Вітер, крила-камікадзе і РЕБ «Єнот»: день на фронті з екіпажем «Москіти»

3:30

Ще ніч. Над селом на Донеччині стоїть щільний туман. Село спить і спатиме ще щонайменше кілька годин. А бійцям екіпажу «Москіти» вже час вирушати. Їхня мета – непомітно, ще по сірому дістатися бойової позиції, використовуючи туман як прикриття.

Туман і сутінки – ідеальне поєднання, яке не дозволить російським розвідувальним дронам помітити два зелені авто, що везуть бійців, обладнання, боєприпаси та FPV-крила.

Екіпаж «Москіти» – FPV-шники. Нині вони запускатимуть крила-камікадзе глибоко в тил окупованої Донеччини, щоб виконати бойове завдання і вразити пріоритетні цілі ворога.

О 4-й ранку споряджені звечора машини тихим ходом виїжджають із сонного села й розбитими дорогами рухаються в бік лінії фронту. Ця ділянка активніша за інші: саме тут армада російських підрозділів намагається штурмувати Покровськ і обходити його з флангів.

Треба бути обережними – тут зосереджено багато їхніх розвідувальних сил. Якщо екіпаж вирахують, не пошкодують і ракети, аби знищити загрозу, що «пакостить» глибоко в тилу: б’є по логістиці, складах, ППО та РЕБ.

Дорога неблизька. У туманній темряві в кожного свої думки. Хлопці їдуть мовчки. Тихо грає музика, і тільки на вибоїнах хитається оберіг-мотанка, що висить на дзеркалі заднього виду.

Екіпаж «Москіти» належить до підрозділу «Бродяги», сформованого у 2022-му під час оборони Києва. Тоді це була піхота ТрО, а згодом, пройшовши багато ділянок фронту, підрозділ поступово трансформувався у безпілотну ударну групу. Із самого початку традиційно склалося, що більшість у підрозділі – кияни. Так само і в екіпажі «Москіти»: хтось народився у Києві, хтось приїхав жити й працювати, і вже у столиці їх застала війна.

Поступово зустрічні машини – всі військові – починають зникати. На одній із ділянок – сліди свіжих прильотів: на дорозі вирви, розкидані великі шматки асфальту й землі. Усе всіяне гіллям, зірваним з дерев вибуховою хвилею.

На одній із польових розвилок машини зупиняються, вимикають фари й трохи опускають вікна – слухають фронт. Тихо. За хвилину з рації лунає голос командира «Сивого»:

– Діємо по плану.
– «Плюс», – коротко відповідає «Француз».

Повітря ніби завмерло, а густий туман і не думає розсмоктуватися. Із сірої імли час від часу долинають далекі, але впізнавані вибухи. Ймовірно, «лягли» касети.

Минає двадцять хвилин. Авто обережно вирулює на польову дорогу, петляє між вибоїн і зрізаних вибухами узбіч, підбирається ближче до бойової позиції. Усе вже готове: розмічено місце для збірки, викладені ящики з «крилами» та зарядженими акумуляторами. Розвантаження – за лічені хвилини, і одразу – відхід. Машина не стоїть довше, ніж потрібно. Зникає в тумані, як і попередні.

Обрана екіпажем позиція – одна з капітальних ліній оборони, нещодавно зведених на флангах Покровська. Це справжнє підземне місто, побудоване ґрунтовно й продумано.

Сухі окопи з дощатою підлогою укріплені металевим каркасом, обшиті сіткою та тканиною, зверху накриті дерев’яним перекриттям і засипані шаром землі. У тунелях підземних окопів – численні вогневі точки, захищені масивними металевими козирками.

Глибше, під землею, розташовані бетонні капсули, які мають забезпечити надійний прихисток під час масованих обстрілів. В одній із таких екіпаж облаштовує кімнату керування безпілотниками.

Починається підготовка до бойової роботи. А роботи чимало: виставити Starlink та антени для керування крилами, збудувати електромережу й розвести кабелі живлення, розпакувати й під’єднати монітори контролю, підготувати самі крила та боєприпаси до них. Не забули й про власний комфорт, для захисту від холоду підземного бункера запустили портативний дизельний калорифер, якій швидко нагрів кімнату.

