Незримі і незмінні. Як працюють зв’язківці на Курахівському напрямку

Про них згадують лише тоді, коли зникає зв’язок, решту часу вони непомітні. Однак перш ніж на своє робоче місце зайде розвідка, там пройдуть зв’язківці і налаштують своє нехитре приладдя. Саме завдяки їм у тилу за ранковою кавою можуть насолоджуватися тим, як елегантно дрони чи арта розбирають на запчастини ворожу техніку. Їхня термінологія нагадує іноземну мову, де кожне друге слово доводиться гуглити, однак ці поняття – запорука того, що коліщата оборони обертаються справно.

Ми підрозділ, що відповідає і за верх, і за низ

Начальник польового вузла зв’язку майор Сергій Гоша на позивний «Транк» (бо транкінговий зв’язок) запрошує до підвалу. До приходу ЗСУ інтернету в цьому населеному пункті не було. Тепер він є, щоправда, не для цивільних.

Підвал класу «люкс» – монітори на пів стіни; кавомашина і сила-силенна обладнання, цінність якого зрозуміла лише посвяченим. За словами хлопців, коли заїхали, тут були гори сміття та колонії кажанів (останні не постраждали – благополучно зимують у віддаленій, не зайнятій людьми кімнаті підвалу).

Майор розповідає: підрозділ забезпечує зв’язок керівництва бригади, штабу, управління зі старшим штабом і з підлеглими:

«Ми підрозділ, що відповідає і за верх, і за низ. І від того, як ми організуємо зв’язок, дуже багато залежить. Це радіо, передача даних, інтернет для стрімів, це та ж сама «МОСЯ» (мережа спеціального зв’язку), СЕДО (система електронного документообігу). «Армія плюс», «Кропива» – теж зв’язківці. Настроювати комп’ютер, ставити програмки і організувати інтернет. Тому що не буде інтернету, відповідно, не буде нічого!» – розповідає «Транк».

На моніторі мережа, де безліч зелених цяток поєднані лініями. Це – канали радіозв’язку. Кожна цятка – ретранслятор того чи іншого підрозділу. Одна з крапок червона, отже, в тому селі наразі проблема зі зв’язком. Військовій пояснює, що відпав ресурс або живлення:

«Варіантів купа. Може FPV, може КАБ прилетів. І тут у нас є зелененькі, тобто все добре. Є різні програми моніторингу. І так само, де «ретрики» на вишках, ми ставимо відеокамери, щоб було видно по вогниках, черговий розумів, що відбувається з ретранслятором», – говорить Сергій.

Зв’язок контролює черговий. Він бачить на комп’ютері, що відбувається. Чи працюють радіозасоби, чи є інтернет. Є можливість контролювати кожен ноутбук. Стаються випадки, коли різко падає швидкість інтернету. Виявляється, хтось із ентузіастів на дозвіллі качає Stalker-2 та «кладе» зв’язок. Тут такі витівки швидко вираховують.

У операторів FPV та «Мавіків» є канал начальника розвідки, на якому вони всі працюють. Кожен визначений проміжок часу з ними перевіряють зв’язок. Також є канал «Медевак» – будь-який боєць може по радіостанції вийти на найближчий евакозасіб для евакуації поранених, або якщо комусь стало зле.

Скільки «Старлінків» на фронті

Коли з початком повномасштабного вторгнення з’явилися «Старлінки», вони одразу стали трендом серед військових. Усі намагалися забезпечити у такий спосіб зв’язок. Через політичні події, постає ризик відключення України від супутників, тож питання альтернативи постає руба. «Транк» запевняє: «Старлінк» – не панацея, а надмірна кількість «тарілок» шкодить. Він показує на моніторі земну кулю, всіяну крапками. Кожна крапка – супутник «Старлінк». Над Україною постійно перебуває 5-6 супутників. Кожен із них розрахований на 300 терміналів. Лише в ДШВ станом на 1 січня 2023 року кількість офіційних «Старлінків» у кілька разів перевищувала цю норму. Не враховуючи волонтерські «тарілки», які не на обліку, чи куплені самими військовими. Співрозмовник наголошує, показуючи відповідну схему на моніторі:

«Старлінк» – це не панацея, і зв’язок ним забезпечити дуже важко

«І це тільки в ДШВ. Тобто, ви розумієте, навантаження. У всіх, хто знаходиться ось тут, іде провал, тому що супутники вийшли за межі, а інші ще не підійшли. І «Старлінк» постійно «плаває». Тому «Старлінк» – це не панацея, і зв’язок ним забезпечити дуже важко», – говорить «Транк».

