Мова орнаменту: як кримськотатарський кераміст збирає традицію по уламках
Стрімким рухом по кольоровому ангобу на сирій глині Рустем Скибін проводить чітку лінію. За кілька хвилин ця подряпина стане контуром тюльпана, граната чи виноградної лози. Після нанесення глазурі й випалу вона перетвориться на кримськотатарський орнамент – той самий, який десятиліттями доводилося збирати по уламках музейних експонатів та людської пам’яті. Frontliner побував у майстерні кераміста, щоб побачити його авторську техніку.
На дерев’яних полицях у майстерні – десятки тарілок, глечиків і керамічних панно. Частина виробів уже блищить під шаром глазурі, інші залишаються матовими й шорсткими – вони ще чекають на випал. Уздовж стіни стоять відра з різними видами глини, банки з глазурʼю та десятки інструментів для гончарства. Тут працює кримськотатарський художник та кераміст Рустем Скибін.
Тут проходить майже все моє життя – і творче, і особисте.
Тут є всі умови, щоб працювати,
Рустем не відкладає роботу навіть під час розмови. Поки відповідає на запитання, в його руках одна за одною опиняються тарілки на різних етапах роботи. Одні лише набувають майбутнього вигляду, на інших уже чітко видно прошкрябаний орнамент.
«Те, що я роблю найбільше, – це посуд і декоративні тарілки. Потім – панно. А ще я дуже люблю скульптуру. Це вже більше для натхнення», – говорить майстер.
Майстерню у Києві він орендує з 2014 року. За цей час у ній з’явилися піч, гончарне коло та комп’ютер для ескізів. Але самого відчуття майстерні, в якій можна залишитися надовго, так і не виникло, каже Рустем:
Тоді було відчуття, що це тимчасово. І воно нікуди не поділося.
Тому я не роблю тут нічого остаточного. Планую повернутися додому.
Єдине, що я зміг забрати
із собою – це досвід.
До російської окупації Криму його майстерня була в Бахчисараї. Там він працював майже двадцять років: навчав дітей та студентів, збирав власну бібліотеку кримськотатарського мистецтва, поступово купував обладнання.
Після переїзду до Києва все це довелося полишити. Втім, каже художник, це був не перший раз, коли життя довелося починати заново.
«Коли ми повернулися з Узбекистану у 1996, у нас не було нічого. Ні дому, ні електрики, ні води. Ми все починали з нуля. До 2014 року відбудували своє життя. Потім знову довелося починати спочатку. Єдине, що я зміг забрати із собою – це досвід», – додає Рустем.
Від глини до випалу
Розповідь про майстерню непомітно переходить у розмову про саму кераміку. Рустем каже, що послідовність роботи завжди однакова. Змінюються лише форма виробу й техніка, яку він обирає.
Усе починається з матеріалу. Для різних робіт майстер використовує різні види глини. Одні вироби формує на гончарному колі, інші відливає зі шлікеру – рідкої глиняної маси, яку заливають у гіпсову форму. Після того як глина набере потрібну товщину, форму розбирають, а заготовка ще кілька днів сохне.
Далі настає етап, який визначає вигляд майбутнього виробу. Поверхню вкривають ангобом – рідкою фарбою з глини. Саме по цьому шару майстер прошкрябує орнамент: штихелем поступово знімає верхній шар, і крізь нього проступає природний колір глини. Так з’являється малюнок, який поки що майже непомітний. Після цього виріб покривають глазур’ю й відправляють у піч. Один цикл випалу триває від шести до дванадцяти годин.
«Загалом вистачає одного випалу. Але якщо це вжитковий предмет, яким ми користуємося щодня, він має витримувати термічні удари й механічні навантаження. Тому другий випал впливає на його якість», – каже Скибін.
Як народилася техніка «Quru Isar»
На перший погляд, головне у ремеслі – вправність рук. Насправді ж, говорить чоловік, робота над виробом починається задовго до того, як майстер торкнеться глини. Потрібно дослідити систему орнаменту, який згодом зʼявиться на його поверхні.
Зробити можна за годину.
Але щоб навчитися зробити це за годину, потрібні десятки років,
Перш ніж виробити власну техніку, художник вивчав кримськотатарський орнамент у найрізноманітніших формах. Не лише на кераміці, а й на старовинній вишивці, різьбленні по дереву, металевих виробах та архітектурному декорі. Для нього це були не окремі зразки народного мистецтва, а різні прояви однієї художньої мови.
Коли майстер вже опанував технологію кераміки, він спробував перенести цю мову на новий матеріал. Так з’явилася його авторська техніка «Quru Isar». Її назва походить із кримськотатарської мови. «Quru» означає «сухий», а «Isar» – мур.
Назва описує сам принцип роботи: прошкрябані лінії стають своєрідним барʼєром, який не дозволяє рідкій глазурі розтікатися й змішуватися між собою. Після випалу вони залишаються чіткими, ніби утримуючи орнамент у визначених межах.
Попри те, що техніка «Quru Isar» авторська, Скибін не любить, коли його роботи називають сучасною інтерпретацією чи реконструкцією традиційної кераміки. Каже, його мета – не у відтворенні історичних зразків. Для майстра важливо зрозуміти принципи, за якими побудований орнамент, і вже на їхній основі створювати власні роботи.
