Між традиціями та реальністю війни: Маланка поблизу кордону Румунії
У прикордонному Красноїльську Чернівецької області свято Маланки відчувається як паралельний світ, що існує поряд із життям в умовах війни. Тут змінюється ритм, мова, правила. Те, що за кілька кілометрів звідси виглядало б недоречним, з 13 по 15 січня стає частиною звичного порядку. Як святкували Маланку у Красноїльську, розповідає репортерка Frontliner.
Селище за 8 кілометрів від кордону Румунії на 3 дні перетворюється на безперервне свято: місцеві в масках та костюмах ходять від хати до хати, співають, жартують і влаштовують вистави просто у дворах. Дорога до Красноїльська сама стає частиною дійства. На в’їзді до селища – імпровізований блокпост, де зупиняють машини. Люди в балаклавах і пікселі виглядають переконливо і спершу складно зрозуміти, чи це реальна перевірка чи вже почалося святкування. Через кілька таких «блокпостів», поступово зникає відчуття реальності. Саме з цієї невизначеності й починається Маланка.
Після «блокпосту» у Красноїльську тривалий час тихо. Звичайні сільські вулиці, подвір’я, темні будинки. Але варто знайти правильний поворот, і простір різко змінюється. З’являються співи, гучна музика, барабани, вигуки. У вузьких дворах тісно від людей у яскравих, інколи моторошних костюмах: солом’яні крилаті Ведмеді, Цигани та інші традиційні персонажі, яких складно відразу впізнати. У святкуванні задіяні всі покоління громади. Маланкова хода поступово рухається, заповнюючи вулиці та двори.
Феєрверки та відкупи
Тут важко залишатися осторонь. Маланкарі ходять колонами, не дають проходу усім, хто опиняється поруч – незалежно від того, місцеві це чи туристи. Попри гучність і хаотичність, багато мешканців відкриті та приязні до гостей святкування: підказують дорогу, запрошують у двір, пропонують випити чи просто посміхаються у відповідь на камеру.
Разом із цим, під час Маланки учасники святкування дозволяють собі речі, що в іншому контексті виглядали б неможливими. У селищі запускають феєрверки, попри заборону на них під час війни. Хлопці, переодягнені у військових чи СБУ, зупиняють машини, інсценують затримання, вимагають відкуп на «блокпостах». Усе це подається як гра зі зрозумілими правилами, але межа між грою і реальністю постійно зсувається.
Цього року Маланка в Красноїльську не мала офіційних анонсів та дозволів. Але це не зупинило святкування. Для місцевих – це спосіб утримати звичний ритм життя і продовжити традицію для наступних поколінь, навіть у воєнний час.
Авторка: Анна Зубенко
Читайте також — «Дубак такий, що капець»: історії з епіцентру блекауту в Києві
