Необережність, що стає шпигунством: як ми самі допомагаємо ворогу

Під час війни навіть буденне фото або випадкова розмова можуть нести загрозу. Повсякденна необережність українців у соцмережах і месенджерах нерідко стає джерелом інформації для ворога. Зйомки техніки, коментарі про вибухи, розмови про армію – усе це може коштувати життя. В епоху цифрової війни тиша стає бронею.

Війна всередині смартфона

Не новина, що сучасна війна не завжди виглядає як фронтова лінія. Вона схована у випадковому фото з вулиці, в одному реченні в месенджері, в короткій розмові біля магазину. Повсякденне ненавмисне шпигунство – це не про агентів у плащах. Це про звичайних людей, які, самі того не розуміючи, стають джерелом інформації для ворога.

Українці живуть під обстрілами, і водночас у смартфонах. Коли звучить вибух, у когось здригається серце, а в когось рука тягнеться до камери. Знімки техніки, розбитих будівель, колон на дорогах миттєво потрапляють у соцмережі, чати, хмарні сервіси. І кожна деталь – будівля, номер машини, тінь від вежі – може стати орієнтиром для противника.

Небезпечна самодіяльність

Особливо загрозливим є феномен «аналітиків з під’їзду» – людей, які публікують у групах, коли й куди пролетів дрон, скільки техніки проїхало, де встановлена ППО. Звучить як пильність, але працює як підсвітка для противника. У цифрову епоху навіть неповна інформація може скластися в повну мапу цілі.

Не менш небезпечні відео «для друзів» чи «на пам’ять» – навіть якщо ви не публікуєте їх відкрито. Ніхто не гарантує, що файл не буде злитий, акаунт не буде зламаний, або повідомлення не прочитає третя особа. Мережа – це не особистий простір. Це відкритий канал, який хтось завжди слухає.

Розмова, що вбиває

Шкода може йти не тільки через камеру, а й через вуста. У громадському транспорті, кав’ярнях, чергах, офісах звучать розмови про пересування військових, місця запуску дронів, плани підрозділів. Ворог не тільки перехоплює сигнали. Він давно навчився чути соціальний шум, а в ньому часом звучать речі, які варто було б зберігати для мовчання.

У війні кожне зайве слово, як і кожне зайве фото, – це потенційна втрата. І розрізнити «просто обговорення» від витоку буває вже пізно, коли на місце вашої розмови прилітає ракета.

Як не стати джерелом для ворога: практичні поради

Обережність у побуті – це така ж частина спротиву, як і зброя на передовій. Існує кілька простих, але критичних правил, які допоможуть зменшити ризики:

• Не фотографуйте військову техніку, укріплення, пересування військових, навіть «для себе».
• Не викладайте фото з руйнуваннями до офіційних повідомлень.
• Не публікуйте локації або характер влучань – цим займаються офіційні джерела.
• Не надсилайте фото «з поля» навіть знайомим, якщо не впевнені в їхній безпеці.
• Не обговорюйте в публічних місцях те, що стосується армії, переміщень, рішень командування.

Поважайте правила тиші, навіть якщо вам здається, що все вже й так «відомо».

Ті, хто на передовій, щодня ризикують життям. Найменше, що може зробити цивільний – це не відкривати позиції заради лайків чи «контенту». У світі, де дрон наводиться по GPS і зображенню, навіть смайлик або панорамний кадр може коштувати життя. Мовчання у час війни – не байдужість. Це обачність, солідарність і відповідальність. 

***
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Читайте також — Коли світ небезпечний: як пояснити війну дитині