Шум вітру в горах замість тривожних новин, дитячий сміх замість сирен. У «Голосному кемпі» на Буковині підлітки, які пережили війну, знову вчаться бути дітьми. Тут вони вперше за довгий час можуть відчути себе у безпеці.
У місті досі працює ринок, ростуть квіти в парку, але поруч – згарища, обвалені будинки й загроза дронів, артилерії та авіабомб. Тут досі живуть люди, які не виїхали, і військові, які тримають лінію.
Кожного дня з фронту повертаються ті, хто захищав нас від агресора, але чи готові ми їх зустрічати? Час від часу цивільні губляться, не знаючи, як правильно спілкуватися з ветеранами, які теми обговорювати, а от яких краще уникати.
Росіяни посилюють атаки на Донеччині, зокрема нищать критичну інфраструктуру найбільших міст області. Авіабомби та FPV-дрони сипляться на вулиці Добропілля, Костянтинівки та Дружківки годинами поспіль.
Військові і ветерани розкопують трипільську культуру, тим самим повертаючи себе. Вони реабілітуються архіологією поблизу Легедзина на Черкащині.
Понад тисяча кілометрів фронту - від Херсонщини до Покровська - цілодобово у полі зору російських безпілотників. В небі - великі дрони-розвідники, мавіки, денні і нічні та всюдисущі FPV. Їхнє розташування в режимі онлайн видно на моніторі, в спеціальній закодованій програмі, якою користуються українські військові. Герої цієї історії - мають специфічні задачі. Вони оператори нового комплексу кіберзахисту "Ай-Петрі". Їхній фах - подавлення БПЛА та дезорієнтація різного роду боєприпасів, які вони коригують.
Війна оприявнила, хто є зрадником і чекає на «рускій мір» у вільних містах України, а хто відкрито заявляє про свою патріотичну позицію навіть під російською окупацією. Проти останніх Росія влаштовує показові судилища та кидає до в’язниць. Механізму повернення цивільних українців з російських тюрем все ще немає, але Україна вперше заявила про намір домовлятися з державою-агресоркою, аби врятувати своїх громадян. Заради цього держава готова видавати Росії ув’язнених колаборантів та агентів. Frontliner розповідає історії зрадників та патріотів.
13-річний Денис Гапонюк із села Верба на Рівненщині грає у похоронному оркестрі на прощаннях з військовослужбовцями. До оркестру хлопець доєднався як тільки йому виповнилось 12 років, виконує траурні марші на трубі. А коли похоронів немає — грає у Вербівській музичній школі, готуючись до екзамену. На дозвіллі Денис із сімʼєю робить окопні свічки для бригади свого дядька, який воює на фронті. Frontliner побував на похованні військовослужбовця разом з оркестром, в якому грає Денис, та вдома у родини Гапонюків.
Щодня в Одесі музеї та театри знову відкривають свої двері, після чергових атак Росії. Хоча більшість класичних творів евакуйовані або сховані в короби далі від російського прицілу, культурні інституції все одно збирають в залах чимало одеситів. Війна прискорила осмислення власної ідентичності, деколонізацію, а також додала сенсів у пошук нової художньої мови.
1000 днів тому українці прокинулись від вибухів. Війна на той момент тривала вже 8 років, цнотливо прикрита фіговими листочками абривіатур АТО і ООС. Однак давалася взнаки вона військовим, їхнім родинам, волонтерам та ще ветеранам, які зализували фізичні та ментальні рани і намагалися інтегруватися у цивільний світ. Значна частина українського суспільства просто «жила життя». Повномасштабне вторгнення змусило прокинутись усіх. Як змінилися українці за 1000 днів після третьої точки неповернення?
На Стіні пам’яті на Михайлівській площі в Києві вже немає місця для нових фотографій загиблих військових. До повномасштабного вторгнення цей меморіал містив майже 5 тисяч портретів. Нині він більший принаймні вдвічі, та все ж, не має імен усіх полеглих захисників. Вшановуючи їхню памʼять, рідні та близькі несуть до Стіни квіти, лампадки, церковні свічки, прапорці, а навіть похоронні вінки. Тим часом вицвілі на сонці фотографії, на яких ледь можна розгледіти обличчя, ніхто не наважується прибрати. Хто відповідає за цей стихійний меморіал? Чи йому місце на Михайлівській площі? Чи може одна стіна вмістити памʼять про всіх полеглих у боях російсько-української війни?
Зруйнованим вщент селом Херсонської області їде бронеавтомобіль «Ford». Авто різко зупиняється, з нього десантуються бійці у повному екіпіруванні. Бійці одразу кидаються штурмувати укріплення та зачищати територію.
Українські волонтери доставили з Нідерландів близько 500 тонн рибальської сітки. Та на складах у Європі ще є тисячі тонн такого матеріалу. Цю сітку українські військові можуть використовувати для маскування, а ще як додатковий захист від дронів на техніці. Як таке покриття використовують на полі бою? Та з якими проблемами зіткнулися волонтери під час логістичної операції, дізнавалися репортери Frontliner.
Рух VETERANKA став розширювати свою діяльність з початком повномасштабного російського вторгнення на територію України. На базі Руху створили благодійний фонд, швейний цех та дронарню. Їхня мета допомагати адресно військовослужбовицям та створювати робочі місця для ветеранок.
На Костянтинівку Донецької області впали уламки збитого російського безпілотника такого розміру, що спочатку його сприйняли за штурмовий літак. Це сталося 5 жовтня 2024 року. В ЗСУ повідомили, що йдеться про БПЛА “Охотник”, що був збитий російським літаком Су-57 під час випробувань в зоні бойових дій.
55 тисяч людей вважають зниклими безвісти внаслідок повномасштабної війни, такі дані наводить МВС України. Більшість у цьому реєстрі — військовослужбовці.
Українські військові облаштували в Суджі прихисток для літніх людей. Сюди евакуюють стареньких з усієї території Курської області підконтрольної Україні. Під час рейдів та інших операцій в зайнятих населених пунктах військові регулярно виявляють покинутих літніх місцевих жителів знесилених на стільки, що вони вже не можуть доглядати за собою.
