Хлопці кричать від болю: прийом у реабілітаційному центрі для ветеранів
Ветеран Віктор «Чорний» Костюк кричить і корчиться від болю на масажному столі. На заняттях його супроводжує побратим Руслан Новальківський з позивним «Мер». Вони разом проходили військові будні, підтримували один одного в окопах, а тепер – в реабілітаційному кабінеті. Репортерки Frontliner побували на прийомі у франківському реабілітаційному центрі «Нові крила» ветерана російсько-української війни Ігоря Дільного, який безкоштовно допомагає військовим.
Торік на Запорізькому напрямку 51-річному Віктору Костюку прилетів FPV у голову – від вибуху повністю паралізувало праву сторону, руку та ногу. Ветеран жартує, що має власний «зв’язок з космосом» – кілька зашитих отворів, а також слуховий апарат. Спершу чоловіка лікували у госпіталі в Львові. Вже через 2 місяці після поранення він зміг зробити перші кроки, а через півроку знову почав ходити.
Ветерану допомогла власна наполегливість. Коли у госпіталі інші пацієнти поверталися у палати після прогулянки ліфтом – Віктор довго йшов на четвертий поверх сходами. У центр «Нові крила» звернувся лише цьогоріч і відвідує уже п’яте заняття.
«Ну що, зробити тобі боляче?», – посміхаючись запитує реабілітолог Ігор Дільний, піднімаючи праву руку.
Віктор Костюк зойкає, а потім сміється у перервах між різким болем у плечі внаслідок вправ.
Ну от зробиш ти йому цю руку, а толку, якщо він і так криворукий?
Але якщо Вітя дістане до верхньої перекладини стінки,
то з мене могорич,
Віктор посміхається і рекомендує Ігору Дільному сьогодні поставити голки Руслану, але за язик.
«Мої нога і рука ще живуть своїм окремим життям, але вже набагато краще, ніж було. Багато залежить від сили волі – я сам захотів, щоб в мене вийшло і тому готовий терпіти весь біль під час занять», – розповідає Віктор Костюк.
Вдома ветерани мають закріпити результат вправами, аби підтримувати свій прогрес. Зазвичай це вправи для розтягнення малих грудних м’язів, зменшення тонусу литкових м’язів, стабілізації шийного відділу хребта і підвищення тонусу сідничних м’язів.
«Наступного разу я бачитиму, чи вони щось робили для свого стану і чи є покращення. Якщо не працювали вдома, то я роблю боляче. Я хочу результату як і хлопці», – розповідає Ігор Дільний.
Після сьогоднішньої реабілітації Віктор уже може закласти руку за голову і радіє, що здатен сам собі почухати спину. Хоча це боляче, адже в передпліччі досі є три осколки. З Віктором та його правою рукою реабілітолог планує досягти рівня лівої руки. І не допустити застою у відновленні м’язів.
Ми часто стикаємось з тим, що дорікають,
чому ми повернулися живими.
Почав допомагати ветеранам після першого повернення з війни
Руслан Новальківський відвідував заняття з реабілітації ще торік. Коли полегшало, вирішив зробити перерву. Зізнається, що тоді просто полінувався працювати далі.
«Хтось скаже, що моїх травм не видно, значить їх немає. Але башка дурна. Ми часто стикаємось з тим, що дорікають, чому ми повернулися живими. Припускають, що ховалися в тилу», – жартує Руслан.
Коли лягає на масажний стіл після Віктора – миттю кудись зник весь ентузіазм і вже не так весело як було, коли тут лежав побратим. У Руслана три контузії, проблеми з суглобами та правою ногою після поранення. Тому коли Віктор почав ходити на реабілітацію, вирішив відновити і свою.
Реабілітолог тисне на його грудну клітку, аби відновити тонус м’язів. Руслану Новальківському важко зігнутися вдома, а якщо довго ходить, то також відчуває біль у правій нозі. Після фізичної реабілітації боляче протягом дня, але радіє, що відчуває результат. І жартує, що його реабілітолог – садист, який не реагує на чужий біль. Але він вже до цього звик.