Після двох годин роботи все основне в капсулі вже налаштоване й готове до запуску. Надворі розвиднілося, але піднявся сильний вітер – нельотна погода для FPV-крил. Екіпаж про це знав, і тому взяли у цей день з собою менше ударних крил «Дартц».

Під час цієї незапланованої паузи військові вирішують попити чаю. Пальником закип’ятити чайник. На лінії оборони електрики немає, але світло дає потужна станція EcoFlow у парі з портативним дизельним генератором.

Для атак углиб російських позицій підрозділ використовує крила-камікадзе «Дартс». Це не найновіша розробка, дрон випускається вже близько півтора року. Проте цей простий БПЛА, зроблений із дерева та пінопласту, має важливу перевагу – невисоку вартість, близько 40 тисяч гривень.

Попри свою простоту, «Дартс» здатен нести 6,5 кг вибухівки на дистанцію до 40–50 кілометрів. Таку дальність із такою вагою боєприпасу можуть подолати далеко не всі українські дрони. Ще одна перевага – наявність системи машинного зору та самонаведення на ціль, що дозволяє зберегти точність навіть у разі втрати зв’язку.

Втім, на цьому переваги закінчуються. Як показує практика, надійність цієї моделі залишається досить низькою.

Атака на російський РЕБ «Молнія»

Вітер вщух до припустимих параметрів лише о 9:30, і «Сивий» дає команду «Французу» готувати літак. Перед кожним виходом з укриття екіпаж обов’язково перевіряє «небо» через військову мапу «Дамба». Вона в реальному часі показує позиції виявлених РЛС російських розвідників. Усі переміщення назовні максимально обмежені й здійснюються лише за необхідності.

Киянин «Француз» офіційно числиться у складі екіпажу як водій-електрик. У підрозділі він уже пів року. Серед його задач – збір літаків, встановлення катапульти, перевірка справності всіх систем перед запуском. Ще одна важлива роль як сапера – навішування боєприпасу.

У лісосмузі неподалік бліндажів «Француз» облаштовує майданчик для збирання. Рідке гілля – не надто надійний захист від ворожих камер, але краще так, ніж на відкритому місці. Бути менш помітним – завжди пріоритет.

Боєприпаси екіпаж принципово не виготовляє самостійно.
– Було багато нещасних випадків. Ми особисто знали військових, які загинули під час виготовлення саморобних боєприпасів. Таке мають робити лише дуже кваліфіковані люди, – говорить «Сивий», якій допомагає збирати катапульту.

Після підготовки літака «Сивий» готує «Матрас» – квадрокоптер DJI «Matrace», який несе на собі антену-підсилювач. У разі потреби, якщо слабне зв’язок під час польоту або складний радіогоризонт, його підіймають у повітря. Це дозволяє відновити зв’язок із «крилами».

Після збирання всю електроніку та системи керування крилом ретельно тестують. Далі – черга катапульти. Перед запуском її виносять у поле й встановлюють, а одразу після пуску ховають у лісосмугу.

Катапульта – надто помітний елемент. Якщо її побачать із повітря російські розвідники,вони одразу зрозуміють: тут щойно працював екіпаж FPV-крил. Реакція ворога не забариться.

10:50

Нарешті – запуск на першу сьогоднішню ціль: російський РЕБ «Гроза», який виявив інший екіпаж під час розвідки. Цей комплекс блокує канали управління українських дронів, заважаючи їм долітати до позицій ворога та завдавати ударів.

– Запускай, – командує «Сивий» по рації.

Двигун крила починає дзижчати, і в ту ж мить «Француз» тисне кнопку спускового пульта дистанційного керування із кущів лісосмуги. Біля катапульти під час запуску перебувати не можна. З глухим хлопком катапульта вистрілює крило в небо. Щось пішло не так. Літак, піднявшись лише на п’ять метрів, різко змінює напрямок і з тріском врізається в ґрунт поля.

Під час зльоту сталася нештатна ситуація. Пускова каретка, що виштовхує літак із катапульти, чомусь не відчепилася від гачків на фюзеляжі. Гумовий трос, замість функції штовхати, став якорем, зупинив літак і кинув його об землю.

«Француз» іде на місце падіння один. Обережно знімає боєприпас – у детонатор вмонтовано електронний запобіжник саме на такий випадок – і відносить уламки літака назад до підземних окопів.

