Дива трапляються в операційних: як лікарі Інституту серця трансплантують органи під час війни

У салоні машини – хірург Володимир Пресс, анестезіологиня Дарина Ткаченко, операційна медсестра Інна Скрипка. За перегородкою, поруч з водієм сидить трансплантологиня Софія Чайковська. Саме вона буде оцінювати стан органу, проводити забір серця й нести його до операційної.

Дорогою лікарі дрімають. Прокидаються від хитавиці, але знов поринають в сон. Робота трансплантологів непередбачувана і виїжджати найчастіше доводиться вночі.

Машина зупиняється на заправці. Софія відсуває віконце у перегородці і каже: «Виходимо». Медики «десантуються» зі швидкої, ковтають каву і уже за п’ять хвилин мчуть далі. Їхати ще сотню кілометрів, тож вони влаштовуються на кушетках й сидіннях. В ногах лежить кілька подорожніх валіз, набиті ліками та інструментами. Бригада везе з собою все необхідне. Бо невідомо, в яких умовах доведеться працювати.

О третій ночі швидка під’їжджає до Коростенської лікарні. Цієї ночі відбудеться перший забір органу за всю історію медзакладу. Для пацієнта Інституту вилучають серце, Центру хірургії імені Шалімова – печінку та нирки. Пересадка врятує чотирьох людей, які перебувають на порозі смерті.

Диво в операційній

Перед вилученням серця в операційній Коростенської лікарні гамірно. Але за мить усе стихає: Софія Чайковська дякує донору. Медики віддають шану хвилиною мовчання. Трансплантологиня просить скальпель і робить перший розріз. Починається зосереджена робота.

За годину медики отримують серце. Його потрібно доправити до Києва. Спершу орган закривають у контейнері з позначкою Human Organ, а у машині перекладають в охолоджувальний. Увесь шлях до Києва температуру контролює Софія Чайковська. 

За межами організму серце живе близько чотирьох годин. Але українська медицина не стоїть на місці: під час одного з відряджень до США лікарі Інституту серця дізналися про спосіб подовжити цей критичний ліміт. Це відкриває більше можливостей для трансплантацій, особливо нині, коли через закритий повітряний простір доправити орган гелікоптером неможливо.

Тим часом у Києві готують операційну. До трансплантації залучено сім лікарів, серед них і голова Інституту – легендарний кардіохірург Борис Тодуров. Команда вилучає хворе серце. На пересадку залишається менше години.

Швидка прибуває до Інституту серця. Хірургиня Чайковська виходить з машини, тримаючи в руках контейнер. Швидко підіймається до операційної. В залі – тиша. Чути лише сигнали апаратів – одноманітні для стороннього вуха, але промовисті для лікарів. Борис Тодуров зрідка дає короткі команди. Робота налагоджена настільки, що медики розуміються без слів.

Трохи більше ніж тридцять хвилин потрібно команді, щоб вшити нове серце в тіло пацієнта. Борис Тодуров каже: під час операції відчуває страх, який не дозволяє зробити грубої помилки. Софія Чайковська говорить про відповідальність за результат, адже вона привезла серце. Нарешті – момент істини. З аорти знімають затискач, і кров починає текти до серця. Воно б’ється.

Серце лежало мертвим у пакеті, а тепер працює самостійно, без стимуляції. Лікарі називають це дивом. Пацієнт, якому не давали більше тижня, буде жити.

Життя, що обірветься без пересадки

На трансплантацію органів в Україні чекають близько чотирьох тисяч людей. Цим реєстром опікується Український центр трансплант-координації, а розподіл відбувається через автоматизовану систему. Для пересадки серця необхідна сумісність групи крові й відповідність маси-зросту донора і реципієнта. Але також важливим є екстреність. Першими у черзі стоять люди, лік життя яких йде на дні.

Через війну від хвороб серця починають потерпати усе молодші люди. Збільшилась і кількість пацієнтів-військових, які зазнають інфарктів на фронті. Через важкий стан здоров’я військовослужбовці потребують особливого лікування.

Половина пацієнтів у відділенні потребує трансплантації саме зараз. Ми їх не випишемо. Або вони помруть, або отримають пересадку.

У палатах є і ті, кому донорське серце вже врятувало життя. Серед них – киянин Едуард Беседа. Від шиї до живота його грудну клітку перетинає великий білий пластир, довкола – дренажі, трубки, катетери. Два дні тому Едуардові пересадили нове серце. Сьогодні він посміхається і охоче розмовляє.

Проблеми з серцем почали турбувати чоловіка чотири роки тому. У лютому 2025 року стан погіршився настільки, що без пересадки лікарі вже не давали позитивних прогнозів. Тоді Едуард звернувся до Інституту серця. Після обстежень чоловіка внесли до списку очікування. Минуло кілька місяців і пролунав дзвінок: терміново приїжджати на операцію.