Традиційний орнамент – це як мова. Вона вже сформувалася.
Якщо ти її знаєш, то можеш нею розповідати нові історії.
Але якщо просто повторюєш чужі слова, не розуміючи їх, – це вже копіювання,
Що таке кримськотатарський орнамент?
Саме тому на прохання коротко пояснити, що таке кримськотатарський орнамент, майстер лише усміхається. Каже, що вкласти це в одне речення неможливо.
«Орнамент – це філософія. Якщо просто скласти словник і написати, що цей елемент означає одне, а інший – інше, це не відповідатиме тому, як він сформувався», – пояснює кераміст.
Для художника орнамент не існує сам по собі. Він залежить від того, з чого зроблений виріб, як його створювали, для чого він був потрібен і в якому середовищі працював майстер.
Водночас у кримськотатарському орнаменті є символи, які повторюються століттями. Один із них – тюльпан. Рустем говорить про нього не лише як про образ із певним значенням. За його словами, цей мотив природно з’явився в кримськотатарському мистецтві, бо тюльпан був частиною кримських пейзажів.
«Є рослини, які сформували цей простір. Той самий тюльпан – ендемік. Майстер його бачить навколо себе, тому він природно з’являється й в орнаменті», – пояснює Скибін.
В орнаменті також збереглася пам’ять про сусідство різних народів. Століттями культури впливали одна на одну, і це залишилося у візерунках так само, як у музиці чи кухні.
«Деякі елементи прийшли з перської, османської, арабської традицій, але з часом стали частиною кримськотатарської художньої мови», – говорить художник.
Через депортацію, заборону самої національної ідентичності
ця інформація просто зникала.
Зібрати традицію по уламках
Втім, перш ніж почати працювати з кримськотатарською керамічною традицією, її довелося буквально збирати по уламках. Разом із колегами Рустем роками їздив у експедиції Україною та за кордон, працював з музейними фондами, переглядав каталоги, фотографував артефакти. Але знайти стародавній виріб – лише половина справи. Значно складніше довести, що його справді створив кримськотатарський народ.
«Основні джерела – це література. Але ми постійно стикаємося з тим, що багато предметів не атрибутовані як кримськотатарські. Через депортацію, заборону самої національної ідентичності ця інформація просто зникала. Тому ми працюємо разом з етнографами, краєзнавцями, істориками, щоб підтвердити походження цих речей», – розповідає майстер.
Частину знань вдалося відновити не завдяки книжкам, а завдяки людям. До 2014 року Скибін разом з однодумцями їздив кримськими селами, записував розмови зі старожилами, які ще пам’ятали назви орнаментів, способи оздоблення виробів та технології, якими користувалися місцеві майстри. Деякі з цих історій не були зафіксовані більше ніде.
Скибін каже, що саме такі свідчення допомагали заповнювати прогалини, які залишилися після десятиліть забуття. Причина цих прогалин – депортація кримських татар у 1944 році. Разом із людьми зникали й майстерні. Майстри втрачали інструменти, печі, власні домівки. Але найбільше постраждала сама традиція передавання знань.
Коли людину виривають із дому, вона втрачає не тільки землю чи майстерню.
Вона втрачає професію. А коли шістдесят років живеш у депортації,
ця безперервність просто зупиняється,
Після повернення кримських татар на батьківщину наприкінці ХХ століття ремесла фактично довелося відновлювати наново. Рустем переконаний: без цього неможливо створювати нові речі. Кожен сучасний виріб спирається на знання, які комусь вдалося зберегти всупереч депортації, заборонам і окупації.
Чому важливо зберігати ремесло
У майстерні Рустема Скибіна вже більше сотні виробів. Але коли його запитують, який із них для нього найважливіший, чоловік відповідає без вагань:
«Той, який я ще не зробив».
Готова робота для нього ніколи не була кінцевою метою. Щойно один виріб завершений, з’являється інший задум – нова форма, інше поєднання кольорів або спосіб працювати з орнаментом. Саме цей пошук і змушує Рустема щоранку приходити до майстерні.
«Для мене важливий процес. Від народження ідеї до її створення», – говорить кераміст.
Для нього важливо, щоб люди не лише бачили створені вироби, а й розуміли, як формувалася ця традиція і що вона значно ширша за окремі орнаменти чи техніки.
«Це розуміння себе. Наскільки глибоко ти можеш подивитися на себе. Це ж формує нашу ідентичність», – пояснює Рустем.
Школи, яку він свого часу створив у Бахчисараї, зараз немає. Але, говорить кераміст, передавати знання можна по-іншому. Він читає лекції, проводить майстер-класи, консультує в музеях та університетах. Коли люди починають цікавитися власною культурою й ставлять запитання, ремесло продовжує жити, каже майстер:
Те, що я роблю, повертається до мене через людей. Через їхні емоції,
через спілкування. Це для мене найважливіше.
***
Документальний мультимедійний проект «Поки пам’ятають руки»
Створено в партнерстві між українським медіа Frontliner
та українським дизайнерським брендом GUNIA.
***
