Заручники власних батьків: чому поліція не може примусово вивезти дітей з кілл-зони на лінії фронту
Замість обіцяного морозива шестирічна дівчинка ховається у відкритому під’їзді, який помітила її мама. Над ними якраз пролітав рій БпЛА і один з них влучив у будинок в центрі міста. Люди закричали, дитина злякалася, тож мама заховала її в під’їзд. Налякана дитина не плаче – мовчить і ледь чутно дихає: прислухається, чи не треба падати на підлогу. Таке дитинство – у тисячі дітей в прифронтових містах. Вони живуть у розбомблених будинках чи й у підвалах із батьками, які вирішили не евакуюватися з лінії фронту. Frontliner пояснює, чому поліція досі не може рятувати таких дітей, хоче вже ухвалено закон, що мав вирішити цю проблему.
У нас у підвалі умови набагато кращі,
ніж зараз пропонують у шелтерах.
Шестирічна Оля Коваль з Краматорська в один день двічі ховалася від російських дронів: вранці бігла під крони дерев у парку, ввечері – у магазин, коли над нею пікірував FPV. На слух вона розрізняє ракетні удари, дронові нальоти й артобстріли, коли в місті розриваються «касети». На початку червня, коли окупанти обстріляли центр Краматорська, вона впала на асфальт і роздерла колінця до крові. Її мама Вероніка Коваль (ім’я змінені з міркувань безпеки – ред.) пригадує, що дитина плакала кілька годин – сумувала, що забруднила нову сукню і злякалася вибуху поруч.
Родина переїхала з Покровська у 2024 році, покинувши приватний будинок, квартиру та бізнес. Тепер для батьків Олі евакуація з Краматорська – болюче питання: вони купили тут квартиру на гроші, відкладені на «чорний день». Їхати більше нікуди.
«У дитини тут своя кімната, облаштована дитяча стінка, в будинку є підвал, який всім під’їздом довели до тями. У травні закінчили ремонт: зробили витяжку, закупили генератори й паливо, є свердловина. Ми й ще дві родини розділили простір так, щоб були відокремлені. Там навіть матраси лежать майже нові. Тобто у нас у підвалі умови набагато кращі, ніж зараз пропонують у шелтерах. Нащо нам кудись їхать? Хто тут думає, що не зможе вижити – їде вже. Ми протримаємось», – розповідає Вероніка Коваль.
На щастя, завдяки Силам оборони лінія зіткнення – за 15 кілометрів від Краматорська. Примусову евакуацію в місті ще не оголошували, проте десятки родин уже переконані, що нікуди не їхатимуть з міста. Хоча Вероніка додає: можливо, її думка зміниться, якщо бої підійдуть так близько, як до Дружківки. Однак поки що вони відкидають думку про евакуацію.
Виїхати до окупації не встигли, тепер евакуйовуються примусово
Вікторія Мельник (ім’я змінене з міркувань безпеки – ред.) у свої 13 уже була в окупації – її село Комишани на Херсонщині росіяни захопили в перші дні повномасштабного вторгнення. Росіяни чотири рази за пів року перевіряли її та маму, чи не ховають вони військових. Вулицями їздили на БТРи, озброєні чоловіки постійно вимагали документи. Було страшно, але шляху з окупації не було. Коли село звільнили, родина залишилася вдома. Евакуюватися довелося через три з половиною роки – коли сусідні будинки спалили російські дрони. Проте в селах поряд досі лишаються родини з дітьми, які ризикують загинути від чергового прильоту.
«Зараз ситуація така, що скрізь небезпечно. Ти ніде не застрахований, що не прилетить», – заперечує мама Оксана Мельник (ім’я змінені з міркувань безпеки – ред.).
На початку червня 2026 року у зоні примусової евакуації на Херсонщині лишалися близько 50 дітей, розповідають поліцейські спецпідрозділу «Білий янгол». У «сіряку» лишилися найважчі родини – вони відмовляються їхати з дому. На їхніх очах росіяни обстрілюють Херсон та його околиці: щодня пів тисячі ворожих дронів атакує місто. Під обстріли потрапляють евакуаційні екіпажі.
Крім того, росіяни дистанційно мінують Херсон. У радіус ураження потрапляють родини з дітьми, каже Сергій Тарасенко, начальник управління з питань цивільного захисту населення Херсонської МВА. Під час евакуації Вікторії та її мами детектор дронів зафіксував російський БпЛА, який кружляв над авто. Дрон подавили, евакуація вдалася. Але щодня такі рейси стають більш ризикованими, рятувати людей важче.
На Донеччині дітей ховали в коробки, щоб перевезти через блокпости
Президент України Володимир Зеленський 2 березня 2026 року підписав закон, який дозволив примусово евакуйовувати дітей з зони бойових дій без згоди їхніх батьків. Правозахисники стривожилися: документ був недопрацьований. Він не пояснював, де та упродовж якого терміну мають жити вивезені діти, хто за них відповідатиме. Не було пояснень, чи зможе поліція застосувати кайданки або зброю, якщо дорослі агресивно опиратимуться евакуації.
Врегулювати ці питання ВРУ мала упродовж трьох місяців, до травня. Проте станом на червень закон № 4779-IX досі не запрацював повною мірою, оскільки суперечить іншим. Наприклад, які забороняють вилучати дітей у батьків чи опікунів.
Якщо на Херсонщині примусова евакуація дітей відбувається відносно спокійно та вчасно, то на Донеччині це критична проблема. Частина донеччан з 2014 року жили впритул до територій, захоплених росіянами. Обстріли були рідкістю, жити за 2 кілометри від лінії розмежування було безпечно.
