Нестача ресурсів та загроза дронових атак: як працює екіпаж НРК 33-ї ОМБр
Потреба в наземних роботизованих комплексах на фронті стрімко зростає – про це говорять військові 33-ї окремої механізованої бригади. Через нестачу акумуляторів підрозділи змушені втрачати години на зарядку, поки запити з доставки до позицій накопичуються. У випадках, коли робот зупиняється через розряджену батарею або застрягає в багнюці, військовим доводиться пішки долати кілька кілометрів під загрозою атак FPV-дронів, щоб дістатися до нього і повернути назад. Як працює новий екіпаж операторів НРК батареї артитерійської розвідки 33-ї ОМБр – у матеріалі Frontliner.
Один із операторів батареї артилерійської розвідки 33-ї окремої механізованої бригади – Микола із позивним «Сід». Йому 54 роки, а у війську він лише півроку і вже керує наземним роботом. У тісному приміщенні, заставленому технікою, військовий тримає в руках пульт і не відводить очей від монітора. На екрані – зернисте зображення дороги за кілька кілометрів: робот виконує завдання, рухаючись у бік позицій на Купʼянському напрямку.
Росіяни підбили два наших НРК.
Якби це були не машини – це були б люди,
Саме наземні дрони сьогодні дедалі частіше беруть на себе частину роботи, яку виконували люди. Йдеться передусім про доставку – провізії, води, боєприпасів та іншого необхідного на позиціях, куди складно або небезпечно діставатися. Часто ці маршрути перебувають під постійною загрозою обстрілів та дронових атак.
«Ми не їдемо просто так. Якщо є запит, значить, це потрібно. Буває, що люди по кілька діб сидять без води чи без їжі. Це вже критично», – каже «Сід».
У підрозділі збільшення попиту на НРК пояснюють можливістю зменшення ризиків для особового складу. Завдання, які виконує робот, раніше виконували люди.
Недоліки в роботі НРК
Але на фронті техніка постійно стикається з проблемами, про які не пишуть у технічних характеристиках. Головна проблема – акумулятори. За паспортом, заряду роботові має вистачити на 20 кілометрів, але через глибоку багнюку та сніг батарея сідає набагато швидше. Одна заряджається близько чотирьох годин, а для стабільної роботи їх необхідно мати одразу кілька.
«Ми доїхали в один кінець, і все. Далі стоїмо, чекаємо зарядку. Це може бути 6–8 годин. Ми фактично втрачаємо пів доби», – пояснює «Сід».
У цей час швидкість доставки знижується, а кількість запитів збільшується. Тож підрозділи на позиціях змушені чекати.
Їде наземний дрон повільно – зі швидкістю людини, що йде пішки. Крім того, на асфальті робот поводиться як на льоду – через металеві елементи гусениць його заносить. А у багнюці чи на складному рельєфі він застрягає.
НРК, він просто сів у грязь. Чистили його, продвигалися по два метри,
У таких випадках військовим доводиться долати кілька кілометрів від позицій під загрозою дронових атак. Оператор керує НРК дистанційно і бачить лише зображення з фронтальної камери. Усе, що відбувається навколо, залишається поза його контролем.
«Ми бачимо тільки дорогу. Не бачимо, що в небі. У будь-який момент може прилетіти FPV», – каже він.
Нестача людей та ресурсів
Одного робота зазвичай недостатньо, щоб закрити усі потреби підрозділу. Необхідно кілька машин, щоб вони працювали по черзі, поки інші на зарядці чи ремонті.
«Якби їх було більше – ми б встигали більше. Зараз не вистачає ні машин, ні батарей», – пояснює оператор.
Разом із потребою в техніці зростає і потреба в людях, які можуть нею керувати. Якщо раніше на підготовку операторів могли витрачати місяці, то тепер цей процес максимально скорочують, інколи до кількох тижнів або навіть днів. Сам «Сід» керувати наземними роботами почав нещодавно – наказ прийшов за добу до виїзду.
«Це було сюрпризом. Куди саме я їду і що буду робити, до останнього не знав. Вже перед самим виїздом сказали: працюватимеш на НРК. А я його до цього практично навіть не бачив, тільки на картинках в інтернеті», – згадує «Сід».
Навчання тривало кілька днів і проходило вже неподалік лінії бойового зіткнення. Досвід передавали оператори з суміжних підрозділів. Військовий каже, що процес нагадував прискорений курс кермування в екстремальних умовах. Йому показали базові речі: як підготувати робота до виїзду, обслуговувати його та керувати пультом.
«Це як легкова машина. Коли ви сідаєте за кермо, якщо у вас є бажання навчитися, ви навчитеся. Якщо це не ваше, ви просто встаєте і виходите. Хтось може навчитися одразу, хтось пізніше», – ділиться міркуваннями оператор.
У бригаді підхід до швидкої підготовки таких операторів, як Микола «Сід», називають вимушеною, але логічною адаптацією. Щоб повноцінно навчити людину, потрібно кілька місяців, але на фронті цього часу немає. Завдання потрібно виконувати одразу, тому більшість навичок військові отримують вже під час роботи.
«НРК є відносно простими в керуванні і не потребують тривалого спеціалізованого навчання, як звукометрія чи розвідка БПАК, де від точності рішень безпосередньо залежить вогневе ураження. Це військовослужбовці з бойовим досвідом, які пройшли підготовку перед завданнями. Оцінюю рівень підготовки операторів як високий. Це не про зниження стандартів, а про адаптацію до умов, де швидкість і збереження життя – ключові пріоритети», – зазначає командир батареї артилерійської розвідки «Пасічник».
Сам «Сід» говорить про це спокійно: «Я ще не до кінця розумію, що вмію, а що ні. У мене зараз постійна практика. Але працювати треба вже».
Поки техніку доопрацьовують, а операторів навчають уже під час бойових завдань, робота з НРК тримається на поєднанні людської витривалості й недосконалих роботів, які, попри все, продовжують рятувати життя.
***
Привіт! Це Руслана та Анна, авторки цього матеріалу. Дякуємо, що дочитали його до кінця. Використання наземних роботизованих комплексів уже змінює логістику на фронті. Проте важливо показувати не лише можливості цієї техніки, а й реальні умови, у яких вона застосовується – нестачу ресурсів, обмеження та ризики для людей, які з нею працюють.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***