Є декілька альтернатив «Старлінку». З міркувань безпеки, Frontliner не навиватиме брендів і не описуватиме усі технології, лише принцип дії деяких із них. Наприклад, є й інша система супутникового зв’язку, що застосовувалася до «Страрлінків». Його мінус – низька швидкість, що не дає можливість «тягнути» велику кількість стрімів. Але до 2022 року стрімів майже не було, тож ця система була оптимальним рішенням. Майор згадує, як до повномасштабного вторгнення служив у 25 ОПДБр начальником зв’язку дивізіону, у нього був екіпаж. Виїжджали коригувати артилерію «Мавіками». Для зв’язку робили «Гугл-міт-конференцію». «Транк» підключався з посадки разом із пілотом, а також два командири дивізіону і штаб бригади.

Окрім цього, може використовуватися звичайний стаціонарний інтернет. Ще є точки доступу Wi-Fi. Ще один альтернативний засіб – станції широкосмугового доступу від провайдерів, за допомогою яких можна здійснити прив’язку до опорної мережі мобільного зв’язку. Оператори мобільних мереж йдуть назустріч і виділяють військовим порт. Для цього доводиться чіпляти на вежі антени і будувати лінії зв’язку. Ще один варіант – станції LTE, старий «дідівський» спосіб.

Сергій уточнює:

«Пригадуєте, як раніше в селах, де не було інтернета, ставили модем, антену на дах і карточка мобільного зв’язку, «стріляли» на вишку. Швидкість невелика, але воно працює», – пояснює майор.

Якщо вимикається електроенергія – вмикаються генератори, акумулятори, зарядні станції типу UPS та EcoFlow.

«Транк» намагається свій підрозділ забезпечити на всі випадки, і мати максимальну кількість резервних варіантів.

Як «Моторола» стала «Либіддю»

Вежі зв’язку – одна з ласих цілей для противника. Її не замаскуєш і не приховаєш, РЕБ також встановлювати немає сенсу – він глушитиме своїх же. Тож не дивно, що «прилітає» по них регулярно. Оскільки зазвичай вежа використовується не одним підрозділом та бригадою, то після «прильоту» внизу утворюється аншлаг, і часом доводиться займати чергу, аби вилізти нагору, виявити і полагодити пошкодження. Іноді доводиться серед ночі мчати лагодити зв’язок просто під обстрілом. Адже без зв’язку військові стають «глухі».

РЕБ глушить приймачі, не передавачі.

Майор згадує; раніше все було чітко і зрозуміло. Був проводовий зв’язок, телефонія, телеграф і радіо. Все йшло по дротах, по «релейках», був багатоканальний зв’язок, і був радіозв’язок.

«Транк» пояснює, що противник може або пошкодити обладнання фізично, або вплинути на радіозв’язок РЕБом:

«РЕБ глушить приймачі, не передавачі. Бо РЕБ – це є потужний передавач, що ставить перешкоду», – наголошує Сергій.

Зв’язок у ЗСУ вважають однією з переваг. Сергій Гоша каже, що ворог немає жодних розробок:

«Вони взяли собі «Мотороли», це ЧВК-шники вагнерівські. Решта – у них «Азарти», вони здорові, незручні. Я не знаю, що у них по шифруванню, по-моєму, 40 біт. Все. На передок у них люди ходять – м’ясо. Вони не забезпечують стріми, немає прив’язок. Вони можуть взяти китайську радіостанцію «Баофенг», загнати її в залізний корпус і написати «Петрович».