«Все сталося неочікувано швидко. Я навіть не встиг нічого відчути. Прокинувся в реанімації й одразу відчув, що мені легше», – розповідає Едуард.

Шви ще дають про себе знати, але він упевнений, що відновлення вже почалося. Шанс, який Едуард отримав, змусив переосмислити життя. Раніше він брався за будь-яку роботу, не відмовлявся від зустрічей із друзями. А тепер весь час хоче приділяти родині.

«Я пообіцяв собі, що тепер більше часу буду проводити з близькими», — каже чоловік.

Після пересадки організм буде відторгати донорський орган. Це – невідворотний процес, але від лікування залежить те, наскільки він сповільниться. Усе життя Едуард та інші реципієнти житимуть на імуносупресорах, препаратах, що пригнічують імунну систему. Ці люди завжди матимуть ризик підхопити інфекції та отримати ускладнення. Але альтернативи серцю немає, кажуть лікарі.

Натомість реципієнти мають життя. Повертаються до роботи, народжують дітей, роблять улюблену справу. Можуть бігати, тренуватись і не відрізнятись від інших людей.

Хто може стати донором

Система трансплантології в Україні все ще має прогалини. Тому не всі в черзі дочекаються органу, каже Тодуров.

Потенційним донором може стати лише та людина, якій констатували смерть мозку. Для цього скликається консиліум лікарів, проводяться клінічні дослідження. Це – не рутинна практика в українській медицині.  

«У Сполучених Штатах я запитала в колег, як часто вони проводять констатації смерті мозку. Вони з подивом на мене подивились і сказали, що завжди», – згадує Чайковська.

Після констатації смерті мозку – потрібно отримати дозвіл на забір органів. В Україні діє презумпція незгоди: якщо людина за життя не висловила бажання бути донором органів, її вважають такою, що відмовилася від цього. Тоді рішення мають ухвалити рідні. Розуміння важливості трансплантації не є поширеним, тому в донації часто відмовляють.

Донорами не можуть стати активні військовослужбовці або люди, які загинули внаслідок бойових дій. Такий закон упереджує маніпуляції з тілами загиблих та упереджує спекуляції російських пропагандистів. З початком повномасштабної війни ті стверджували, що українські лікарі забирають органи в російських військових. 

Що чекає на трансплантологію в майбутньому

Система трансплантації органів в Україні запрацювала лише наприкінці 2019 року. До цього часу лікарі Інституту серця надивились, як в стінах лікарні помирали пацієнти. Часто це були чоловіки віком тридцяти п’яти років. Проблеми з серцем заставали раптово і розвивались швидко. Але альтернативи не було. Механічне серце коштує близько двохсот п’ятдесяти тисяч євро, пересадка за кордоном – ще дорожче. Тому в Україні самі медики, зокрема й Борис Тодуров, добивались старту системних трансплантацій.

У світі трансплантологія розпочалася в шістдесятих роках з дослідів шибайголов й «шалених геніїв» медицини. Заради перших пересадок органів людям медики порушували закони. Але невдовзі трансплантації почали рятувати. В Україні за цю справу також взялись ентузіасти. Перші пересадки серця провів Борис Тодуров у 2001 році: тоді трансплантації не підтримувались державою і лікар за власні гроші купляв імуносупресори пацієнтам. Ці люди прожили по шістнадцять років після пересадки.  

Команда Інституту серця – фахівці, які люблять свою справу. Вони втрачають лік часу, бо працюють майже без вихідних. Лише за останні два тижні провели п’ять складних трансплантацій. Одна з них відбувалась під вибухи російських безпілотників. Та вони продовжують працювати.

Я мрію робити тисячі трансплантацій. Мрію, щоб констатація смерті мозку стала рутиною і підхід був серйозним. Щоб трансплантації були буденними і робили їх не унікальні фахівці.

Попереду – неоране поле. Лікарі Інституту серця постійно навчаються за кордоном, беруть участь в міжнародних конференціях та проводять власні дослідження. Зі Стенфорду, Нью-Йорку, Нешвілля, Торонто та Європи вони привозять знання, що змінюють українську медицину. Її престиж зростає у світі. Невдовзі команда Інституту серця вирушить на Світовий конгрес трансплантологів, що відбувається раз на десять років. Борис Тодуров прочитає сорокахвилинну доповідь – можливість, яку пропонують не кожному хірургу.

Водночас з’являються альтернативи. Механічні серця стають більш сучасними і технологічними, а у США вже проводять експерименти з пересадки органів генетично модифікованих свиней.

«Я сподіваюсь, що за п’ять-десять років ми взагалі не будемо потребувати органів від донорів. Буде ферма, де будуть вирощувати генетично модифікованих тварин», – розмірковує Борис Тодуров.

Фото: Олександра Рахімова
Текст: Діана Делюрман

Читайте також — Операції українським військовим, що змінюють світову медицину