Домашня їжа перед «сіряком»: цивільна родина безкоштовно нагодувала півтора мільйона військових
Пустою донецькою трасою мчить евак зі швидкістю понад 100 кілометрів на годину. Їхати повільніше просто небезпечно, окупанти атакують усі рухомі цілі. Однак евакуаційні автобуси оминути цей шлях не можуть. Важкопоранені бійці їдуть з серйозними травмами, але коли бачать їдальню обабіч траси – просять зупинитися і поїсти домашньої їжі. Чому це місце таке важливе для бійців, і як працює польова їдальня на виїзді з кілл-зони – бачив Frontliner.
Коли евакуаційний мікроавтобус зупиняється біля їдальні «Шлях захисників», дівчата-волонтери вже починають готуватися. Водія Лауріса вони знають – він заїжджає до них через день.
Коли чоловік заходить, волонтерки майже відразу віддають тацю з кількома стравами. Бійці, яких Лауріс возить, у важкому стані: зламані чи ампутовані кінцівки, пробиті уламками органи, важкі контузії. Але майже кожного рейсу просять зупинитися біля їдальні, розташованій на в’їзді у кілл-зону.
Заїхать сюди – це якась традиція. Мій екіпаж зі стабільними важкопораненими щоразу тут зупиняється.
Хлопцям легшає від того, що є люди, які щось роблять для них,
Останнє місце перед «сіряком», де можна поїсти, як удома
На вулиці, після ситного обіду, неспішно курить Артем. Кремезний чоловік із псевдо «Малюк» каже, що це останні спокійні хвилини перед дорогою: попереду сотня кілометрів по кілл-зоні, де на його машину можуть полювати ворожі дрони. «Шлях захисника» – останнє місце перед Донеччиною, де він відчуває смак дому.
Буває, у їдальню приїжджають кілька машин чи автобус із десятками голодних чоловіків або жінок. Між ними – до години затишшя, коли всередині лише поодинокі бійці. Один із таких – Юрій на псевдо «Препод». Він повертається на Покровський напрямок із відпустки, тож коли наступного разу поїсть домашньої їжі – не знає. Через це їдальня – обов’язкова точка у його маршруті.
«Ми відчуваємо, що дівчата готують для нас, переживають, щоб сподобалося. Вони небайдужі, це нечасто зустрінеш. За це їдальню дуже люблять», – пояснює «Препод».
Поки чоловік обідає, розглядає шеврони побратимів. Деякі тут ще з 2023 року, коли «Шлях захисника» тільки запрацював. Згодом військові почали привозити картини, які робили на позиціях, дитячі малюнки. Дизайн створювали роками самі військові.
Продуктами їдальню забезпечують місцеві
Безкоштовна їдальня «Шлях захисників» з’явилася у 2023 році на пустій ділянці посеред траси. Тоді дорогою щодня проїжджали тисячі військових – їхали на бойові чи ротувалися. Придорожніх кафе, щоб відпочити та поїсти, було обмаль. Годувати військових вирішила Тетяна. Спершу, щоб страви були гарячі, доводилося носити каструлі до сусідів і там підігрівати їх.
Зараз на території їдальні є сучасна кухня, вагончик, де волонтери можуть переодягнутися чи відпочити. Є навіть вагончик із чистим одягом, у якому можуть переодягнутися військові.
Щоб нам довіряли, ми брали пиріжок, розламували навпіл,
з’їдали половинку й віддавали хлопцям іншу,
«Спочатку ми роздавали чай та каву. Багато військових боялися щось брати, бо були випадки, коли їх труїли. Щоб нам довіряли, ми брали пиріжок, розламували навпіл, з’їдали половинку й віддавали хлопцям іншу. Першими повноцінними стравами були борщ і тушкована картопля. Ми пробували додавати супи, але хлопці їх майже не брали. За рік-півтора в меню з’явилася солянка, вона не поступається борщу за популярністю. А на друге хлопці не хочуть ні каш, ні макаронів – кажуть, вони їм набридли. Але з задоволенням їдять картоплю», – каже дівчина.
За три роки у їдальні нагодували близько півтора мільйона бійців.
Функціонування їдальні обходиться у понад 30 тисяч гривень щомісяця. Кошти беруть із донатів. Наприклад, потрібно 15 тисяч одноразових стаканів, що обходиться у 6-7 тисяч гривень. На рукавички й мийні засоби – 3 тисячі грн. А на спеції та приправи щомісяця витрачають близько 80 тисяч гривень. Продуктами допомагають друзі, сусіди, волонтери, ветерани й самі військові. Завдяки їм у їдальні є крупи, борошно, цукор, сіль, олія та солодощі.
