«Не код нації, а частина української традиції» – сучасна вишивка та старовинне ремесло
Допізна горить світло у вікні щоночі у багатоповерхівці на околиці Львова у вікні щоночі. Настільна лампа, голка та нитки – без них не обходиться вечір майстрині Ганни Рогатинської. Вона відтворює чергову старовинну сорочку. У колекції «Майстерні Магди Дзвін», де працює Ганна, майже чотири сотні старовинних сорочок з різних регіонів України. Як майстрині народної творчості у Львові зберігають колекцію традиціної вишивки – розповідає Frontliner.
Ганна Рогатинська навчилася вишивати ще у школі. З книг добре вивчила техніки, та хотіла милуватися старовинними сорочками, а не просто їх уявляти після скупих описів у книжках. Робота у поліграфії, а згодом вивчення програмування майже не залишали часу на справу для душі. Але прохання брата вишити йому сорочку стало поштовхом до змін у житті.
У львівському магазині Ганна знайшла схему, матеріали і створила сорочку, у якій поєднала традиційне і сучасне. Робота над сорочкою для брата відродила давню пристрасть.
Нема єдиного стандарту.
У книжках написано одне, а коли взяти сорочку до рук,
то це зовсім інше.
У 2014 році жінка дізналася про «Майстерню Магди Дзвін» – дослідницький творчий простір, який щойно відкрили у Львові. Ганна стала однією з перших учениць у майстерні і зрозуміла, що старовинна вишивка – це цілий світ, який вона хоче пізнати глибше.
«Мені було важко себе привчити, що нема єдиного стандарту. У книжках написано одне, а коли взяти сорочку до рук, то це зовсім інше. Тому я мала забути, що пише книжка і дивитися, як виглядає сорочка. Іноді вдавалося дослідити щось цікаве, але я не розуміла, чи це так було традиційно. Тому мусила шукати ще кілька сорочок, зшитих таким способом, щоб підтвердити традицію», – розповідає Ганна Рогатинська.
Найбільша колекція сорочок у Львові
Творчий простір «Майстерня Магди Дзвін» створила у 2014 році Оксана Печарська. Назва майстерні – від літературного псевдо засновниці. Після Революції Гідності вона та інші майстрині у Львові об’єдналися, аби досліджувати та популяризувати народну культуру. У майстерні вивчають писанкарство, воскові віночки, бісер, ткацтво. Та найбільше дослідниці приділяють увагу саме традиційній вишивці.
Велика колекція простору уже налічує майже чотириста старовинних сорочок з різних регіонів України. Також колекціонують рушники, плахти, спідниці, пояси з вишивкою. Їх купують на аукціонах, через соцмережі, іноді отримують подарунки з приватних колекцій.
Ганна Рогатинська розповідає, що раніше сорочки були довгі, вузькі в шиї і застібнуті. Радянська окупація в Україні штучно перервала традицію вишивання:
«Якби цього не було, то наші старовинні сорочки кінця ХІХ – початку ХХ століття століття могли б і не зберегтися, бо їх би просто зносили. Тому добре, що вони до нас дійшли у такому вигляді. Але прикро, що таким способом», – розповідає Ганна Рогатинська.
Від учениці до викладачки за кілька місяців
Коли Ганна вперше прийшла на заняття у «Майстерню Магди Дзвін», викладачки думали, чого ще можуть її навчити. Ганна вже знала багато про техніки і типові традиційні сорочки. Та викладачка Ірина Сліпецька змогла зацікавити технікою «настил» або «перловий шов» – старовинним способом вишивки, що створює об’ємний візерунок.
Малюю і одразу розумію,
що хочу таку вишити.
Тоді вивчали чоловічу борщівську сорочку, яку носили на Тернопільщині. Батько Ганни родом звідти, тому заняття наскільки захопили вишивальницю, що повністю занурилася в тему. А вже через кілька місяців їй запропонували тут викладати.
Ганна викладає техніку створення сорочок для всіх охочих. Є люди, які відвідують кілька занять. А є групи, які займаються протягом року. Кожного заняття Ганна показує ученицям якусь нову техніку. І заохочує спробувати вишити власну сорочку.
«Наші заняття мотивують мене шити власні сорочки. Коли ученицям подобається якась сорочка, яка не має схеми, то я її малюю для них. Зазвичай малюю і одразу розумію, що хочу таку вишити. Коли дівчата шиють паралельно, то ніби підганяють мене, бо хочу їм усе детально пояснити», – розповідає Ганна Рогатинська.
Мені не подобається називати сорочки вишиванками.
Найбільша радість для Ганни після занять, коли учениці показують сорочки, які створили. Хоча так робляться не всі – більшість соромиться. Та є вишивальниці, які починають досліджувати сорочки, вишиті їхніми рідними. За словами майстрині, неочікувано для багатьох вишивання стає терапією і можливістю відволіктися від буденних проблем.
Тепер Ганна Рогатинська є і співвласницею майстерні – відповідає за фінансові питання. Та більше подобається працювати з колекцією – описувати її, аби кожна сорочка мала свій номер. Звідки сорочка походить, тип крою, техніки зшивання. Часто в майстерні організовують виставки за певними темами.
Неможливо просто відтворити вишиванки
Майстриня уже вишила 29 сорочок. Найшвидше створила баранівську сорочку – лише за три місяці. Робота настільки захопила, що хотіла швидше побачити як підібрала кольори.
«Мені не подобається називати сорочки вишиванками. Бо відразу згадую оці штамповані фабричні з великими червоними маками. Та я не вивчаю етнографію чи історію сорочок детально. Хоча іноді читаю наукові роботи. Мене більше цікавить техніка – як покроєно відносно старого полотна і яким способом зшито», – розповідає Ганна Рогатинська.
Часом майстриня хоче відтворити усе до деталей. Іноді хоче змінити колір, бо так виглядатиме цікавіше. Вишивальниця каже, що зараз неможливо відтворити геть усе, бо нема старовинних матеріалів. Щільність, пластика, відбілювання полотна, склад – усе відрізняється.
На своїх заняттях Ганна розповідає ученицям, що типово для сорочок певного регіону. Але рекомендує не боятися експериментувати зі своєю творчістю. Навіть якщо це рожева вишивка. Але тоді не варто називати її традиційною, а сорочкою з авторським баченням.
У дослідженні старовини Ганні найцікавіше дізнатися про нові конструкції або крій, якими раніше ніхто не шив.
Вишивка є частиною традиційного українського одягу.
Я не прихильниця коду нації, але це визначальна річ для нашої традиції.
З поколіннями були зміни, але зараз важко уявити українця,
який не знає, що таке вишита сорочка,
***
Документальний мультимедійний проект «Поки пам’ятають руки»
Створено в партнерстві між українським медіа Frontliner
та українським дизайнерським брендом GUNIA.
***
