Тривога у кишені: еволюція системи оповіщення про небезпеку в Україні

Спадком радянських часів у наших містах були електромеханічні сирени на дахах заводів і пожежних частин. Проте ця архаїчна система з часом перестала відповідати викликам нової доби, коли відбувається війна Росії проти України. Багато новобудов і районів залишилися без звукового покриття, а радіо та телебачення, на які робився розрахунок, далеко не завжди вмикалися вчасно. Повномасштабна війна остаточно зруйнувала ілюзію надійності таких каналів.

Нині більшість українців дізнаються про небезпеку не з неба, а з екранів власних смартфонів. Масово використовуються мобільні додатки, зокрема офіційний «Повітряна тривога», розроблений за ініціативою ІТ-фахівців і Мінцифри. Держава впровадила також Cell Broadcast – систему термінових повідомлень, яка надсилає сигнал усім пристроям у радіусі роботи певної мобільної вишки. Вона працює навіть у режимі «без звуку» й не залежить від інтернету.

Поступово цифрова система оповіщення стає домінантною: сигнали приходять як через офіційні канали, так і через волонтерські інструменти – Telegram-боти, push-сповіщення, мобільні мапи. 

Місцеві рішення – гнучкість і адаптивність

За українським законодавством, саме місцева влада відповідає за утримання системи оповіщення. Це відкриває простір для інновацій. У багатьох громадах уже створені свої Telegram-канали, сервіси чи сповіщення через застосунок «Київ Цифровий». Якщо інфраструктура вийшла з ладу, місцева поліція чи рятувальники їдуть вулицями з гучномовцями.

Деякі громади запровадили локальні сигнали тривоги для різних типів загроз. Наприклад, умовний «дзвін» повідомляє про хімічну небезпеку, тоді як гудок, схожий на сигнал потяга, означає евакуацію. Це дозволяє людям розрізняти тип загрози навіть без пояснень. Усе частіше спрацьовують також інтерактивні карти тривог, наприклад, сервіси, що фіксують і візуалізують, де саме активована сирена. Особливо це важливо в районах, де фізичні сирени або відсутні, або не справні.

Виклики: чого ще бракує

Попри активну цифровізацію, система оповіщення в Україні досі не охоплює всіх. Частина користувачів має старі телефони, які не підтримують нові стандарти зв’язку. У деяких регіонах, особливо в сільській місцевості, сирен узагалі немає, а інтернет-зв’язок – нестабільний. Деякі сигнали надходять із затримкою або дублюються суперечливою інформацією з різних джерел.

Крім того, не всі користувачі довіряють офіційним каналам. У соцмережах регулярно з’являються скарги: хтось дізнався про небезпеку з Telegram, а не з державної системи, хтось отримав повідомлення на 10 хвилин пізніше. Це підриває довіру до централізованої моделі сповіщення.

Куди рухається система?

Після завершення тестування система Cell Broadcast поступово впроваджується по всій Україні. Паралельно триває робота над резервними каналами оповіщення, наприклад, класичними SMS чи мобільними повідомленнями через інтернет-додатки. Активно оновлюються мобільні додатки, створюються універсальні сервіси для декількох типів тривог: від ракетних ударів до техногенних аварій.

Мета – зробити оповіщення точним, локалізованим, стійким до технічних збоїв. У перспективі система має поєднувати державні та волонтерські ресурси, щоб сигнал тривоги надходив кожному – незалежно від того, чи має він доступ до інтернету, нового смартфона або місцевої радіомережі. Новітні технології змінюють саме уявлення про безпеку: тепер не місто попереджає людину, а кожен українець носить персональну сирену у своїй кишені.

***
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Читайте також — Право на правду: чому журналісти знімають наслідки російських обстрілів