Прикро, але нічого не вдієш. В екіпажа ще чотири літаки і три цілі. Катапульту ховають у лісосмугу, і все починається спочатку.

«Француз» готує новий літак, навішує боєприпас, проводить тестування. Потім знову виставляють катапульту, встановлюють дрон, і готуються до повторного запуску.

11:30

– Запускай, – знову командує по рації «Сивий».
Заводиться двигун. «Француз» тисне кнопку дистанційного пульту запуску. Цього разу все проходить без пригод: літак злітає, закладає плавний віраж і прямує в бік фронту – туди, звідки час від часу долинали далекі вибухи.

Бійці спускаються під землю, у бетонну капсулу. Тепер усе, що відбуватиметься під час польоту та атаки, можна буде побачити лише на моніторах.

Польоту заважає сильний вітер, і вже на підході до цілі починаються проблеми зі зв’язком – екран миготить, зображення періодично зникає. «Сивий» змушений підняти в небо заздалегідь підготовлений «Матрас» із ретранслятором сигналу. Зв’язок стабілізується.

На моніторі з’явилася ціль – антени РЕБу, розташовані біля перехрестя доріг. Перший проліт над ними координаційний, щоб визначити точну точку удару. Другий захід уже бойовий.

11:55

На висоті 60 метрів і за 300 метрів до цілі «Рудий» захоплює її у приціл і вмикає машинне бачення. Саме воно має довести «Дартс» до антен російського РЕБу, навіть за умов радіоперешкод.
Крило стрімко знижується і йде на ураження.

У останні секунди відеотрансляція обривається. Це нормально – або дрон потрапив під дію РЕБу, або «Дартс» пірнув за радіогоризонт. Але головне, що встигли увімкнути самодоведння.

Настрій у всіх підіймається. Хлопці сміються, жартують. Вони майже впевнені в ураженні цілі.

— Але щоб знати точно, потрібне візуальне підтвердження. Ми такого не робимо – типу «наче направили, наче попали». Таке не можна подавати. Ми знаємо, що дрон долетів. Але чи влучили? Це вже потребує перевірки й дорозвідки. В найближчі днів знатимемо точно, – каже «Рудий». Зазвичай підтвердження враження робиться в той же день, але в день роботи була нельотна погода для крил-розвідників, тому як тільки буде погода – буде підтвердження.

Подвійна атака на Селидове

12:00. «Француз» споряджає наступне крило. Цього разу ціль серйозна: окуповане Селидове. На одному з дахів у місті виявили антени російського радіолокаційного комплексу «Єнот». Ця система призначена для автоматичного виявлення й придушення повітряних цілей.

Буде пасивне полювання. Треба просто долетіти й підірвати. Той «Єнот» дуже дорогий.

Селидове стратегічно важливе для росіян місто, розташоване недалеко від лінії фронту. Тут розміщено багато штабів та пунктів дислокації. Знищення таких РЕБів і РЛС критично важливе, аби українські безпілотники могли ефективно працювати по цілях у місті.

На «жирну» ціль «Француз» навішує й відповідний боєприпас вагою 5,6 кілограма.

Чергова перевірка «неба» через систему «Дамба» показує: у повітрі не виявлено російських розвідників. Напрямок і швидкість вітру несприятливі для польотів із боку окупованої території. У районі ворожих дронів узагалі немає, лише кілька спостерігаються південніше, у напрямку Курахового.

Отже, можна виходити з посадки на відкриту місцевість і встановлювати катапульту. Точніше, відносно безпечно.

По-перше, «Дамба» не дає гарантії, що виявляє всіх російських розвідників. По-друге, періодично, хоч і далеко, чути «приходи».

12:20

Чергове «Запускай» від «Сивого». Камікадзе успішно стартує, хоч і важче, через підвішений потужний боєприпас. Закладає плавний розворот у небі і зникає за обрієм.

Політ виявився напруженим і для пілота, і для штурмана. Сильний боковий вітер, нестабільний зв’язок. Декілька разів «Сивий» змушений міняти акумулятори та піднімати в небо дрон-ретранслятор, щоб утримати канал керування. Та й відстань не мала. До Селидового звідси близько 40 кілометрів.

