На Національному військовому меморіальному кладовищі, що відкрилося 29 серпня 2025 року, вже поховано понад сто військових. Репортери Frontliner побачили процес будівництва нового комплексу і дізналися про труднощі, з якими стикаються українці у похованні полеглих захисників.
Швидка від'їжджає від Інституту серця о першій ночі. Летить під сто пʼятдесят кілометрів на годину, зрідка вмикаючи сирени, бо майже усі траси – порожні. Тримає курс до Коростеня. У невеликому місті на Житомирщині є посмертний донор, чиє серце може врятувати важкохворого пацієнта.
Через Херсонщину проходить одна із найскладніших ділянок фронту – з лабіринтами дельти, заростями і примарними переправами. Серед тих, хто адаптувався до цієї стихії – підрозділ «Бузький гард». Його бійці поєднують знання місцевості з тактикою асиметричних ударів. Frontliner розповідає, як вони працюють у зоні постійного ризику.
Художниця Валентина Гук прикрашає вулиці Харкова власноруч створеними мозаїками. Сьогодні на будівлях міста висять уже шість візерунків створених з уламків вікон, що не витримали російських обстрілів. На кожну з них Валентина витрачає кілька тижнів кропіткої роботи, починаючи від пошуку скелець на руїнах та закінчуючи їхнім складанням у незвичні «пазли».
Росіяни посилюють атаки на Донеччині, зокрема нищать критичну інфраструктуру найбільших міст області. Авіабомби та FPV-дрони сипляться на вулиці Добропілля, Костянтинівки та Дружківки годинами поспіль.
Волонтери миколаївського загону швидкого реагування Червоного Христа надають допомогу постраждалим від обстрілів, працюють на завалах, транспортують маломобільних та навчають екстрені служби.
Понад тисяча кілометрів фронту - від Херсонщини до Покровська - цілодобово у полі зору російських безпілотників. В небі - великі дрони-розвідники, мавіки, денні і нічні та всюдисущі FPV. Їхнє розташування в режимі онлайн видно на моніторі, в спеціальній закодованій програмі, якою користуються українські військові. Герої цієї історії - мають специфічні задачі. Вони оператори нового комплексу кіберзахисту "Ай-Петрі". Їхній фах - подавлення БПЛА та дезорієнтація різного роду боєприпасів, які вони коригують.
Війна оприявнила, хто є зрадником і чекає на «рускій мір» у вільних містах України, а хто відкрито заявляє про свою патріотичну позицію навіть під російською окупацією. Проти останніх Росія влаштовує показові судилища та кидає до в’язниць. Механізму повернення цивільних українців з російських тюрем все ще немає, але Україна вперше заявила про намір домовлятися з державою-агресоркою, аби врятувати своїх громадян. Заради цього держава готова видавати Росії ув’язнених колаборантів та агентів. Frontliner розповідає історії зрадників та патріотів.
13-річний Денис Гапонюк із села Верба на Рівненщині грає у похоронному оркестрі на прощаннях з військовослужбовцями. До оркестру хлопець доєднався як тільки йому виповнилось 12 років, виконує траурні марші на трубі. А коли похоронів немає — грає у Вербівській музичній школі, готуючись до екзамену. На дозвіллі Денис із сімʼєю робить окопні свічки для бригади свого дядька, який воює на фронті. Frontliner побував на похованні військовослужбовця разом з оркестром, в якому грає Денис, та вдома у родини Гапонюків.
Щодня в Одесі музеї та театри знову відкривають свої двері, після чергових атак Росії. Хоча більшість класичних творів евакуйовані або сховані в короби далі від російського прицілу, культурні інституції все одно збирають в залах чимало одеситів. Війна прискорила осмислення власної ідентичності, деколонізацію, а також додала сенсів у пошук нової художньої мови.
1000 днів тому українці прокинулись від вибухів. Війна на той момент тривала вже 8 років, цнотливо прикрита фіговими листочками абривіатур АТО і ООС. Однак давалася взнаки вона військовим, їхнім родинам, волонтерам та ще ветеранам, які зализували фізичні та ментальні рани і намагалися інтегруватися у цивільний світ. Значна частина українського суспільства просто «жила життя». Повномасштабне вторгнення змусило прокинутись усіх. Як змінилися українці за 1000 днів після третьої точки неповернення?
На Стіні пам’яті на Михайлівській площі в Києві вже немає місця для нових фотографій загиблих військових. До повномасштабного вторгнення цей меморіал містив майже 5 тисяч портретів. Нині він більший принаймні вдвічі, та все ж, не має імен усіх полеглих захисників. Вшановуючи їхню памʼять, рідні та близькі несуть до Стіни квіти, лампадки, церковні свічки, прапорці, а навіть похоронні вінки. Тим часом вицвілі на сонці фотографії, на яких ледь можна розгледіти обличчя, ніхто не наважується прибрати. Хто відповідає за цей стихійний меморіал? Чи йому місце на Михайлівській площі? Чи може одна стіна вмістити памʼять про всіх полеглих у боях російсько-української війни?
Зруйнованим вщент селом Херсонської області їде бронеавтомобіль «Ford». Авто різко зупиняється, з нього десантуються бійці у повному екіпіруванні. Бійці одразу кидаються штурмувати укріплення та зачищати територію.
Українські волонтери доставили з Нідерландів близько 500 тонн рибальської сітки. Та на складах у Європі ще є тисячі тонн такого матеріалу. Цю сітку українські військові можуть використовувати для маскування, а ще як додатковий захист від дронів на техніці. Як таке покриття використовують на полі бою? Та з якими проблемами зіткнулися волонтери під час логістичної операції, дізнавалися репортери Frontliner.
Рух VETERANKA став розширювати свою діяльність з початком повномасштабного російського вторгнення на територію України. На базі Руху створили благодійний фонд, швейний цех та дронарню. Їхня мета допомагати адресно військовослужбовицям та створювати робочі місця для ветеранок.
На Костянтинівку Донецької області впали уламки збитого російського безпілотника такого розміру, що спочатку його сприйняли за штурмовий літак. Це сталося 5 жовтня 2024 року. В ЗСУ повідомили, що йдеться про БПЛА “Охотник”, що був збитий російським літаком Су-57 під час випробувань в зоні бойових дій.
55 тисяч людей вважають зниклими безвісти внаслідок повномасштабної війни, такі дані наводить МВС України. Більшість у цьому реєстрі — військовослужбовці.
Українські військові облаштували в Суджі прихисток для літніх людей. Сюди евакуюють стареньких з усієї території Курської області підконтрольної Україні. Під час рейдів та інших операцій в зайнятих населених пунктах військові регулярно виявляють покинутих літніх місцевих жителів знесилених на стільки, що вони вже не можуть доглядати за собою.
