в них на відкритому тренуванні. Хлопці з високими ампутаціями, на колісних кріслах, билися, були раді», – пояснює «Бер».
Максим пояснює – особливості сьогоднішньої війни такі, що часто військові не можуть жодним чином зреагувати на небезпеку інакше, окрім як сидіти в укритті і перечікувати обстріл або ж атаку дронів:
«Ти сидиш в бліндажі, по тобі довблять, а ти нічого не можеш зробити. Ти просто сидиш і чекаєш, коли закінчиться обстріл. А природа так нас зробила, що під час стресової ситуації виділяється адреналін. І нам треба «бий або біжи». А під час сучасної війни ти не завжди можеш це робити. І саме відсутність цієї активності спричиняє стресові ситуації. І що ми тут робимо? Ми цей накопичений стрес просто знімаємо за допомогою активності. Лікарі з реабілітаційного центру «Лісова поляна» кажуть – дуже позитивна динаміка у хлопців», – говорить тренер.
«Бугурт Січ» діє на двох локаціях у Києві: на Подолі, а також при медичному центрі «Лісова поляна», де військові проходять реабілітацію. Долучатися до тренувань можуть і цивільні за довільний донат. Тренерам та волонтерам приходять запити на те, щоб вони відкрили свої філії в інших містах. Тож зараз вони окремо проводять навчання, де готують тренерів, які працюватимуть з військовими і ветеранами. Нещодавно такий осередок відкрився у Харкові, на черзі – Рівне.
Коли нарешті приходить очікуване потепління, тренування продовжуються просто неба, на сонячній галявині. Атмосфера там веселіша, аніж у залі, кількість учасників більша. Іноді такі заняття мають бонус у вигляді багаття, свіжого чаю і куліша.
Після спарингів учасники тиснуть один одному руки та обіймаються. Витирають піт із чола та втомлено посміхаються. Змінивши бронежилет і каску на фехтувальний обладунок, вони змінюють і противника. Тут вони протистоять власній втомі, зневірі, накопиченим негативним емоціям. І вчаться перемагати.