Хлопці кричать від болю,
але якщо я на це відволікатимусь, то втрачу результат,
«Ми знаємо, де у хлопців місце травми. Тому потрібно шукати місце ресурсу, яке потрібно стимулювати, щоб відновити тонус м’язів. У Руслана це точка в області грудної клітини, яку можна потиснути і стабілізувати ногу. Хлопці кричать від болю, але якщо я на це відволікатимусь, то втрачу результат», – каже Ігор Дільний.
Він працює уже допоміг кільком сотням ветеранів почуватися краще. Коли бачить мотивацію хлопців, а також результат своєї роботи, отримує натхнення працювати далі. Також розповідає, що хлопці не здаються, попри біль чи тривалу реабілітацію. А ще охоче приходять на прийом і звертаються за допомогою, коли дізнаються, що він теж служив.
Я не мав ресурсу віддавати комусь любов,
бо сам виживав і ходив постійно безсилий.
Коли у 2014-му році почалася війна Ігор, який мав досвід строкової служби та роботу масажистом, приєднався добровольцем до місцевого батальйону. До кінця 2015-го служив, а згодом почалися проблеми зі щитовидною залозою – комісували та призначили інвалідність.
«Спочатку я взагалі нічого не хотів. Хоча в госпіталі здавалося, що готовий знову йти на фронт. Вдома я розклеївся, зник адреналін і я не мав жодних фізичних сил – гостро реагував на гучні звуки на вулиці, не міг звикнути до спокою і тиші, понад рік був відсторонений з близькими, хоча фізично я був вдома поряд з ними. Я не мав ресурсу віддавати комусь любов, бо сам виживав і ходив постійно безсилий. Для відновлення був потрібний час», – ділиться ветеран.
Фізична реабілітація має відбуватися одночасно з психологічною
У 2016 році Ігор Дільний як масажист приєднався до команди «Бандерівський схрон» ветерана Ігоря Чернецького. Тут надавали психологічну допомогу військовим після фронту. А Ігор впевнений: якісна психологічна допомога неможлива без правильної роботи з тілом.
«Коли перші військові почали повертатися з фронту, відразу почалися поради про психологічну підтримку. Я ж наголошував, що обов’язково потрібно працювати з тілом. Бо психолог не може допомогти на фізичному рівні. Потрібно дбати про тіло, розум та душу. А що з цього у пріоритеті – мають визначати самі ветерани чи ветеранки залежно від їхніх потреб», – вважає Ігор Дільний.
Якщо є важкі травми та ампутації – спершу обов’язково варто почати фізичну реабілітацію. Терапевт каже, часто пацієнти говорили, що після сеансу з ним відвідини психолога більш дієві. Якщо зняти напругу та зажими в тілі – розум працюватиме ясніше і буде готовий до підтримки. Ігор Дільний переконаний, що фахівці мають працювати спільно для загального блага свого пацієнта.
У 2016 році Ігор Дільний опанував фах фізичного терапевта. І почав шукати приміщення для центру, аби безкоштовно приймати ветеранів та їхні родини. Ветеран Андрій Долик допоміг з приміщенням, а вже на День козацтва 14 жовтня 2019 тут офіційно відкрили центр «Нові крила».
З ремонтом допомогла дружина побратима, який згодом загинув під час повномасштабної війни. Першими відвідувачами були військові, які скаржилися на болі після бронежилетів та шоломів. Згодом приєдналися хлопці з пораненнями.
«Для мене важливі індивідуальний підхід та довготривала реабілітація. Це не лікарня, де пацієнти лежать 10 днів і йдуть додому. Я за результат, тому працюватиму стільки, скільки треба – тиждень, місяць чи навіть рік», – наголошує реабілітолог.
