«Я би чоловіка поховала геть по іншому» – як в Кропивницькому проводжають загиблих захисників
Держава організовує поховання полеглих оборонців за свої кошти. В кожному місті цим займається окреме похоронне бюро й працівники ТЦК. Тож родинам, які втратили близьку людину на фронті, залишається оформити необхідні документи та отримати передбачені законодавством пільги та виплати. Що для цього потрібно зробити і куди звертатись?
Отримати підтвердження про загибель людини. Для цього треба звернутися до військової частини, в якій служив загиблий, аби отримати від них свідоцтво про смерть і витяг з наказу про виключення зі списків особового складу. Якщо у військовій частині така інформація відсутня варто звернутися до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) за місцем призову або до СБУ, якщо загиблий зник безвісти.
Оформити свідоцтва про смерть. Якщо свідоцтво про смерть не було видане військовою частиною, його можна оформити самостійно в органах РАЦСу за місцем реєстрації загиблого.
Отримати статус члена сім’ї загиблого. Треба звернутися до місцевого органу соціального захисту населення із заявою та необхідними документами (свідоцтво про смерть, документи, що підтверджують родинні звʼязки, паспорт, ідентифікаційний код).
Оформити виплати та пільги. Щоб отримати одноразову грошову допомогу, передбачену законодавством, родичам загиблих воїнів ЗСУ потрібно звернутися до ТЦК та СП. Якщо загиблий служив у формуваннях НГУ, СБУ чи Держприкордонної служби, то звернутися до їхніх відомств.
Щоб оформити пільги, передбачені для сімей загиблих військовослужбовців органами місцевого самоврядування (наприклад, пільги на житло, комунальні послуги, транспорт, виплати неповнолітнім дітям) треба звернутися до управління праці та соціального захисту населення в їхньому регіоні. Також в разі необхідності можливо, отримати відстрочку від мобілізації для працездатних членів сімʼї, якщо вони відповідають вимогам законодавства. Для цього також треба звернутися до ТЦК та СП.
Після збору необхідних документів, що стосуються загибелі родича, варто зберігати їх на випадок оформлення додаткових пільг та виплат.
Досвід Кропивницького
Однак, попри допомогу та передбачені виплати, в деяких випадках органи місцевого самоврядування та держслужбовці ще й завдають родинам вдосталь неприємностей. Наприклад, у Кропивницькому сплутали імена загиблих під час прощання, а труни з воїнами привозять стареньким автобусом з 90-х. Frontliner поспілкувався з дружиною та мамою загиблих захисників про те з якими випробуваннями вони зіштовхнулись під час поховання рідних у Кропивницькому.
31-річний Олексій Волошко на позивний «Кавказець» загинув 21 січня 2024 року на Авдіївському напрямку. Військовослужбовець 3-го полку Сил спеціальних операцій віддав службі 9 років. У чоловіка залишилось дві неповнолітні доньки: 14 та 3,5 років.
У Кропивницькому, як і в більшості інших міст, похованням загиблих займається похоронне бюро, яке уклало договір з державою. Кошти від держави на прощання з героєм одразу надходять на рахунок бюро. Родини загиблих лише підписують з ними акт, а всю процесію та атрибутику організовують працівники установи. Окрім цих коштів, родина Олексія отримала 30 тисяч гривень допомоги від міської ради, 30 тисяч – від обласної ради та ще 50 тисяч гривень на встановлення памʼятника. Також щомісячно від міської ради дружина загиблого Марина Волошко отримує 6 тисяч гривень як допомогу неповнолітнім дітям. Попри допомогу, вона досі розчарована поспіхом навколо організації похорону її чоловіка. Родину навіть не попередили, що Олексія хоронитимуть разом ще з двома загиблими бійцями.
