Повномасштабне життя молодого Харкова

Атмосфера і настрої Харкова здавна вважали особливим. Через близькість до кордону, усі історичні події відчуваються тут гостріше, ніж деінде. Приміром, протести під час Революції Гідності. В Києві «Антимайдан» представляли здебільшого «заробітчани» – це відчувалося по спілкуванню з ними – «нічого особистого, лише бізнес». У селах навколо міста були відомі розцінки за подібну «роботу». У столиці доволі легко було відчувати себе патріотом, адже до столиці стікалися активісти з усієї країни. 

У Харкові ж ситуація була значно драматичніша. По той бік світла були заряджені ненавистю молодики (містяни запевняли, що це «гастролери з-за порєбріка», а не місцеві). Вони скидалися на доісторичних австралопітеків, що вийшли з анабіозу, вбралися в спортивки та вилізли з печер на вулиці.

Провести зібрання активістів «промайданівських» сил було практично нереально – противник переслідував і нападав. Харків’яни наполегливо радили знімати з одягу жовто-блакитні стрічки поза межами зібрань та акцій протесту. Напруга буквально дзвеніла в повітрі. Однак і українські повстанські пісні та колядки, які люди співали під час акцій, набували значно потужнішого звучання.

Напруга відчувається і під час повномасштабної війни  

На початку повномасштабного вторгнення Харків вистояв і не допустив оточення.Частину захоплених земель області українські сили оборони звільнили. Життя у місті, що відтепер стало прифронтовим, не лише не згасло, а завирувало з новою силою. Із нотками фаталізму, сміливості і протидії смерті самим фактом святкуванням життя.

На відкритому просторі біля харківської кав’ярні, хлопець і дівчина рухають перемикачами на мікшерному пульті, обертаються платівки. Грає техно. Хтось сидить самотою і спостерігає за людьми, хтось танцює, у невеличких компаніях жваво спілкується і сміються. Парочки сидять осторонь, обійнявшись. Пиво, коктейлі, комбуча. Відвідувачі вечірки дотримуються максимально різного стилю і вподобань, однак більшість єднає тут юний вік. Коли починалась війна, гості й завсідники цього простору були ще зовсім дітьми. А отже, практично не застали мирного життя і не знають світу без війни.

Життя Харкова переміщується під землю – з’являються підземні школи, опера і балет також опускаються в укриття. Однак якби пересічним днем людина щоразу йшла в підвал під час сигналу повітряної тривоги, то їй довелося би провести там більшу частину доби. А отже, не встигнути більше нічого. Не кажучи вже про моральні наслідки такого способу життя. Тож для більшості небезпека давно стала не просто буденністю (ті, для кого не стала, залишили місто), а додатковою мотивацією жити на повну і намагатися робити посильний внесок у боротьбу.

Батьківщиною жанру техно вважають Детройт, американське промислове місто, що зрештою занепало і перетворилося на пустку. Харків також є промисловим містом, але замість занепасти під впливом війни, воно квітне і розвивається. Під час вечірки чути вибух. Один із юнаків, оператор-документаліст, зітхає і прощається з друзями: неподалік упав «Шахед», тож він мусить поїхати і зафільмувати наслідки.   

Олена Максименко

Кореспондентка та фотографка

У Frontliner висвітлює війну та навколо воєнну проблематику. Авторка книжок: поетичні збірки "Бременські траси" і "Я тобі листопад"; збірка прозових оповідань "Неприкаяні"; оповідання для підлітків "Пси, які приручають людей"; документальна книга "Пряма мова. Хроніки захисту". Ветеранка й резервістка добровольчого батальйону «Госпітальєри». Вірить, що медіа можуть бути зброєю у цій війні. У Frontliner від перших днів існування видання (2021).