Ці та інші тонкощі зв’язку висвітлює Сергій з позивним «Флеш», фахівець та консультант з військових радіотехнологій, а також технічний блогер та товариш підрозділу «Транка».

Втім наші зв’язківці теж не «винаходять велосипед», а вдосконалюють те, що вже є. Автомобільна «Моторола» перетворилась на компактнішу і потужнішу «Либідь», що у форматі зручного наплічника супроводжує піхотну групу на виходи. Або антена «Павук», розроблена за допомогою «Флеша». Якщо звичайна антена діє лише на 3 км, то «Павук» закидають на дерево, і зв’язок роздається на 15 км.

Усі показники – потужність радіостанції, ретранслятора, покриття, частоту – розраховує спеціальна програма. Зв’язківці отримують точку, де буде пункт управління. Вони вираховують, яку радіостанцію туди краще взяти, з якою антеною тощо. А потім виїжджають на місце і роблять.

Нейронна система війська

У лави зв’язківців приходять із різних професій. Понад усе це заняття пасує айтівцям, однак є тут і економісти, і водії, і режисери монтажу. Тут усі універсальні і можуть замінити один одного. Водій може налаштувати радіостанцію, а радист здатен сісти за кермо і поїхати на «Козаку».

Майор показує вежу, де двоє військових Денис і Дмитро вбирають на себе альпініські системи. Втім тут у них немає гострої необхідності – вежа обладнана металевими планками, по яких можна піднятися. Верхівка вежі нагадує химерний «букет» із антен різних розмірів і форм. Нагору лізе Дмитро, тягне з собою мотузку чималої довжини і ваги. Денис лишається внизу, аби потім прив’язати антену до мотузки і підняти її нагору. Внизу розташована апаратна – невеличкий контейнер, що, за словами зв’язківців, належить оператору Vodafon. Оператор співпрацює з силами оборони, тож хлопці мають ключі від апаратної.

Антена, яку хлопці зараз підніматимуть, подарована підрозділу фондом «Повернись живим». Денис свого часу був волонтером цього фонду, а основна його цивільна робота – режисер монтажу. Власне, звідси і позивний «Режисер». Тут ці навички теж стали в нагоді, у вільний час він монтує відео зі знищенням ворожої техніки.

«Режисер» – солдат Польового вузла. Йому подобається погляд на війну як на роботу, тож він каже:

«У ЗСУ працюю з червня 2024-го», до цього працював режисером монтажу на телебаченні, потім на фріланс перейшов. Також волонтерив, робив ролики для зборів, із «Повернись живим». Для 55-й бригади робив учбові курси по САУ «Caesar», зараз ці курси десь у військових інститутах навіть показують», – згадує Денис.

Зі звʼязком його поєднувала освіта – свого часу «Режисер» закінчив радіотехнічний факультет у Севастополі, а на військовій кафедрі навчався за фахом «морський звʼязок». Його робота тут – налаштовувати радіозвʼязок. Він говорить, що для цього важливо бодай мінімально розумітися на техніці та бути уважним до деталей:

Звʼязок – це як для організму нейронна система. Якщо вона не працює – це параліч

«Бо заводиш у налаштування одну невірну циферку, і солдат у бою не чує командира, або цілий підрозділ не чує сусідній, або артилерія не бачить ціль, або медевак не знає, що над ним ворожий дрон. Тобто, наче дрібничка, а це ж усе життя наших бійців! Звʼязок – це як для організму нейронна система. Якщо вона не працює – це параліч, людина одразу перетворюєься на тушку. Теж саме з армією – вона не рухається, не керується, вона сліпа та глуха. Чомусь є стереотип, що звʼязківці нічого не роблять. Але ж наші вуха теж начебто нічого не роблять, просто стирчать собі! Я завжди у відповідь пропоную зробити експеримент, щоб ми один день реально нічого не робили, та подивитись, до чого це призведе», – говорить зв’язківець.

