Хайтек у камуфляжі. Як працює лабораторія батальйону «Карпатська Січ»

Цех нагадує епізод із «Зоряних воєн». Тут і дрони на штучному інтелекті, і на оптоволокні. Бомбери, камікадзе, літаки, наземні платформи з турелями і кошиками для евакуації. Власні винаходи вони маркують брендом батальйону та називають позивними полеглих побратимів. Або ж «небесних», як прийнято тут казати.

За столом інженера сидить білий кіт із позивним «Мавік». На дошці – шеврони підрозділів, які тут обслуговуються. Форкає кавомашина, а зерна, засипані в неї, мають пряме відношення до виробництва дронів, і не лише тому, що напій бадьорить працівників. Ілля Ліф із позивним «Ізя» відповідає за всі безпілотні системи в батальйоні. В цивільному житті був підприємцем. Мав виробництво кави, був дистриб’ютором двох відомих брендів. І зараз весь його бізнес працює на армію, адже самим коштом ЗСУ роботу такого цеху не забезпечити.

У війську Ілля починав як звичайний пілот, потім став розробником та інструктором. Згодом почав готував групи на великі бомбери, згодом додалася розвідка, літаки та наземні машинки.

Дрони на честь «небесних»

«Ізя» проводить «екскурсію» по цехах. Ось тут зберігаються ворожі дрони та їхні фрагменти: блок навігації та CRP-антени від «Шахеда», а також кілька десятків російських FPV. Останні переробляють та «бумерангом» відправляють назад. Він показує – в цьому приміщенні чаклують над технікою власного виробництва:

«Ми збираємо самостійно батареї, а також їх ремонтуємо, тому що буває, що їх відстрілюють трошки. Все залежить від наявності запчастин, але рекордно ми збирали за день близько 10-ти дронів. Це цифрові бомбери. Ми написали власне програмне забезпечення, вони доволі автономні у нас. Живучість у них доволі висока. Просто це рама, яку ми можемо від ЗСУ отримати, а далі ми її переобладнуємо і вона стає цифровим бомбером. Вони носять до двох кілограмів. Ясно, що їх іноді трошки перевантажують. Десь на 10-15 км вони працюють», – розповідає Ілля.

Ще одна зона – з обслуговування «Мавіків». Тут їх прошивають, ремонтують тощо. Є і власні розробки на основі «Мавіка», що використовуються як підсилювачі зв’язку. Для збільшення часу польоту їх дооснащують спареною батареєю.

На території цеху високо на дереві, ніби мистецька інсталяція, застряг навчальний FPV – хтось із учнів Іллі не зміг оминути перешкоди, і зняти його не вдається.

Дрони-бомбери «Воробей» і «Святий» зібрані в цьому цеху і названі на честь «небесних». Ілля згадує – починали разом зі «Святим». Той спершу втратив ногу. Потім «Святий» повернувся на фронт, де втратив життя.

В наступному відділенні лабораторії – великі літаки і батареї до них. «Ізя» показує літак, який робить топографічні фото, тобто знімає актуальну карту місцевості. Є тут і тренувальний літак:

«Йому років, напевно, 15, цьому літачку. Він побитий, ремонтований. Це я починав ще десь в 2010 році, це моє хобі було. Оце мій літак! P51 Mustang «Червоний хвіст», «Redtail». Це електрична копія, з генератором звука. Дуже дороге хобі було. Вартість всього літака десь 10-15 тисяч доларів. Навіть не думав, що це стане основною роботою. У 15-му році я збирав розвідувальний дрон для хлопців, але сам не брав участі у війні», – згадує військовий, і додає, що доленосну роль БПЛА розумів уже тоді.

Дрони-важковаговики

В лабораторії також є дрони-мінери, котрі розкидають протипіхотні міни ОЗМ. Є й хитріші види вибухівки, такі, що падають з висоти на ворожу територію і зариваються в землю, врізаючись в неї гострим кінцем. Виготовляють тут і великі дрони «Вампіри». Вони трохи відрізняються від аналогічних, що їх виготовляє компанія SkyFall. Ілля пояснює різницю:

«На цих дронах чотири антени, тут інші підсилювачі, розгалуження зв’язку і наше програмне забезпечення. Це бомбери і логістичні дрони, тобто ми доставляємо провізію, БК», – говорить «Ізя».

Один із «Вампірів» – 300. Його підбили, але він зумів повернутися. За словами Іллі, такі дрони поверталися навіть без двох із половиною лопатей.