Летіли понад пів години. Нарешті – місто. Штурман «Обі-Ту» впевнено веде пілота «Рудого» по дахах і дорогах, що ретельно вивчив перед вильотом.

Напруження зростає. Під літаком із важким боєприпасом багато ворогжих солбадів. У капсулі панує тиша. Лунають лише короткі, скупі команди: «курс», «орієнтири», «рівень сигналу».

«Сивий» також тут. Він стежить на моніторі за напрямком сигналу (азимутом) з ретранслятора на «Матрасі», що завис десь у небі.

До цілі лічені сотні метрів. На екрані з камери дрона з’являється ряд будинків. На одному з дахів – антени російського комплексу «Єнот».

13:10

Під час заходу на ціль, на висоті близько 200 метрів, крило раптово пірнає носом униз, і відеосигнал обривається. На моніторі залишається лише шум.

– Збили, – розчаровано коментує «Рудий».

Хтось у бункері мовчить. Хтось матюкається.

– Але що ж ти зробиш. Буває. І це нормально. Літаки повільні й великі, їх легко збити, – додає «Рудий».

Долетіти до вузла російських військ, щільно захищеного станціями радіолокації та РЕБ, – вже саме по собі вдача. Хоча частково вона була прогнозованою: екіпаж використовував кастомний приймач з нестандартною частотою та антену для керування дроном.

– Ну добре, що хоч до Селидового вже долітаємо. Раніше й цього не могли, – підсумовує «Сивий», а тоді з усмішкою додає, – Тепер час з’їсти бутерброди.

Хлопці переглядають відео, записане камерами крила перед втратою зв’язку, і обідають бутербродами з ковбасою. Напруга поволі спадає.

Операції в тилу, як сьогоднішня – рідкість. Зазвичай – це підтримка штурму: виносять укриття, живу силу.

– Куди залетіло FPV, туди не доведеться бігти штуровику, – говорить «Рудий».

FPV – штука крута. Може змінити хід невеликої битви. Може зберегти життя. І дешево його відібрати.

Після короткого перекусу «Рудий» телефонує одному з вищих командирів підрозділу та доповідає про проліт і збиття крила над Селидовим. Після короткого обговорення вирішують атакувати ту саму ціль ще раз. Бо, як кажуть самі хлопці, «дуже жирна».

Відкладати немає сенсу. Технологічна перевага, у вигляді чутливої антени та передавача, тимчасова.

– Це постійний експеримент. Сьогодні ти літаєш, а завтра орки щось вигадують, і все, треба знову щось придумувати, – коментує «Сивий» особливості цієї війни.

13:50

Чергове крило стартує з катапульти і вирушає в напрямку окупованого Селидового.

– Якщо ми спалимо цього «Єнота», то це вартуватиме кількох днів роботи, – каже «Сивий», проводжаючи камікадзе поглядом.

Вітер усе ще сильний. Але сонце вже добре пригріває. Між деревами повзають і літають перші комахи. Попри війну й смерть, весна впевнено вступає у свої права.

Цього разу вирішили заходити на ціль не через місто, а облетіти його дугою й зайти зі сторони російських тилів. Така траєкторія мала би мінімізувати ризик бути збитим російською ППО.

Політ вийшов складним. Сильний боковий вітер кілька разів зносив крило з азимуту керування направленої антени. Згодом знос став настільки сильним, що «Сивому» довелося вийти з укриття й змінити напрямок антени, інакше могли втратити відеосигнал.

14:15

Сигнал почав пропадати через велику відстань і радіогоризонт. «Сивий» піднімає в повітря «Матрас» із підсилювачем-ретранслятором. Зв’язок стабілізується.

Відчувається вже й моральна втома – складний контроль крила, боротьба з вітром, постійна концентрація. У тиші підземної капсули лунають лише сухі, координаційні фрази між «Рудим» та «Обі-Ту».

14:30

Стає зрозуміло: через сильний вітер вийти на ціль не вдасться. Після короткої наради «Рудий» активує дистанційну детонацію. Зв’язок із дроном зникає.

– Так буває. Усе на досвіді, усе на помилках, – коментує ситуацію «Сивий», – Але потім ти спалюєш танк, і все відбивається багаторазово.