3 вересня 2024 року росіяни завдали ураду по Інституту звʼязку в Полтаві. Тоді загинуло понад 50 людей, а понад 200 були поранені. Денис тоді навчався там, і дивом на момент ураду опинився в підвалі. Він згадує:

«Поки ми відійшли від адреналіну, поки перетаскали всіх поранених, поки звідти викарабкалися – мені чомусь у голові весь час стукала така думка: «Раз живий, то для чогось ще потрібен». Так от досі, коли здається, що від мене користі немає, ця думка заспокоює», – ділиться військовий.

Зв’язківець, сапер, альпініст, командир

Його напарник Дмитро з позивним «Кольт» у війську майже два роки. Він командир взводу, і в першу чергу відповідає за своїх людей. Але іноді, коли людей бракує, доводиться лазити на вежі самому. В цивільному житті працював на заводі з автокомплектуючих. У військо потрапив не з першого разу. «Кольт» згадує, що перша спроба була ще в 2022 році:

«Тоді нікого не брали в ЗСУ, хіба в Тероборону тих, хто не служив. Ще раз пішов вже в 23-му році в березні. І на свій День народження, 3 квітня я проходив ВЛК. То тоді сказали ДШВ. Я вже тоді уявляв собі, як я з автоматом штурмую посадки. Потім приїхав в розподільчий центр, там сказали – артилерія. Потім вже нас після «учебки» розподілили, мені сказали, що я зв’язківець» – говорить Дмитро.

Він переконаний, що в цій спеціальності важливо бути творчою людиною. Жодних єдино правильних інструкцій та алгоритмів не існує, весь час доводиться робити щось по-своєму. Часто цей творчий підхід передбачає використання ізоляційної стрічки та стяжок. Зв’язківець розповідає, що іноді перед ними постають геть нестандартні задачі:

«В нас була вишка Курахова. В разі відходу наших ми не могли б вчасно забрати своє обладнання. Потрібно було його замінувати та підірвати. Було невеличке навчання, пояснили, що до чого. Спочатку заклали ми пробний запал, такий схожий на сірник. Ми на тиждень його там залишили, щоб перевірити, чи сама вишка радіохвилею не змусить запал детонувати. І потім нам дали з собою пів кіла тротилу, а вийшло так, що напередодні туди був прильот, і вже мінувати там нічого не треба було. І ми просто зняли обладнання наше побите», – говорить Дмитро.

«Жоден виїзд не минає без пригод»

Тактично-оперативний центр являє собою контейнер захований у капонірі, накритий маскувальною сіткою і закиданий гіллям. Якщо не знати про його існування, можна пройти повз і не помітити. Контейнер обладнаний робочими місцями і моніторами – тут може працювати до 10-ти людей.

«Транк» пояснює, як виглядає робочий процес: на моніторах ідуть стріми, в контейнері перебувають начальник штабу і командир бригади. Звідси здійснюється управління всіма підрозділами бригади. Це зручно як тимчасовий кабінет, під час переїзду основного командного пункту. Рухомий пункт управління можна поставили де завгодно і розгорнути приблизно за годину. Він може використовуватися також як передовий командний пункт, і розгорнутися ближче до лінії зіткнення. Для його безпеки головне – розосередження, аби машини не стояли близько одна до одної. А також якісне маскування капонірів. Якщо немає капоніру, можна використати покинуту напівзруйновану хату. Зносять одні стіну, контейнер заїжджає всередину, лишаючись непомітним зовні.

Читати також: Війна технологій. Роль безпілотників на полі бою

Подібні контейнери є і для решти особового складу. Там обладнані також місця для перепочинку.

Майор додає, що жоден виїзд зв’язківців не минає без пригод:

«Можна їхати, застрягти одною машиною, приїхати, посадити ще одну, потом знайти «мотолигу», «мотолигою» витягнути два джипа… Щоб просто так поїхали без якоїсь приколюхи – не буває. То FPV-хи літають, то ще що-небудь», – говорить Сергій.

Сучасна війна стає дедалі більш технологічною. За простою відповіддю «на зв’язку» у рацію стоїть невидима і колосальна робота.