З чого зроблені російські реактивні дрони: сім країн і одна схема постачання
Європа та США зберігають можливість стримувати технологічний розвиток російського озброєння на рівні, достатньому для бомбардування України, але недостатньому для створення серйозної загрози країнам Західної Європи. Тим часом атаки російських дронів стали для українців повсякденною реальністю. Люди звикають навіть до постійної небезпеки й тепер змушені пристосовуватись до появи реактивних «Герань-4». Вони летять низько, швидко й гучніше за попередні модифікації. Спираючись на найновіші дані ГУР, Frontliner досліджує компонентну базу російського реактивного дрона та технології, які забезпечують його виробництво.
За даними порталу War&Sanctions, апарат має 3,6 метра довжини, розмах крила 3,05 метра, злітну вагу до 450 кілограмів і бойову частину масою 90 кілограмів. За даними ГУР, у цій версії дрон був оснащений новим кумулятивно-ріжучим боєзарядом, який призначений для знищення мостів та опор ліній електропередач (ЛЕП).
У жовтні 2026 року серед деталей збитих реактивних БПЛА українська розвідка ідентифікувала 74 компоненти з 7 країн світу. Найбільше деталей зі США – 36 одиниць. Далі йдуть Китай – 12 деталей, Швейцарія – 10, Японія – 6, Велика Британія – 2, Німеччина і Тайвань – по одній. Не вдалося ідентифікувати країну походження для 6 деталей. Тобто Росія продовжує отримувати доступ до іноземних компонентів та розробок, які використовує для терору населення України.
Хто виробляє деталі для «Герані-4» і як іноземні компоненти потрапляють до Росії?
У «Герані-4» ідентифікували 74 іноземні компоненти. Здебільшого це мікросхеми, мікроконтролери та підсилювачі. Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України вдалося ідентифікувати 39 іноземних компаній, деталі яких використано під час створення безпілотника. Найбільший постачальник, який забезпечує 13 деталей, – це Texas Instruments.
Колись ця американська компанія працювала з урядом і створювала пристрої для космічної програми «Аполлон» та для висадки на Місяць. Тепер її деталі використовують у російських безпілотниках.
У «Герані-4» знайшли типові, класичні деталі компанії: два цифрові сигнальні процесори, три лінійні драйвери MB3238I, CAN-трансивери VP230 і VP232, операційні підсилювачі LM258 і OPA2340, аналоговий мультиплексор HC4051, понижувальний перетворювач LM5117, джерело струму LM234 і перетворювач рівнів LVC16T245. Це звичайні популярні деталі, які не є носіями новітніх технологій.
Деталі компанії Texas Instruments є і в іншій російській зброї: крилатій ракеті «Філін», ОТРК «Іскандер», ракеті «Кинджал», «Ланцетні», «Шахеді», розвідувальних БПЛА. Загалом ГУР ідентифікувало 843 деталі Texas Instruments, які використовуються в 79 видах російської зброї.
Друга в рейтингу іноземних постачальників – компанія STMicroelectronics. ГУР ідентифікувало вісім компонентів цієї компанії, серед них мікроконтролери і стабілізатори. Ще 5 деталей – від Analog Devices і 3 – від Vishay.
Тактовий генератор CTS39CB3 американської CTS Corporation має маркування 2610, тобто десятий тиждень 2026 року – березень. Отже, весь цикл виробництва від американського заводу до складу в Алабузі та появи російської «Герані» в небі України – приблизно пів року.
Чому іноземні компанії досі постачають деталі для зброї в Росію?
Компанія Texas Instruments стверджує, що дотримується санкцій та не продає товари в Росію.
Проте російська компанія «Премьер Комплект Сервис» (ООО) називає себе офіційним дистриб’ютором Texas Instruments у Москві. Більшість російських ритейлерів також продають нові деталі цієї компанії та продовжують ввозити їх під замовлення за програмою «паралельного імпорту».
Згідно з постановою уряду РФ від 2022 року, паралельний імпорт дозволяє ввозити брендові товари без згоди виробника. У першій версії переліку товарів, дозволених до ввезення, були продукти компанії Texas Instruments. Виходить, що ввезення іноземних комплектуючих для російського покупця є законним; для іноземного продавця це порушення контракту з виробником, але хто це перевірить? Натомість для американського експортного контролю це питання, яке виникає, коли конкретна деталь підпадає під регулювання.
Регулювання контролю, своєю чергою, будується навколо окремих високотехнологічних позицій. Натомість деталі з «Герані-4» не потребують ліцензії, не є високотехнологічними, дешеві й мають широкий спектр використання. Зброя зібрана з деталей, що лежать на складі в будь-якого дистриб’ютора. Як результат, санкції не дістають до рівня, на якому летить цей дрон.
Чи буде «Герань-6» на 600 кілограмів?
Російські воєнкори анонсують новий реактивний дрон «Герань-6» з бойовою частиною до 600 кілограмів. Для порівняння, у «Герані-5» бойова частина – 90 кілограмів. Дальність ураження при цьому також збільшиться й охопить усю територію України. Військовий аналітик Олександр Коваленко назвав подібний безпілотник аеродинамічним оксюмороном. За його логікою, «Герань-5» несе 90 кг заряду за загальної маси 850 кілограмів. Тобто 600 кг заряду для безпілотника означає або не злетіти взагалі, або злетіти й завалитися одразу після зльоту – надто велика вага. Подібний заряд може бути частиною ерзац-ракети масою близько 2 тонн.
Тобто Росія намагається замінити крилату ракету дешевшим носієм і робить це на тій самій широкодоступній електронній базі. Чим би не була наступна військова розробка Росії, важливо розуміти темп виробництва та можливості його масштабування.
Масовість проти високотехнологічних рішень
За оцінкою ГУР, у серпні 2026 року росіяни створювали близько 3 000 реактивних «Гераней-4/5» на місяць на заводі в Алабузі та йому подібних. Подібну масовість і темпи виробництва може гарантувати лише безперебійне постачання іноземних деталей. Кожен із трьох тисяч дронів на місяць несе в собі десятки компонентів, які хтось продав, привіз, розмитнив, доставив і з яких склав зброю. Але це все ще дешевше, ніж розробка власних компонентів.
Російські виробники не спромоглися локалізувати подібне виробництво. Одна з причин – неможливість закупівлі високотехнологічного обладнання та верстатів для виготовлення деталей. Texas Instruments не перебуває під санкціями і, найімовірніше, не перебуватиме. Офіційно компанія вийшла з російського ринку. Її деталі продовжують потрапляти в Росію через посередників. Наскільки ефективно компанія контролює подальший рух своєї продукції, залишається відкритим питанням. Кількість посередників та ланцюги постачання мають відстежувати країни-постачальники, які, вочевидь, не справляються або не хочуть справлятися з цим завданням. Таким чином, Європа та Америка залишають за собою можливість стримувати виробництво зброї в Росії на низькому технологічному рівні, який є достатнім для бомбардування України, але водночас не загрожуватиме територіям Західної Європи.