До російського складу з БК

14:45

«Француз» готує наступне крило. Кастомних чутливих антен більше не залишилося, тож цього разу ціль обрали ближче до лінії фронту. Це виявлений склад боєкомплекту в одному з окупованих сіл неподалік.

15:00

– Зліт, – командує «Сивий».

У підземній капсулі все повторюється. Пілот і штурман ведуть крило вздовж заздалегідь вивчених доріг.

– Трохи лівіше, – коригує маршрут штурман «Обі-Ту».

Усе робиться «на око». Без GPS. У зоні бойових дій, а особливо тут, у районі Покровська, вмикати супутникову навігацію немає сенсу. Російська армія активно застосовує проти GPS потужні засоби радіоелектронної боротьб.

Сигнал періодично зникає.

– Яка ж зерниста камера, – жаліється «Рудий».

Якість відео справді жахлива. Але з легшим боєприпасом, навіть за сильного вітру, крило летить значно стабільніше та краще піддається контролю.

Крило щойно пролетіло над російським РЕБом. Противник перехопив і тимчасово підмінив потік відкритого відеосигналу, що транслювався на монітори керування.

Пілот і штурман довели крило до району цілі. На екрані чітко видно невелике село. Але вийти на ціль заважає сильний боковий вітер. «Рудий» сім разів заводив крило на атаку, однак через несприятливий кут доводилося знову й знову йти на віраж і пробувати з іншого напрямку.

На Покровському напрямку дуже активна протидія. Тут на будь-яке наше рішення швидко знаходять відповідь.

15:30

«Рудий» нарешті заходить під потрібним кутом атаки. Уже перед самою ціллю він активує режим самонаведення, але сильний вітер починає розхитувати дрон, і машинний зір захоплює точку трохи перед хатою.

На команду скасування захоплення програма камікадзе не реагує. Дрон стрімко йде в напрямку хибної точки, втрачаючи зв’язок.

Ймовірно, ціль так і не була уражена. Помилка, скоріш за все, сталася на рівні програмного забезпечення.

Реакція усіх стримана. Хлопці вже звикли, що не кожен виліт – це влучання. Але кожен – це досвід.

– Хоча норма втрат для цього типу БПЛА – близько 75%, результат сьогодні не дуже, – коментує «Рудий», підбиваючи підсумки дня, – Погода нам не сприяла. На Покровському напрямку дуже активна протидія. Тут на будь-яке наше рішення швидко знаходять відповідь.

Результат екіпажу за день: Ймовірно уражено РЕБ «Молнія» (потребує дорозвідки); отримали запис відео з малої висоти Селидового, що може дати цінну інформацію; успішно випробували кастомну антену та приймач нестандартних частот, які показали себе ефективно проти російських РЕБів. Крім того, залишилися непоміченими, і нічого не прилетіло.

На все це пішло п’ять крил-камікадзе «Дартс» загальною вартістю близько 200 тисяч гривень. Для зброї це не багато – ціна п’яти пострілів гармати.

Додому

«Сивий» дає команду: час збиратися. На сьогодні – все.

День для команди був не надто важким. П’ять вильотів – це не так багато за їхніми мірками. І те, що все закінчилося рано, має свій плюс – вільний вечір.

– Вечір після бойових – це, коли ти можеш дозволити собі нічого не робити. Це як недільний вечір перед понеділком, – сміється «Рудий», – Ми нічого не будемо робити, просто відпочиватимемо. А вже завтра зранку знову почнеться підготовка до наступного виходу.

Збір був набагато швидшим і зайняв близько сорока хвилин. Кожен знав свою зону відповідальності та що має робити. Перевірка «неба» на наявність російських розвідників показала, що все чисто. Як і заїжджали, спочатку швидко пригнали й завантажили першу машину. Коли вона на великій швидкості зникла за посадкою, під’їхала друга.

Наздогнали перше авто лише за пару кілометрів. Поступово дорогою почали з’являтися ознаки життя. Трактор в полі. Корови. Цивільні машини й люди в них, які їхали у своїх справах.
Екіпаж «Москіти» повернувся в тил, в майже мирне життя.

Автор: Андрій Дубчак

Читати також: «Швидка дронова допомога»: волонтер із Фінляндії ініціював виробництво наземних безпілотників у Харкові