«Під загрозою закриття жодного разу не були. Якщо скрутно, йдемо до знайомих і по копійці збираємо. І самі хлопці нам донатять, коли заїжджають. По суті, бійці самі себе годують, просто ми – посередники», – пояснює волонтерка.
Волонтери щодня вручну нарізають і варять кілька центнерів їжі
Тетяна вже три роки не мала вихідних. На відпочинок немає часу, бо щодня треба готувати щонайменше шість страв. На кухні волонтерки проводять по 13 годин на добу. Допомагають місцеві жінки, які про їдальню дізналися через «сарафанне радіо». Між собою розробили графік чергувань: хтось приходить у парні дні, хтось – у непарні. У кожної є син або чоловік, які воюють.
Одна з постійних волонтерок їдальні – Ірина. Жінка методично та швидко нарізає ковбасу на салат, на розмови не відволікається, бо якнайшвидше треба нарізати кілограми овочів. Раніше вона встигала більше, навіть смажила кабачки з майонезом і ліпила пиріжки. Але з кожним роком сил на кулінарію стає все менше.
У приміщенні кухні спекотно, піт капає з лоба жінки. Але вона з посмішкою каже, що тепер бодай працює сидячи.
«Раніше не було нічого, на що можна було сісти. Шість годин на ногах майже неможливо вистояти, тож коли я запитала за стілець – мені перевернули відро дном доверху. Я сідала на нього з думкою, що воно піді мною трісне. Але колись чоловік прийшов мені допомогти, побачив умови й зробив табурет. Потім подивився, як ми каністри й картоплю тягаємо, і сказав, що буде допомагати. Теж третій рік тут волонтерить», – каже жінка.
Цивільних не годують, гроші не беруть, їжу з собою не пакують
У «Шляху захисників» цивільних не годують. Поступаються принципом у рідкісних випадках – наприклад, якщо жінка їхала до коханого здалеку й тут вони зустрічаються. Якщо у волонтерів лишається борщ – можуть насипати.
Їжу з собою тут також не дають. Раніше цим правилом поступалися, проте зараз розширився асортимент меню, кількість місць і столів, за якими можна поїсти. Тому всі, хто приїздить голодний, може поїсти й попити на місці.
І останнє правило, якого мають дотримуватися відвідувачі – повага до волонтерів. Тетяні, засновниці їдальні, вже доводилося гримати на бійців, які ставилися до дівчат як до прислуги.
Для нас усі хлопці рівні. Ми на погони чи звання не дивимось.
Якщо треба скомандувати щось – ми командуємо й командирами.
Вони слухаються,
Поки військові їздитимуть на фронт – їдальня їх годуватиме
Засновниця «Шляху захисника» Тетяна каже, що попри хронічну втому її та інших волонтерок мотивують самі військові.
Bін поранений, але жартує чи тримається на такому драйві,
що нам у тилу в них ще вчитися й вчитися,
«Дивишся: він поранений, але жартує чи тримається на такому драйві, що нам у тилу в них ще вчитися й вчитися. У такі моменти розуміємо, що ми не маємо права опускати руки. Але ми не змушуємо когось нам допомагати чи підтримувати, ні. Кожен обирає свій шлях, ми нікого не засуджуємо», – розповідає волонтерка.
Попри те, що лінія зіткнення насувається на напрямок, де розташована їдальня, планів закриватися через небезпеку немає. Навпаки – дівчата мотивовані продовжувати, щоб захисникам і рятівникам було де спинитися і відпочити «перед пеклом». Тетяна наголошує:
«Ніхто нічого розбирати чи прибирати не буде. Я не хочу про це навіть думати. Ми стоїмо тут заради наших хлопців, поки вони є – будемо й ми».
***
Привіт! Це Аліна та Маргарита, авторки цього матеріалу. Дякуємо, що дочитали його до кінця.
З 2023 року військові постійно кажуть, що тил байдужіє до війни. Цивільні не хочуть чути бійців, коли ті повертаються додому у відпустки, перестають запитувати, а подекуди навіть чекати. Тому волонтерські ініціативи, які досі працюють заради фронту й біля нього, не дають хлопцям зневіритися. А інколи навіть тарілка борщу чи голосне «смачного» змушує повірити, що їм десь раді, кажуть бійці. Тому подібні волонтерські їдальні – не лише щоб нагодувати, а й щоб морально підтримати тих, хто закриває собою тил.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***
