Вкрадене майбутнє. Як ворог вивозить українських дітей і чому ми зобов’язані повернути кожного

Цього року Україна представить в ООН резолюцію, що засуджує викрадення та депортацію Росією українських дітей, заявив Зеленський. Адже з перших днів повномасштабної війни Росія не лише знищує українські міста та села – вона краде майбутнє. У буквальному сенсі. Станом на 2025 рік офіційно відомо про понад 20 тисяч українських дітей, яких примусово вивезли на територію Росії або тимчасово окупованого Криму. Росіяни їх не евакуювали, не прихистили, а вивезли без згоди батьків, держави чи самих дітей. Ці діти – не сироти, не біженці, як це намагається представити Кремль. Це – цілком конкретні хлопчики й дівчатка з родинами, іменами, спогадами, які в одну мить опинились по той бік кордону.

Росія не просто вивозить, вона перетворює українських дітей на «російських». За кожною такою історією – руйнування особистості, спроба переписати ідентичність і зламати дитину психологічно.

Як працює механізм викрадення та “перевиховання”

Незаконно вивезених з України дітей росіяни розпорошують по регіонах – від Криму до Чити. Багато з них спочатку потрапляють у так звані «центри тимчасового утримання», табори або інтернати. Часто це заклади з жорсткою дисципліною та ідеологічною обробкою. Їм змінюють прізвища, надають російське громадянство, а потім віддають у прийомні сім’ї. У деяких випадках їх просто усиновлюють, за спрощеною процедурою, яку особисто затвердив диктатор Володимир Путін. Тепер, коли дитина з українського міста чи села називає себе Іваном з якогось Ростова, російська влада заявляє: «це наш громадянин».

Дітям показують російське телебачення, де Україна – «неіснуюча держава», де ЗСУ – «терористи», а Росія – «визволитель». Їх вчать любити Путіна, носити георгіївські стрічки й ходити строєм у «Юнармії». Найстрашніше багатьом із них це нав’язують настільки агресивно й системно, що вони починають вірити в таку реальність.

Це не окремі випадки, а системна політика російської держави, яка була визнана міжнародною спільнотою воєнним злочином. Такі дії росіян є частиною більшого задуму: позбавити Україну її майбутнього, знищити саму націю через масовий вплив на її дітей. Тобто це – складова геноциду українців з боку Росії.

Хто і як повертає українських дітей

Станом на початок 2025 року Україні вдалося повернути більше 1200 дітей. Але це крапля в морі. Тим часом за поверненням кожної цією дитини стоїть окрема спецоперація: переговори, перетин кількох країн, документи, медіація, пошук в Росії родини, що утримує дитину, співпраця з міжнародними організаціями. Працює державна ініціатива Bring Kids Back UA, активно допомагає організація Save Ukraine, зусилля докладають уряди інших країн і волонтери, які фізично привозять дітей назад через кордони.

Найскладніше – це знайти дитину, яку вже «переписали». Російська влада приховує справжнє місце перебування багатьох дітей, не надає інформації, а інколи взагалі стверджує, що таких дітей «не існує». Тому кожне повернення – це марафон з нервів, болю і безсонних ночей для батьків, адвокатів і правозахисників.

Чи повернемо всіх дітей України?

Це питання не лише про закон чи політику. Це питання про нас. Про те, ким ми є і що ми готові зробити заради своїх дітей. Зараз реалії такі, що масового механізму повернення не існує. Аби повернути кожного, доведеться чекати або повного припинення війни, або зміни політичного режиму в Росії.

Але чекати – не означає скласти руки. Уже створено Міжнародну коаліцію з понад 40 країн. Працює платформа, що фіксує факти незаконної депортації, зібрано сотні доказів для суду. Міжнародний кримінальний суд у Гаазі вже видав ордери на арешт Володимира Путіна та його посіпаки Марії Львової-Бєлової. Це – не просто символічні акти. Це – фундамент для майбутньої відповідальності.

Україна – одна з небагатьох країн світу, що намагається повернути своїх дітей не тоді, коли війна вже в минулому, а просто зараз, під обстрілами. Ми не маємо права припинити цю боротьбу. Кожна дитина, яка повернеться додому, – це акт перемоги над тими, хто хотів стерти її ім’я, мову й пам’ять. Це – наша справа честі. Адже кожна така дитина – частина нашої країни. Її мова та спогади – це те, за що ми воюємо. Тому Україна бореться за своїх дітей, і не зупиниться. Бо повернути дитину додому – це питання майбутнього.

***
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Читати також: Коли гарантії нічого не варті: ядерна історія, яка болить Україні | ОГЛЯД