Наступний дрон «Квазимодо» піднімає вагу 20 кг. Може понести два ФАБи або дві протитанкові міни. Ще є «Комета» – дрону переробили живлення, і він літає на трьох швидкозйомних батареях. Тут і дрон, що в процесі розробки – він стріляє кулями. Наразі він робить лише один постріл, однак над вдосконаленням працюють. Ілля пояснює, що кожен дрон має свою специфіку і «суперсилу» – або швидкість, або дальність:

«Оцей дрон я розганяв до 140 км/год. Але я розумію, що він недовго проживе з такою швидкістю. У нього тріскаються промені, він не витримує такого навантаження, особливо з вагою. Але швидкість потрібна, якщо треба угнати від FPV-шки, тобто якийсь ривок зробити, або змінити курс, щоб тебе не вистежили», – розповідає військовий.

Виробники не беруть участі у бойових діях безпосередньо, однак виїжджають на позиції і обслуговують свої вироби. Виставляють антени, міняють кабелі, слідкують за польотом. Тут також діє в режимі 24 на 7 група онлайн техпідтримки.

Стандартні дрони треба переробляти

Ілля Ліф каже, що 90% того, що постачається державою, волонтерами або ж купується у інших виробників, доводиться переробляти. Інженери називають це «комплектом запчастин», із яких можна скласти те, що потрібно.

У цеху працюють групи програмістів, інженерів, архітекторів. У одній із кімнат суттєво тепліше, ніж в інших, і перебувати у ній довго шкідливо для здоров’я – тут цілодобово працюють 3-D принтери, друкуючи деталі. Робота над однією може тривати до 18-ти годин.

Ілля жартує: «Можемо, в принципі, зубні коронки робити».

Принтери оснащені камерами. Крім того, архітектори у сусідній кімнаті можуть контролювати весь процес за допомогою моніторів і, у разі потреби, втрутитись.

В окремому приміщенні обслуговують РЕБ. Ремонтують, виготовляють мачти, антени. Є і РЕБ-gun – прилад для примусової посадки дронів. Хоча «Ізя» визнає, що наразі цей прилад втратив актуальність:

«Не робоча вже історія. Уже стільки діапазонів, що людина не втримує це все в руках», – говорить Ілля.

У лабораторії триває робота над тим, аби знешкоджувати ворожі дрони на оптоволокні. Тут запевняють запевняють: ще трохи, і цій загрозі також буде знайдена гідна відповідь.

Майже комп’ютерна гра, але смерті справжні

Наземна платформа, яка от-от буде запущена в роботу, має назву «Шустрий» – також на честь одного з «небесних». «Тезка» платформи загинув нещодавно. На платформу можна встановити турель, або ж кошик для евакуації поранених чи транспортування боєкомплекту, їжі, води, медикаментів тощо. «Шустрий» побудований і спроєктований тут «з нуля». Він може їхати на відстань 25 км, стріляти на відстань 6 км, і 4 доби перебувати в режимі очікування. Це вже друга його версія. Перша мала проблеми з розворотами, коли виїжджала на бойові, однак попри це встигла вдало попрацювати на позиціях. Підвіску запозичено з квадроциклу, амортизатори – з мотоциклу. А в першій версії «Шустрого» деякі запчастини були успадковані від «Запорожця».

Хлопці показують принцип роботи платформи. Усе максимально просто і дещо нагадує гру на приставці. Один пульт керує власне платформою – розвертає та змушує рухатися, інший – туреллю. Рух «Шустрого» та місцевість, якою він пересувається, видно на екрані.

Деякі дрони працюють на штучному інтелекті. Він відповідає за наведення. Але Ілля пояснює, що такий дрон не розрізняє своїх і чужих.

Специфіка роботи на дронах полягає в тому, що завжди можна побачити і проаналізувати постфактум весь бій, адже все знімається згори. Добре видно, як палає у ворога, водночас не менш добре видно, як гинуть свої.

«Є ті, хто думає, що типу дрончики – там десь сидять, в іграшки бавляться. Всі чомусь коли хочуть на дрони, думають, що там виживаємість. А насправді на поганому рівні», – каже Ілля.

Наземний дрон «Рись»

Випробування на полігоні, що неподалік від цеху, відбуваються в екстремальних погодних умовах. Таку погоду називають «найкращою для ротації». І відповідно, найгіршою для дронів і людей, що працюють просто неба. У випробуваннях беруть участь як виробники, так і ті, хто цією технікою безпосередньо працюватимуть.

Один із дронів, який нині випробовують – наземна платформа «Рись», подарована батальйону виробником. Основний акцент випробувань – зв’язок, що лишається однією з головних проблем під час евакуації поранених наземними платформами.

По закінченні випробувань платформа акуратно заїжджає по спеціальній підставці у кузов пікапа. Військові розбирають мачти і запаковують решту обладнання. Хтось із них уже цієї ночі повернуться на позиції, інші ж прямують у лабораторію. А роботу дронів із маркуванням «Карпатська Січ» оберігатимуть «небесні», на честь яких їх названо.

Авторка: Олена Максименко

Читати також: Дім із ящиків від набоїв. Як фермер із Харківщини відновлює дім і господарство після окупації