Жити знову: інвалідність, війна і нова архітектура українського простору

Ветеран, який повертається з фронту – і з протезом замість ноги. Або цивільний, який зазнав важкої травми через російські обстріли. Вони виходять на вулиці рідного міста, яке тепер сповнене нових викликів. Повномасштабна війна Росії проти України суттєво збільшила кількість людей з інвалідністю: ще до вторгнення у 2022 році в Україні їх було близько 2,7 мільйона, а на початок 2023 року – вже понад 3 мільйони. Багато з цих випадків – наслідок бойових дій.

Інклюзивність критично важлива під час війни

Війна зробила інклюзивність насущною потребою. За даними Міністерства у справах ветеранів, кількість ветеранів в Україні становить приблизно 1,2 мільйона осіб, у цьому числі понад 100 тисяч осіб мають статус інваліда війни. Серед них – чимало людей з ампутаціями, травмами, порушеннями слуху та зору. Додаймо цивільних, які постраждали внаслідок обстрілів чи мін, а також тих, хто евакуювався з прифронтових територій. Для всіх них доступність простору – питання безпеки й гідності.

У багатьох містах укриття досі залишаються недоступними для маломобільних людей. Змінюються будівельні норми – тепер усі нові або реконструйовані об’єкти цивільного захисту мають бути доступними для всіх категорій громадян. Та фактична реалізація цих норм часто потребує громадського тиску.

Інклюзивність – це також питання національної єдності. Люди з інвалідністю не мають відчувати себе зайвими. В умовах війни створення безбар’єрного середовища є запорукою стійкості суспільства, де кожен має шанс реалізувати себе.

Приклади змін: що вже зроблено

1. Інклюзивне таксі. Наразі лише одна компанія-оператор таксі запустила спеціальні автомобілі з підйомниками для людей на візках у Києві та Львові. Такий транспорт вже дозволяє сотням людей щомісяця пересуватися містом без бар’єрів.

2. Житло без обмежень. У Рівному реалізовано пілотний проєкт – 200 інклюзивних квартир для ветеранів та переселенців. Оселі обладнано згідно з принципами універсального дизайну: широкі двері, санвузли з поручнями, безпорогові входи.

3. Туризм для всіх. У Києві створено довідник «30 перлин Києва», надрукований шрифтом Брайля для незрячих відвідувачів. У музеях столиці з’являються екскурсії з аудіоописом і перекладом жестовою мовою.

4. Правові рамки. Уряд затвердив Національну стратегію безбар’єрного простору до 2030 року. Вона охоплює архітектурну, цифрову, освітню та економічну доступність. Хоча більшість змін лише стартують, уже зараз державні установи адаптовують вебсайти згідно з нормами цифрової доступності.

Що ще потрібно: прості, але дієві кроки

Архітектура. Необхідно впроваджувати інклюзивні рішення: пандуси, ліфти, тактильна плитка, звукові світлофори. Усе це має бути передбачено на етапі проєктування.

Соціальна залученість. Люди з інвалідністю – не лише користувачі послуг, а й творці змін. Необхідно залучати їх до прийняття рішень, підтримувати ветеранські ініціативи, сприяти формуванню спільнот.

Цифрова інклюзивність. Сервіси «Дія», сайти громад і державних структур мають бути зручними для всіх – включно з незрячими, нечуючими та людьми з порушеннями моторики.

Місцеве фінансування. Бюджети громад мають включати витрати на адаптацію простору. Важливо, щоб це не сприймалося як «додаткове навантаження», а як частина відновлення країни.

Інклюзивність – це не про окрему категорію людей, а про спільне майбутнє. Україна платить високу ціну за свободу. І тепер час зробити усе, аби ті, хто постраждав, жили у країні без бар’єрів – видимих і невидимих. Це наша спільна відповідальність: відбудовувати простір, у якому є місце кожному.

***
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Читайте також Шлях додому: що потрібно звільненим з полону і чого від них не варто вимагати | ОГЛЯД