«Процес був неорганізованим. Нас не попереджали, що його ховатимуть ще з двома хлопцями. Коли ми з дітьми їхали на похорон, ми навіть не знали, що позаду нас вже їде автобус із загиблими. Звичайний автобус, десь в 90-х такі їздили. Нас, всі 3 родини, поставили в лінійку, проголошували промову за кожного окремо. І я стояла, плакала, дивилась на труну, в якій, як зачитали, несуть мого чоловіка. Від неї дорогою шмат тканини відпав і вона просто розвивалась вітром. А потім виявилось, що імена зачитали неправильно і Олексія сплутали з іншим військовослужбовцем. Це була труна іншого хлопця», – розповідає Марина.
За її словами, тіла були не одягнені, одяг просто лежав зверху на них. Також всередині труни було видно цвяхи. Дружина загиблого досі шкодує, що не знала, що усе так вийде і не змогла поховати чоловіка по-іншому.
«Я плакала і тому, що Олексій загинув, і тому, що така жахлива організація. Було неприємно. Мені досі образливо. Якби повернути це, я би чоловіка поховала геть по іншому», – каже Марина.
Та водночас жінка задоволена підтримкою та допомогою від підрозділу, в якому служив її чоловік. Побратими Олексія після його загибелі допомогли з усіма необхідними документами та організацією виплат.
«Я тепер розумію, чого Олексій обожнював 3-й полк ССО. Вони після його смерті постійно нас підтримують. Старша донька їздить в табори, організовані полком для дітей загиблих, за кордоном була також за їх сприяння. Після загибелі чоловіка я нікуди не ходила за документами, хлопці всі документи привезли мені і організували всі виплати», – ділиться дружина загиблого. Та найбільше вона вдячна за те, що побратими дістали тіло чоловіка з поля бою.
Олексій Волошко похований на Алеї Слави, що на Далекосхідному кладовищі, вже понад півтора року. Тут більше 500 поховань і родичі усіх загиблих разом з місцевою владою вирішили створити пантеон та обрали для усіх однакові памʼятники. Однак підрядник, який виконує роботи на кладовищі, працює повільно. І наразі памʼятники ставлять ще на могилах із 2023 роком загибелі, тому родичі невдоволені такими темпами.
У нас на могилі будуть завершенні роботи точно через кілька років. Обіцяв підрядник, що восени тут почнуть працювати, але станом на зараз ще нема доріжок, нічого не залите і ще кілька рядів до нас не зроблено.
Хотів, щоб прах розвіяли в Холодному Яру
25-річний Олексій Назарчук на позивний «Фріц» загинув 9 жовтня 2024 року біля Часового Яру на Донеччині. На момент загибелі Олексій був командиром відділення взводу роботизованих платформ роти вогневої підтримки 5-ї окремої штурмової бригади.
«Кажуть, що по них «Ланцет» прилетів вночі, коли покидали позицію. Олексій єдиний, чиє тіло вціліло бодай наполовину, бо він був за кермом і подушка безпеки спрацювала», – розповідає мама загиблого Алла Русаченко.
Про загибель сина батькам повідомили того ж дня. Вони вирішили самостійно зайнятися транспортуванням тіла до Кропивницького, щоб не чекати поки його привезе служба «На щиті». Тому наступного дня батьки Олексія та його друг Михайло Саленко пішли у військкомат. Дозвіл на транспортування родина отримала одразу, ніхто не перешкоджав. Михайло тоді працював у приватному похоронному бюро, тому попросив там машину із холодильником. Разом з батьком Олексія він поїхав у морг на упізнання та забрати тіло.
«Судмедексперт сказав чоловікові, що вони всі четверо загинули дуже швидко, неочікувано і ніхто не мучився. Мені пощастило, що я свою дитину бачила. Я не уявляю, що відчуває мама, чийого сина тіло неможливо дістати після загибелі», – каже Алла.
Родина Олексія також отримала по 30 тисяч гривень допомоги від міської та обласної рад. Також 50 тисяч гривень місцева влада надала для встановлення памʼятника.