Друге повернення з війни стало набагато складнішим
У 2022 році центр перетворився на волонтерський осередок, де створювали маскувальні костюми для знайомих розвідників та снайперів. «Кікімори» плели колишня дружина Ігоря з подругами, а він з друзями возив на Київщину та Харківщину. Через інвалідність йому відмовили у мобілізації.
«Наприкінці березня я відчув, що можу зробити щось більше і поїхав безпосередньо у частину. Мене вистачило ще на два місяці. Дійшов до такого стану, що не міг нічого робити. Мене лікували у госпіталі, а згодом повідомили, що більше воювати не зможу», – пригадує ветеран.
Повернення до цивільного життя тривало довго – Ігор не міг прийти в себе ні фізично, ні морально. Хоча хлопці, які поверталися з фронту, часто зверталися за допомогою. Та Ігор Дільний як реабілітолог відновив роботу восени 2023 року – вдруге повертатися з війни у цивільне життя було важче. Перша служба була більш зрозуміла – часті ротації між бойовими діями дозволяли легше почуватися морально. Цього разу за два місяці активних бойових дій в ролі бойового медика довелося побачити більше лиха війни:
Під час повномасштабної війни мене зберіг Бог,
тому я продовжую допомагати військовим, доки можу.
«А допомога дуже потрібна, бо навіть травми зараз відрізняються – колись було кілька ампутацій, а зараз лише в Івано-Франківську 60-70 важких травм щомісяця. А фахівців з реабілітації не вистачає. Проте все розвивається і вже є результат».
Свій до свого по своє
Пацієнти Ігоря Дільного приходять до нього і залишаються, бо знають, що він служив і відчувають довіру. Це не лише принцип «рівний рівному», але й «ветерани ветеранам», як його називає сам Ігор. У його команді – також ветерани та їхні рідні, які знають, що таке війна.
Інша фізична терапевтка – дружина загиблого воїна. Є колишній військовий, який здобуває фах фізичного терапевта і хоче працювати у центрі. Психологічну підтримку надає ветеран Степан Савчук, а юридичний супровід – ветеран Сергій Галкін. Є кераміст Віталій Лановський, а проєктна менеджерка – Мар’яна Калиняк є дружиною ветерана.
Ігор наголошує, що приймає безкоштовно усіх ветеранів російсько-української війни. Часто натомість пацієнти дарують йому власні бойові шеврони – у центрі скоро буде колекція з кількома сотнями «символічних подяк».
Для родин військовослужбовців та ветеранів проводять різні заходи – йогу, пілатес, стречинг, майстер-класи, організовують ретрити. Часто ініціаторками такого дозвілля є саме дружини ветеранів, які шукають ці можливості та мотивують своїх близьких приєднуватися:
Я часто кажу, що дружини у сім’ї ветеранів – це рушійна сила.
Часто хлопці нічого не хочуть, важкі на підйом,
а дружини виконують роль штурмовиків,
які знають про все, що відбувається.
Центр працює завдяки донорській підтримці, грантам і віднедавна отримав фінансування з міського бюджету. Часом Ігор Дільний приймає і цивільних за благодійний внесок, який також спрямовує на роботу центру.
«Він став новими крилами для мене. Тут ми працюємо, кавуємо, спілкуємося в колі побратимів. Це моє місце сили та власної реабілітації. І я вклав сюди власні сили, щоб давати їх іншим. А люди кажуть, що після реабілітації у них теж наче виростають крила», – підсумовує ветеран Ігор Дільний.
***
Привіт! Це Марія та Анна, авторки цього матеріалу. Дякуємо, що дочитали його до кінця.
Ігор Дільний з Івано-Франківська, який двічі повернувся з війни, понад 15 років займається фізичною реабілітацією та створив власний центр, де безкоштовно допомагає ветеранам і створює команду фахівців з досвідом служби. Та доводить, що робота з тілом є першим кроком для якісного повернення до цивільного життя.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***