В Авдіївці дідусь із бабусею тримали онуку в підвалі.
У дівчинки серце не витримало умов.
Коли у 2022 році лінія фронту стрімко почала рухатися, багато переселенців виїхали в сусідні міста. Вони досі переконані, що їм вдасться «пересидіти» активну фазу боїв за область, як у 2014-му. Багато хто досі не вірить, що окупанти у кілл-зоні атакують цивільних, жінок та дітей, пояснює речник поліції Донеччини Павло Дяченко. Дехто не вірить, що фото спалених міст справжні, але боїться примусового вивезення з дому.
У кілл-зоні «Білим янголам» доводиться шукати сім’ї з дітьми по підвалах – вони там ховаються.
«В Авдіївці дідусь із бабусею тримали онуку в підвалі. У дівчинки серце не витримало умов, в яких вона жила. Дитина померла, пенсіонери лишилися чекати росіян. І коли місто окупували, вони потрапили на відео. Дякували росіянам за звільнення і навіть не згадали, що у їхній сім’ї сталося горе. Просто розказували пропагандистські наративи», – пригадує Павло Дяченко.
Донецька ОВА у 2023 році заборонила батькам повертатися в «сіру зону» з дітьми. Проте донедавна родини поверталися в Костянтинівку. Дітей ховали у поштові коробки чи господарські сумки, щоб їх не помітили на блокпостах. У Покровськ родина із маленьким хлопчиком намагалася повернутися замінованими лісосмугами та полями. Декого з цих родин евакуйовували по 5-7 разів.
Водночас Павло Дяченко зауважує, що сьогодні на Донеччині ситуація настільки небезпечна, що застосовувати примусове вилучення не доводиться. Коли дітей помічають у зоні обов’язкової евакуації (наприклад, у Дружківці), батьки зазвичай спокійно погоджуються на евакуацію того ж дня.
Батьки ховаються по підвалах, а не скаржаться правозахисникам
Відколи на початку 2022 року з’явилася потреба евакуйовувати дітей з-під обстрілів, уряд тривалий час не помічав проблеми, визнає Дмитро Михальов, представник омбудсмана у Донецькій та Луганській області. Не було рішення, як дітей вилучати, чи вилучати взагалі, які права у цьому процесі має поліція. Тому відповідальність за евакуації взяв на себе новий підрозділ поліції «Білий янгол». Але до 2026 року вивозили родини лише з дозволу батьків або опікунів. Нерідко ті відмовлялися виїжджати або чекали на росіян. Відтак в окупації опинилися сотні українських дітей.
Щоб вивезти дітей, правоохоронці застосовували інший спосіб вилучення дітей – статтю Сімейного кодексу України №170. Згідно з нею, неповнолітніх забирали з родини без позбавлення батьківських прав. Це робили на підставі загрози їхньому життю в тому місці, де вони жили. У період евакуації з Покровська підставу довелося застосовувати 10 разів. Але для цього доводилося складати акти, звертатися до суду й місяцями сподіватися на позитивне рішення.
Щоб механізм запрацював на повну силу, треба прописати нормативно-правові акти,
які регулюватимуть процес примусової евакуації.
«З 10 дітей, яких евакуювали за цією процедурою, батьки повернулися за сімома. Стосовно трьох інших порушили питання про позбавлення батьківських прав, і про передачу дітей у патронатну сім’ю», – пригадує Дмитро Михальов.
Однак і тоді, й зараз батьки могли подати зустрічний позов, щоб визнати дії поліції неправомірними.
«Не завжди у пріоритет ставиться життя дитини. Інколи надходить позов, а судді стають на бік батьків, які тримали дитину під обстрілами. У суддів різне бачення норми про права батьків та дітей», – пояснює представник омбудсмана.
Через відсутній механізм дії закону про примусову евакуацію досі є ризик, що судді визнають дії «Білих янголів» неправомірними. Допрацювання окремих положень необхідне, щоб захистити поліцейських.
«Щоб механізм запрацював на повну силу, треба прописати нормативно-правові акти, які регулюватимуть процес примусової евакуації. Тобто звідки й куди можна забирати дитину, де вона перебуватиме до того, як її помістять під опіку, хто буде опікуном і хто їх контролюватиме», – зауважує Дмитро Михальов.
Право дитини на життя та здоров’я ніхто не може обмежити.
Навіть батьки.
З 2023 року на Донеччині не зафіксували жодної скарги на примусову евакуацію «Білими янголами», каже омбудсман. У зонах, з яких вивозять дітей, немає світла, водопостачання та мобільного зв’язку. Люди бояться ходити по вулиці й ховаються у підвалах, щоб їх не знайшли поліцейські або не вбили окупанти.
«Найважливіше – це життя, тим паче дитячі. Тому якби така скарга надійшла із зони примусової евакуації, ми б стали на бік «янголів». Бо право дитини на життя та здоров’я ніхто не може обмежити. Навіть батьки. Якщо вони не здатні забезпечити безпеку, то держава буде захищати дитину», – пояснює представник Уповноваженого Верховної Ради України у Донецькій області Дмитро Михальов.
***
Привіт! Це Аліна та Маргарита, авторки цього матеріалу. Дякуємо, що дочитали його до кінця.
Дитинство під бомбардуваннями, на які дітей біля фронту нарекли батьки, смертельно небезпечне: окупанти вбивають будь-які рухомі цілі, росіяни влаштовують сафарі на цивільних. Закон про евакуацію неповнолітніх мав «розв’язати руки» поліцейським, які вивозять дітей з-під фронту. Але правозахисна система досі може трактувати примусову евакуацію як незаконну.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***