«За сам похорон ми не платили нічого, все було організовано. Хлопці з ТЦК були, вручали прапор, священник відспівував і виголошував промову. Я тільки поминальний обід робила за свої кошти, але, фактично, це були ті кошти, які видали на допомогу. У нас 3 рази сідали по 80 людей за стіл під час обіду. Дуже багато було молоді, військових, учасників націоналістичної організації «Сокіл», яку Олексій очолював з 2019 року, та ультрасів», – ділиться мати Олексія.
Прощання відбувалось на Далекосхідному кладовищі, побратими виголошували молитву Українського націоналіста, усі присутні сформували «живий коридор», яким пронесли труну із загиблим у супроводі соколівців та ультрасів, які запалили фаєри.
Оскільки тіло хлопця вирішили кремувати, то після прощання його повернули в морг. Наступного дня його повезли на кремацію. Для прощання родина купувала труну за свої кошти, в ній кремували тіло, а в тій труні, яку видали в бюро, поховали прах.
«Ми з сином говорили про смерть, я казала йому, щоб мене тільки кремували, а далі хай роблять, що хочуть. Він теж сказав, що хоче, щоб його кремували і прах розвіяли у Холодному Яру. Тому ми захоронили половину праху Олексія на Алеї Слави, щоб було куди приходити, а іншу половину – розвіяли над Холодним Яром (меморіальний комплекс у Черкаській області – ред). І ще по частинці праху ми залишили кожний собі в капсулках», – ділиться матір загиблого.
Очільник Історичного клубу «Холодний Яр» запропонував батькам Олексія встановити там синові обеліск. За матеріали, транспортування і встановлення батьки заплатили 147 тисяч гривень. А саме погруддя скульптор виконував безкоштовно.
Після смерті сина родина отримала 12 документів. Зокрема, серед них були акт прийому-передачі тіла від моргу, «дозвіл» прокуратури на кремацію тіла (документ базується на формуванні прокуратури «не забороняємо проведення кремації»), довідка на одержання та підпоховання праху. Це окрім тих документів, які родина мала подавати в державні установи від себе.
Чоловік, коли ходив по всіх інстанціях, казав, що у більшості випадків працівники установ дуже черстві.
«Найлюдяніші були люди, які кремували тіло. Перед тим, як тіло покласти у піч, батько і друг встали покурити над Олексієм і казали, що працівники також встали курити разом з ними і навіть плакали», – розповідає Алла Русаченко.
Після поховання Алла отримала з військової частини, в якій її син проходив військову службу, ще 12 документів. З них 10 – переважно витяги про зняття з військовоїх служби, довідки про військову службу та атестати на отримання грошової допомоги (останньої зарплати захисника та єдиної допомоги).
То ж попри допомогу від держави та місцевого самоврядування, сімʼї загиблих героїв у Кропивницькому мають чимало неприємностей через недосконалий підхід до організації поховань їхніх рідних. А взяти все в свої руки не так легко, оскільки кошти на похорон одразу надходять на рахунок похоронного бюро, з яким у держави підписаний договір.
Та не у всіх такий досвід. Наприклад, організацією поховань загиблих бійців бригади Національної гвардії «Азов», окрім ТЦК, займається служба супроводу зареєстрована як громадська організація «АЗОВ.Супровід». Вони беруть на себе частину організації: закуповують спеціальні труни, одяг і слідкують за роботою ТЦК, щоб організація поховання відбувалась якнайкраще. У них є свій прокол щодо церемонії прощання, який передбачає спільну молитву, проходження побратимів повз труну, включно з пораненими. Крім того «Супровід» допомагає родинам зі збором документів та організацією виплат, а ще за потреби може надати юридичну та психологічну допомогу. Тобто, вони постійно на звʼязку з родинами загиблих як до, так і після поховання.
Текст: Альбіна Карман; Фото: Олександра Рахімова
Читайте також — Дні пам’яті: Проводи на Марсовому полі у Львові – фоторепортаж
